Розвиток сучасної вітчизняної соціальної психології на основі нової соціально-економічної парадигми

Відродження соціальної психології та її розвиток на ос­нові соціалістичної орієнтації.

Наприкінці 50-х років XX ст. постало питання про відродження соціальної психологи, що було зумовлено практичними потребами суспільства, по­м'якшенням суспільно-політичного клімату в країні. Розпо­чався цей процес дискусією про предмет соціальної психоло­гії, її місце в системі наукового знання, про методи дослі­дження, практичний потенціал, основні напрями розвитку та актуальні завдання. Послаблення ідеологічного контролю та адміністрування в науці сприяли реабілітації соціальної психологи, яку перед тим таврували як буржуазну науку. її було визнано самостійною галуззю наукових досліджень і навчальною дисципліною. Доступними для вітчизняних учених стали надбання світової соціальної психології.

Відродження соціальної психології завершилося у другій половині 70-х років XX ст. В Україні було створено різнома­нітні центри соціально-психологічних студій: кафедру соці­альної та педагогічної психології в Київському державному університеті імені Т. Шевченка, відділи соціальної психоло­гії в Науково-дослідному інституті філософії АН України та Науково-дослідному інституті психології АПН України, від­повідні кафедри у вузах Харкова, Одеси, інших міст.

Сучасний розвиток вітчизняної соціальної психології характеризу­ється уточненням та конкретизацією предмета і об'єктів со­ціальної психології, активною підготовкою спеціалістів, публікацією наукових праць і навчальних видань, органі­зацією конференцій, кристалізацією соціально-психоло­гічної проблематики, відкриттям спеціальних наукових закладів, лабораторій і кафедр (наприклад, Інститут соці­альної та політичної психології АПН України, кафедра со­ціальної психології в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника та ін.). Учені, що спеціалізуються у ца­рині соціальної психології, досліджують різноманітні ме­тодологічні, теоретичні, прикладні проблеми, що стосують­ся взаємодії, спілкування людей у різних соціальних спіль­нотах, регуляції поведінки індивіда у соціальних групах, механізмів їх взаємин, взаємовпливу тощо.

Предметом наукового пошуку є особливості поведінки людей на етапі соціально-економічної, політичної транс­формації суспільства. Пожвавилися дослідження в галузі історії соціальної психології, комунікативного потенціалу особистості, міжгрупової взаємодії, лідерства і керівниц­тва, психологи спілкування, соціальної психології управ­ління, соціальної психології організацій, масової комуніка ції, масових явищ, соціально-психологічного тренінгу, со­ціально-психологічного прогнозування. Динамічними ста­ли міжнародні зв'язки вітчизняних соціальних психологів.

Набувають неабиякої актуальності соціально-психологіч­ні дослідження проблем, пов'язаних з переорієнтацією мис­лення особистості, формуванням у нових умовах навичок вза­ємодії індивіда із соціумом, що постійно змінюється, самоак-туалізацією особистості, запобіганням невдачам, стресам, хвилюванням в екстремальних умовах, розв'язанням кон­фліктів тощо. Не може вона бути осторонь процесу переходу на всіх рівнях взаємодії (міжособистісних, міжнаціональ­них, міждержавних) від домінанти конфронтації до домінан­ти діалогу, від пріоритету сили до пріоритету переконання.

Потребують відповідного осмислення реальність, пов'я­зана з поняттями «моральний», «духовний», такі соціально-психологічні феномени, як совість, довіра, заздрість та ін. Результатом цього може стати нова теорія соціальної психо­логії, яка охоплюватиме не якесь одне з відносин системи «індивід — група — суспільство», а всю систему. Відповідно, активізується вивчення взаємин «суспільство — індивід», «група — суспільство», про що свідчить зростання кількості досліджень у галузі прав людини, різноманітних меншин, етики управління і бізнесу (взаємини «підприємці — сус­пільство», «керівник — організація»), взаємної відповідаль­ності суспільства і особистості, суспільства та різних соці­альних груп, спільностей, соціальної психології релігії.

Предметом вивчення соціальної психології стануть ве­ликі соціальні групи (етнічні, релігійні та ін.), кроскуль-турні, порівняльні проблеми. Вітчизняна соціальна психо­логія має глибше збагнути надбання світової соціальної психології. Йдеться про дослідження таких соціально-пси­хологічних феноменів, як соціальна ситуація, соціальний стереотип, соціальний конфлікт, соціальна справедли­вість, соціальний ритуал. Неабияке значення має вивчен­ня резервних можливостей міждисциплінарних зв'язків соціальної психології.

Методологічні основи соціально-психологічного дослідження.

Проблема методології дослідження є актуальною для будь-якої науки, оскільки її досягнення значною мірою визначаються розвитком власного методологічного апарату.

Розробка конкретних методів СП базується на її теоретичних положеннях і методологічних принципах. Методологія має три різні рівні наукового підходу: загальна методологія, часткова спеціальна методологія та сукупність конкретних методі, методик і процедур.

Загальна методологія – деякий загальний принцип пізнання, філософський підхід до аналізу явищ дійсності. Філософсько-методологічний рівень дослідження дає світоглядне узагальнення одержаних результатів (стосується всіх наук).

Часткова спеціальна методологія – сукупність методологічних принципів, які застосовуються в цій галузі знань. Спеціальна методологія забезпечує конкретне використання загально філософських принципів щодо об’єктів соціально-психологічних досліджень. У соціальній психології у зв’язку з її міждисциплінарним характером спеціальна методологія базується на методологічних принципах двох наук – психології та соціології.

Сукупність конкретних методів, методик і процедур – рівень, безпосередньо пов’язаний з практикою соціально-психологічних досліджень.

Соціально-психологічне дослідження починається з розробки програми вивчення об’єкта, яка передбачає:

- постановку проблеми, визначення завдань, об’єкта й предмета вивчення, уточнення головних понять, формулювання гіпотези;

- визначення емпіричних об’єктів дослідження (вибірка);

- розробка методики конкретного дослідження;

- проба методики (пілотаж), її удосконалення, перевірка надійності;

- збирання первинної інформації, яке супроводжується контролем надійності та вірогідності одержаних даних;

- логічна та кількісна обробка зібраних результатів;

- інтерпретація результатів, висновки, звіт.

Продумана програма дослідження має велике значення, що дає можливість одержати більш надійні, репрезентативні та вірогідні дані найекономнішим й найкоротшим шляхом. Важливі повнота і чіткість програми, однозначність визначення понять дослідження, продуманість гіпотези.

Методи досліджень соціальної психології можна поділити на дві великі групи: методи збору інформації та методи її обробки. У соціальній психології (як і в загальній психології та у більшості інших наук) виокремлюють два головні методи дослідження: спостереження та експеримент.

Метод спостереження.

Один із випробуваних методів, яким користуються природні та суспільні науки. Застосовується самостійно та у поєднанні з іншими методами (експериментальним).

Спостереження, як метод, передбачає цілеспрямоване, за попередньо розробленим планом, фіксування тих явищ, які цікавлять дослідника, з метою їх наступного аналізу й використання для потреб практичної діяльності. Дає змогу одержати цікаві відомості про людину: манеру її поведінки, характер взаємовідносин з іншими людьми, особливості її спілкування тощо.

Під час проведення дослідження методом спостереження необхідно забезпечити:

1) чітке визначення мети спостереження та узгодження її з метою дослідження;

2) мотивований вибір об’єкта, предмета й ситуації;

3) вибір найдоцільніших способів спостереження і способів фіксації явищ;

4) планомірне проведення спостереження за певною схемою;

5) перевірка результатів спостереження щодо їхньої обґрунтованості та надійності.

Завдання спостереження – попереднє вивчення об’єкта, висунення гіпотези, її перевірка, уточнення результатів, одержаних за допомогою інших методів.

Об’єкти спостереження – залежать від мети та завдання дослідження, це окремі особи в різних ситуаціях спілкування, великі чи малі групи, спільності тощо.

Предмет спостереження – вербальні та невербальні акти поведінки окремої людини, групи або кількох груп у певному соціальному середовищі та ситуації.

Спосіб спостереження – визначається завданням, об’єктом, ситуацією і характером взаємодії між спостерігачем та об’єктом спостереження.

Розрізняють випадкове і систематичне, включене і невключене, відкрите і приховане, природне і лабораторне спостереження.

Включене спостереження – експериментатор сам на певний час стає членом тієї групи, яка є об’єктом дослідження, та повинен бути для рівноправним членом групи для інших індивідів.

Невключене спостереження – спостереження “збоку”, коли дослідник не належить до учасників групи. Самостійний прийом дослідження для уточнення і конкретизації гіпотез, визначення методів основного дослідження.

Відкрите і приховане дослідження розрізняють залежно від позиції дослідника-спостерігача щодо об’єкта.

Відкрите спостереження – найпоширеніший метод. Піддослідні знають про те, що за ними спостерігають.

Приховане спостереження – передбачає, що піддослідні не підозрюють, що хтось спостерігає за їхньою діяльністю (використовують магнітофони, відеокамери).

Форма спостереження визначається особливостями організації експерименту.

Природне спостереження – застосовують під час вивчення реальних соціальних процесів і явищ.

Лабораторне спостереження – для дослідження явищ в експериментальних умовах.

Одиниці спостереження – обираються тільки окремо для кожного конкретного випадку за умови врахування предмета дослідження.

Опис значущих ситуацій –його суть в тому, що для розуміння особистісних чи групових характеристик винятково важливе значення має те, як особистість або група поводять себе в незвичайних ситуаціях, як реагують на них, знаходять шляхи розв’язання проблем і конфліктів, що спричинили такі ситуації.

Переваги:

§ метод дає змогу фіксувати події в момент їх перебігу, а також одержувати інформацію про дії індивідів незалежно від їхніх установок на “бажану” поведінку.

§ ефективний метод під час вивчення особливостей колективу і взаємовідносин його членів.

Недоліки:

· вплив суб’єктивного чинника (на інтерпретацію результатів спостереження можуть впливати особисті установки, попередній досвід, емоційний стан дослідника);

· на результатах спостереження позначається і факт знання піддослідними того, що за ними спостерігають, що веде до змін у їхній поведінці;

· низька надійність (тривале включене спостереження призводить до адаптації дослідника до групи, внаслідок чого знижується об’єктивність спостереження);

· обмеженість сфери застосування (не всі соціально-психологічні явища можна вивчати за допомогою цього методу);

· значні витрати часу.

Метод експерименту.

Експеримент – це організована дослідником взаємодія між піддослідним або групою піддослідних і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить

Характерні особливості методу експерименту:

- створення особливих експериментальних умов для виникнення та виявлення певних соціально-психологічних явищ, а також можливість змінювати ці умови;

- підвищення точності реакції дій піддослідних;

- зв’язок із теорією (проведення експерименту можливе лише тоді, коли дослідник має теоретичні уявлення про природу явища, яке вивчається, про чинники, що його детермінують тощо).

Експеримент має чотири етапи:

1. Теоретичний етап (постановка проблеми): визначаються проблема, тема дослідження; обираються об’єкт і предмет дослідження, а також формулюються експериментальні завдання і гіпотеза дослідження.

2. Методичний етап дослідження: розробляються методика експерименту і експериментальний план.

Методика експерименту повинна відтворювати предмет дослідження у вигляді змінних експериментальної ситуації. Два різновиди змінних: незалежні і залежні. Необхідно встановити найповнішу відповідність змінних експ.ситуації до предмета дослідження. Репрезентація теоретичних уявлень про предмет дослідження в емпіричних показниках експериментальної ситуації.

Розробка плану – складання програми експерименту (робочий план і процедура), математичне планування обробки експериментальних даних.

3. Експериментальний етап. Створюється експериментальна ситуація, здійснюється спостереження, керування ходом експерименту та вимірювання реакцій піддослідних.

Експериментальну ситуацію визначають умови досвіду (навколишнє фізичне та соціальне середовище), тест-об’єкти (вербальні і предметні подразники); індивідуальними особливостями експериментатора і піддослідного, відповідями.

4. Аналітичний етап. Здійснюється кількісний аналіз результатів (математична обробка), наукова інтерпретація фактів, формулювання наукових гіпотез і практичних рекомендацій.

Залежно від характеру і умов експериментальної ситуації розрізняють: лабораторний і природний експеримент.

Природний експеримент ґрунтується на керуванні поведінкою піддослідних за умов повсякденного життя шляхом введення низки чинників, що впливають на їхню поведінку й контролюються дослідником.

Для успіху експерименту іноді необхідна повна необізнаність його учасників із тим, що їх вивчають, що створена ситуація є експериментальною, бо результати можуть бути спотворені.

Лабораторний експеримент – дослідження, проведене у штучно створених умовах. Він передбачає організацію досить незвичної для піддослідних ситуації. В умовах лабораторного експерименту піддослідний знає, що його вивчають, але, як правило, не має інформації про характер знань, які розв’язує дослідник в експериментальних умовах.

Переваги:

Можливість уникнути побічного впливу (напр..шуму);

Одночасно контролювати кілька змінних і точно реєструвати дії піддослідного;

Використання спеціальних приміщень, тренажерів дає змогу контролювати реальні умови як у повсякденному, так і недоступні для спостереження (експериментальні, стресові ситуації).

Загальна вимога під час проведення експерименту: виокремлення експериментальної і контрольної груп, щоб результати дослідження можна було порівняти з певним еталоном.

Метод вивчення документів.

Метод вивчення документів – використовується у більшості як додатковий, має велике значення, оскільки за його допомогою можна було порівняти з певним еталоном.

Метод застосовується переважно на ранніх етапах дослідження, коли необхідне попереднє ознайомлення з об’єктом дослідження, або на заключному етапі – для повнішої та об’єктивнішої інтерпретації результатів, інколи застосовують як самостійний.

Документи класифікуються за критеріями:

I. за способом фіксації інформації (письмові, друковані, записи на носіях тощо);

II. за мірою персоніфікації: особисті (листи, щоденники); безособові (дані статистики, преси, протоколи зборів);

III. залежно від статусу джерела: офіційні (дані держстатистики, держархівів); неофіційні (матеріали приватних осіб).

Для подолання суб’єктивності в інтерпретації документа застосовують «контент-аналіз» (від англ. зміст). Це метод вияву та оцінки специфічних характеристик текстів та інших носіїв інформації, в яких виокремлено певні смислові одиниці змісту та форми інформації. Суть його полягає в тому, що в тексті виокремлюють певні одиниці змісту (терміни, оцінки та ін.), а потім підраховують частоту їх використання.

Дані аналізу документів мають відповідати вимозі певного рівня узагальненості, мати теоретичну і практичну значущість.

Метод застосовують тоді, коли мають справу з великим масивом інформації і необхідно проаналізувати численні тексти. Практично застосовують в СП у дослідженнях масових комунікацій.

Метод опитування.

Опитування – надзвичайно поширений прийом соціально-психологічних досліджень. Це метод збору первинної інформації, який ґрунтується на безпосередній (бесіда, інтерв’ю) чи опосередкованій (анкета) соціально-психологічній взаємодії дослідника та опитуваного (респондента).

Метод універсальний, дає змогу за короткий проміжок часу одержати велику кількість інформації. Перевага – легкість застосування і обробки даних.

Розрізняють такі види опитування (залежно від особливостей процедури проведення):

1. групове (одночасне опитування всієї групи) та індивідуальне (опитування кожного респондента окремо);

2. очне (особистісний контакт з респондентом) та заочне (без особистісного контакту);

3. усне (інформація фіксується дослідником) та письмове (респондент сам заповнює анкету чи опитувальник).

Сфера застосування методу:

Ø Головний спосіб збору первинної інформації щодо взаємозв’язку змінних, які вивчаються.

Ø Під час експерименту опитування може проводитись з метою виявлення головних критеріїв експериментальної та контрольної груп як до початку експерименту, так і після його закінчення.

Ø Допомагає уточнювати, розширювати і контролювати дані, одержані як іншими методами, так і шляхом тієї чи іншої форми опитування.

Усні методи опитування: бесіда і інтерв’ю.

Бесіда – це метод одержання інформації за допомогою вербальної комунікації у ході вільного діалогу між дослідником та піддослідним на певну тему (не обмежена в часі, існує двобічний зв’язок між дослідником і респондентом).

Інтерв’ю – метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юера з респондентом (двобічний зв’язок обмежений, фіксуються відповіді респондента, зберігається нейтральна позиція).

Найпоширеніші різновиди інтерв’ю у практиці СП досліджень.

Стандартизоване інтерв’ю – формулювання запитань та їх послідовність визначаються заздалегідь, вони однакові для всіх опитуваних. Інтерв’юер не може довільно пере формулювати запитання або вводити нові, а також змінювати їх порядок. Застосовують, коли необхідно опитати велику кількість людей для здійснення статистичної обробки даних (під час вивчення громадської думки).

Нестандартне інтерв’ю – характеризується повною гнучкістю і варіює в широких межах. Інтерв’юер, керуючись загальним планом, сам відповідно до ситуації формулює запитання і змінює порядок пунктів плану. Застосовують як неголовний спосіб збору даних, на ранніх стадіях дослідження, коли необхідне попереднє ознайомлення з досліджуваною тематикою; коли необхідні доповнення та контроль даних, зібраних за допомогою інших методів

Дата добавления: 2015-05-22