Альфред Адлер 1 страница

Мені здається, що є сенс із самого початку визначити, що таке особистість. Маючи таку систему координат, ми зможемо глибше зрозуміти ті різноманітні гіпотези та ідеї, які пропонуються нам різними теоретиками. На жаль, особистість — це явище настільки всеосяжне і невизначене, що описати його вкрай складно. З погляду здорового глузду людська особистість безумовно існує, і навряд чи хтось буде в цьому сумніватися. Дійсно, у своєму повсякденному житті, приймаючи рішення і спілкуючись з оточуючими, ми неодмінно враховуємо особливості своєї особистості й особистості інших людей. Але як тільки ми намагаємося детально й об'єктивно визначити сутність особистості, вона якимось містичним чином розчиняється в повітрі, залишаючи нас у стані фрустрації і невизначеності. Це трапляється навіть з деякими психологами, у результаті вони з усією

ЧИМ ЗАЙМАЮТЬСЯ ПЕРСОНОЛОГИ

Мадді Сальва/поре P. ОСОБИСТІСТЬ ТА ПЕРСОНОЛОПЯ

ЭКСМО-Пресс, 1999. - С. 22-32.

Англ. И.Б. Гриншпун. - М.: ЗАО Изй-во

серйозністю заявляють нам, що людської особистості не існує взагалі. На мій погляд, подібні твердження на стільки ж необачні, на скільки невловиме і складне саме поняття особистості. Природно, що інтерпретація особистості — завдання вкрай складне, адже особистість — найбільш всеосяжна і людська з усіх наших характеристик. Ми навряд чи наблизимося до її розуміння, вивчаючи інші живі організми; у той же час точність наших спостережень за оточуючими нас людьми в великій мірі залежить від особливостей нашої власної особистості. Але сам феномен особистості нікуди не подінеться, і мені здається, що єдине, що ми можемо зробити, це змиритися з тим, що наша задача надзвичайно важка, і взятися за її рішення. Ми могли б почати з аналізу існуючих нині визначень особистості. Саме це вже зробив Оллпорт у 1937 році. Але я не думаю, що подібний підхід буде для нас корисним, оскільки визначень існує безліч і майже усі вони надзвичайно складні і докладні. Ми б просто заплуталися в лабіринті термінів, нітрохи не просунувшись до нашої мети, Я вважаю більш доцільним, щоб ми разом подивилися, чим, власне, займаються дослідники, які працюють у сфері психології особистості. Мені здається, що на цій основі нам вдасться виробити уявлення про те, у чому полягає сутність особистості, і це уявлення буде досить узагальненим і в той же час наочним. Узагальненим воно буде тому, що ми звернемося до пошуку того загального, що є в роботі і міркуваннях великої кількості серйозних людей, які претендують на те, щоб вважатися експертами в цій галузі.

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

_________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНО) ПСИХОЛОГІЇ ___________________________________________

Наочність же забезпечить той факт, що наше уявлення про сутність особистості буде ґрунтуватися на спостереженні за повсякденними діями людей, які намагаються її пізнати. Однак ви повинні розуміти, що пропоновані мною ідеї можуть і не бути точним відображенням того, що робить той або інший конкретний дослідник. І тільки в тому випадку, якщо я буду достатньо вільний у пошуку того, що є характерним для більшості робіт у цій сфері, я зможу представити вам якийсь гідний результат. Нарешті, я повинен сказати, що в цій книзі ви не знайдете ні статистики, ні докладних описів результатів. Навіть визначення того, хто з дослідників працює саме в рамках психології особистості, а хто представляє інші області науки, — задача досить складна. І тому наше аналітичне дослідження буде досить узагальненим.

Давайте насамперед визначимося, як ми будемо називати людину, яка працює в цій галузі. Слідом за Мюрреєм (1938) я запропонував би назвати таку людину, яка є експертом у сфері дослідження та інтерпретації особистості, персонологом. Існує чимало психологів і психіатрів, яких ми без сумніву можемо назвати персоно логами. їхня робота передбачає теоретичний аналіз, проведення досліджень, діагностику або психотерапію. Психотерапія являє собою розмову про проблеми людини і певні дії, спрямовані на те, щоб вирішити проблеми, які ускладнюють життя самій людині або її близьким. Займаючись діагностикою в широкому сексі, персонолог використовує якийсь набір методик, таких, як тести особистості або навички, для того, щоб виявити проблеми або здібності людини, що може бути використане як самою людиною, так і ким-небудь ще, наприклад потенційним роботодавцем. Здійснюючи психотерапію і діагностику, персонолог, звичайно, буде цікавитися тим, які потреби існують у його клієнта або пацієнта, але, крім цього, він буде активно намагатися проінтерпретувати свої спостереження з погляду того, яка природа людини взагалі. При проведенні досліджень питання про природу людини і пошук узагальненого знання про це взагалі виходить на перший план. Здійснення експерименту припускає розв'язання досліджуваними однієї або декількох задач, а мета дослідника — виявити подібність і відмінності в поведінці, за якою спостерігають, як в однієї і тієї ж людини, так і в усіх досліджуваних. Теоретичний аналіз особистості стає можливим завдяки досвіду персонолога, отриманому в одній або декількох з перерахованих вище ссрер; він спрямований на те, щоб формалізувати смисл досліду, який стосується природи людини в цілому. І, завершуючи цей короткий огляд, давайте перейдемо до більш докладного розгляду звичних способів діяльності персонолога.

По-перше, ми можемо відзначити, що персонолог, як правило, вивчає групи людей або ж досліджує тільки кількох людей, враховуючи при цьому, наскільки репрезентативною є його вибірка щодо всіх людей у цілому. У більшості випадків персонолог, на відміну від біографа, не вивчає особистість якоїсь окремої людини. Якщо ж на якийсь час конкретна особистість і привертає увагу персонолога, як, наприклад, у психотерапії і діагностиці, то він неодмінно буде пам'ятати про необхідність порівняння отриманих результатів з результатами інших людей. Персонолога цікавлять універсальні дані, і він навряд чи буде ризикувати і робити невиправдані висновки, грунтуючись на інформації, отриманій від одного тільки досліджуваного, оскільки одна окремо взята людина не буде адекватним прикладом усього людського роду. Дійсно, у будь-якому дослідженні повинен робитися акцент на те, що лише група людей може бути репрезентативним відображенням людства в цілому. Персонолог підходить до задачі інтерпретації людської природи із системною, структурованою старанністю вченого, тоді як виразність і увага до окремих випадків — це доля письменника.

Старанність у забезпеченні репрезентативної вибірки безпосередньо пов'язана ще з одною особливістю діяльності персонолога, а саме з його інтересом до пошуку загальних, властивих усім людям особливостей. Насамперед він намагається знайти ті характеристики, знання яких дозволило б йому зрозуміти сутність людської особистості. Так, кожен, хто займається психотерапією, обов'язково прагне до того, щоб виявити певну функціональну подібність своїх пацієнтів. Визначення функціональної подібності, як правило, припускає екстенсивну інтерпретацію того, якими є цілі та мотиви людей. Так, терапевт психоаналітичного напрямку буде пояснювати усі вчинки людей сексуальним інстинктом, замаскованим поверхневими розходженнями в поведінкових проявах. Так само терапевт-роджерсіанець буде в будь-яких вчинках людини, якими б різними вони не були, бачити прояв прагнення до актуалізації.

Беручи до уваги інтерес персонологів до загальних особливостей, ми повинні враховувати і те, що вони також докладають значних зусиль до того, щоб виявити міжособистісні розходження і створити класифікацію цих розходжень. Пошук загального і пошук розходжень цілком сумісні, однак окремі персонопоги нерідко віддають перевагу якомусь одному напрямку роботи на шкоду іншому. І якщо пошук загального здійснюється на абстрактному рівні, рівні інтерпретацій, то пошук розходжень припускає проведення аналізу поведінки, яка безпосередньо спостерігається. Персонопоги, які займаються діагностикою, звертають особливу увагу на індивідуальні відмінності. Крім того, ці відмінності нерідко є предметом уваги при вступі людини в коледж або при влаштуванні на роботу. І ми повинні ще раз підкреслити, що персонологів не цікавить унікальність людської особистості, як цікавився б нею, приміром, біограф. Бупо б точніше сказати, що персонолог вивчає різноманітні моделі людського буття і різноманітні особливості, якими особистість характеризується, досліджує розходження і подібність між людьми. Діяльність персонолога в чомусь подібна тому, чим займається хімік, який спирається у своїй роботі на періодичну таблицю елементів.

Багато представників соціальних і біологічних наук намагаються визначити і категоризувати подібності і розходження між людьми; персонопоги в цьому не одинокі. Однак більш пильний аналіз показує, що тут існує одна принципова відмінність. Вчені, які представпяють соціальні і біологічні науки, як правило, концентрують свою увагу на тому, якими є ті розходження й у чому полягає та подібність, які визначаються впливом зовнішнього середовища або факторами біологічного характеру у внутрішньому середовищі. Так, соціолог буде вивчати, приміром, загальні особливості поведінки виборців, зумовлені приналежністю до певного соціально-економічного класу, або розходження в цій поведінці, детерміновані певними демографічними характеристиками. Або, наприклад, він може досліджувати поведінкові прояви, загальні для всіх чоловіків, у яких є діти, і розходження між їхньою поведінкою і поведінкою тих чоловіків, у яких дітей немає. Нейрофізіолог, навпаки, може вивчати те, як люди поводяться під впливом ЛСД, і порівнювати їхню поведінку з поведінкою тих, хто перебуває в стані алкогольного сп'яніння. На відміну від представників соціальних і біологічних наук, зайнятих вивченням подібності і розходжень у поведінці людей, персонолог, як правило, не обмежує свою діяльність аналізом тих поведінкових проявів, які зумовлені переважно біологічними факторами або соціальним середовищем. Це не означає, що він зовсім не буде звертати

/5

Зг»6роць.кий ММ, Савичиико ОМ, Тичина І.М. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

увагу на ті аспекти поведінки, які значною мірою піддаються впливу соціальних або біологічних сил. Було б правильніше сказати, що, з огляду на значимість більшої частини цих сил, персонолог буде виявляти особливу цікавість до того, що не всі представники того або іншого соціальио-економічного класу голосують за одного й того ж кандидата, що не всі батьки поводяться однаково і що в різних людей під впливом ЛСД виникають зовсім різні галюцинації. Іншими словами, персонолог ставить перед собою завдання виявити розходження між людьми в тих випадках, коли схожі соціальні і біологічні сили, які впливають на них. Персонолога цікавить також і те, у яких випадках схожі поведінкові прояви людей із зовсім різним соціальним оточенням і біологічним середовищем. Він прагне зрозуміти, наприклад, чому люди з різними соціально-демографічними характеристиками голосують за одного й того ж кандидата.

Ми можемо порівняти персонолога з філософом або теологом: вони теж не схильні пояснювати людську поведінку з погляду діючих на неї соціальних і біологічних сил; швидше, вони будуть розглядати поведінку як нематеріальну, духовну, натхненну Богом або ж як прояв вільної волі людини. Персонолог же, навпаки, пояснює поведінку тими психологічними характеристиками і тенденціями, які актуалізовані в тій або іншій ситуації. Саме ці характеристики і тенденції складають особистість. Персонологу зрозуміло, що в будь-який момент на людину діють не тільки соціальні і біологічні сили — поведінка пояснюється також і її особистісними особливостями. Не прагнучи принизити значимість соціального і біологічного середовища, персонолог усе-таки вважає, що перебільшена увага до цих факторів приводить до надмірного спрощення розуміння людського буття. У той же час він не намагається використовувати у своїй інтерпретації містичні поняття надприродного або вільної волі. Отже, у порівнянні з усіма іншими представниками біологічних і соціальних наук персонолог більше від інших переконаний у складності й індивідуальності життя.

Однак не тільки змінні розходження і тимчасова подібність цікавлять персонолога. Сама ідея того, що особистість — це структуроване ціле, яке впливає на поведінку, привертає увагу персонолога до тих характеристик поведінки, які проявляються протягом тривалого часу. Таким чином, якщо особистість впливає на поведінку, — напрямок та інтенсивність вппиву повинні бути постійними, оскільки лише в цьому випадку може мати місце узгодженість і передбачуваність поведінки. Якщо, наприклад, сексуальний інстинкт — це частина особистості, то сексуально забарвлена поведінка, така, скажімо, як флірт або побачення, повинна бути постійним аспектом життя людини. Персонолога цікавлять не тільки безпосереднє повторення якихось аспектів поведінки, але і послідовність функціонально пов'язаних поведінкових проявів, які час від часу відновлюються. Акцент на повторюваній природі поведінки — це одна з причин того, чому персонологи намагаються вивчати людей за допомогою тривалих контактів, таких, приміром, як психотерапія. Здійснюючи тривале спостереження, персонолог може бути впевнений у тому, що його розуміння особистості буде більш точним і повним. Навіть у тих випадках, коли може бути здійснене тільки одне спостереження, персонолог, швидше за все, буде використовувати якісь особистісні тести, призначені спеціально для того, щоб діагностувати саме ті аспекти особистості, які характеризуються стійкістю і тривалістю прояву. Важлива характеристика будь-якого тесту — це його надійність, тобто імовірність того, що через якийсь проміжок часу отримана з його допомогою інформація про якісь аспекти особистості людини буде відповідати тій, яка була отримана за допомогою того ж тесту раніше.

Повернімося до того, що є предметом вивчення персонології. Персонолога цікавлять далеко не всі загальні та індивідуальні особливості людського існування, що характеризуються достатньою тривалістю прояву. У рамках цієї досить великої категорії явищ персонолог обмежує свою увагу тими ловедінковими проявами, які мають певну психологічну значимість. Предмет його інтересу — думки, почуття і дії, а такі тривалі характеристики, як швидкість обміну речовин і кров'яний тиск, — це доля біолога. Персонолога не будуть цікавити і такі дискретні явища, як мускульна напруга або час, затрачуваний людиною на світлову адаптацію (за винятком тих випадків, коли вони являють собою елемент більш складного поведінкового прояву, який має певну психологічну значимість). Грубо кажучи, під психологічно значимою поведінкою ми розуміємо таку, яка має безпосереднє відношення до досягнення основних цілей людського життя. Так, для персонолога буде більш звичним обговорення такої поведінки, як підготовка до іспиту або складання любовного послання, ніж поріг розпізнавання людиною звукових сигналів або навіть частішання серцебиття. Персонолог хоче бути впевненим у тому, що досліджувані ним психологічні прояви мають певний фізіологічний субстрат, однак це, на його думку, не передбачає, що вивчення фізіологічних параметрів повинне бути першочерговим завданням. Підвищена увага персонолога до вивчення і пізнання особливостей напряму думок, почуттів і дій людини має і ще один наслідок: вивчення всіх інших живих організмів не приносить користі в тому випадку, якщо ми хочемо зрозуміти сутність самої людини. Це занадто спрощене і ризиковане заняття — намагатися зрозуміти, приміром, ревнощі за допомогою виділення відповідного їм фізіологічного субстрату, що піддається вивченню в пацюків або мавп, які не здатні відреагувати вербально, виразивши тим самим свою емоцію. Загалом, вивчення думок і почуттів припускає велику комунікацію з використанням багатого лексичного запасу. У цьому розумінні, якщо ми хочемо пізнати сутність людини, єдиний адекватний об'єкт вивчення — сама людина.

Інші представники соціальних наук, як і персонолог, теж досліджують напрям думок, почуття і дії людини, а не якісь мікроскопічні фрагменти її функціонування. Однак персонолог підходить до вивчення думок, почуттів і дій більш всебічно. Економіста буде цікавити економічна поведінка людини, соціолога — ті поведінкові прояви, які відбивають або впливають на систему суспільства, політолога — політична поведінка. Персонолога ж цікавить не якийсь один тип поведінкових проявів, а вся поведінка в цілому, яка характеризується тривалістю в часі. Часто кажуть, що персонолог зайнятий вивченням усієї людини, і це правильне зауваження, якщо ми, звичайно, врахуємо й описані нами вище обмеження. Особливості і прагнення, які складають особистість людини, дуже впливають на її думки, почуття і дії. І тому поведінка повинна піддаватися великому і докладному дослідженню. Більш, ніж хто-небудь із представників соціальних і біологічних наук, персонолог виконує завдання інтеграції всього знання про людину. Його цікавлять і ті поведінкові прояви — економічні, соціальні, політичні, — які вивчаються представниками інших соціальних наук. Його також цікавлять процеси научіння, сприйняття, пам'яті, розвитку і тд., вивченням яких зайняті представники інших галузей психології. Але його мета — інтегрувати всі ці розрізнені відомості про людину в єдине, всеосяжне уявлення про людське існування.

І нарешті, уважний аналіз теорій і досліджень, запропонованих персонологами, показує, що їх цікавлять головним

іб

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦЇАЛЬНО-ПСИХОЛОГМНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ____________________________________________

чином дорослі люди. Можливо, це пов'язано з переконанням у тому, що в дитячому віці людська особистість ще не може бути остаточно сформована, а тому її особливості стають очевидними і можуть піддаватися дослідженню тільки тоді, коли людина досягає зрілого віку. Загалом, персонологи часто пояснюють особистісні особливості дорослої людини тим досвідом, який вона одержала в дитинстві. У деяких теоріях ця історична перспектива достатньо розроблена. Звичайно, персонолог розуміє важливість процесу розвитку людини. Але мета дослідження ранніх переживань полягає в тому, щоб краще зрозуміти функціонування дорослої людини. В дійсності, деякі персонологи не вникають у подробиці процесів розвитку, вважаючи достатнім просто припустити, що ці процеси мають місце. Загалом, персонологів цікавить головним чином плід розвитку — сформована особистість, яка визначає теперішню і майбутню поведінку. Тому об'єктом спостереження, дослідження і психотерапії можна, без сумніву, вважати дорослу людину.

ЩО ТАКЕ ОСОБИСТІСТЬ

Незважаючи на те, що деякі з представлених у попередньому параграфі ідей досить неоднозначні і вимагають додаткового обговорення, ми підійшли до такого моменту, коли можемо визначити, що таке особистість, і це визначення буде мати сенс з погляду персонопогії. Особистість — це конкретна сукупність характеристик і прагнень, які зумовлюють ті загальні та індивідуальні особливості поведінкових проявів (думок, почуттів і дій), які мають стійкість у часі і можуть або ж не можуть бути пояснені тільки через аналіз соціальних і біологічних факторів, які впливають на актуальну ситуацію функціонування людини. Це визначення не тільки логічно випливає з того, що було сказано нами в попередньому параграфі,

— як ви можете бачити, воно достатньо широке, щоб включити в себе всі ті теорії особистості, які будуть розглянуті нами. Можливо, одна з частин нашого визначення — характеристики і прагнення — вимагає додаткового прояснення. Прагнення

— це те, що визначає думки, почуття і дії людини, пов'язані з досягненням її основних цілей. Характеристики — це статичні або структурні утворення, як правило, детерміновані прагненнями; з їхньою допомогою пояснюють не стільки рух до мети або якісь результати функціонування, скільки сам факт існування цілей і потреб і їх безпосередній зміст. Крім того, їх використовують для пояснення тих думок, почуттів і дій, які є не стільки спрямованими, скільки звичними по своїй природі. Прикладом прагнення є, скажімо, спроба досягти досконалості в чомусь, а прикладом відповідної характеристики — ідеали, такі, як краса або щедрість, які визначають цю досконалість. Нижче я більш докладно зупинюся на тому, що таке характеристики і прагнення, але на даному етапі загального уявлення про те, що це таке, буде цілком достатньо,

ТРИ ТИПИ ЗНАННЯ ПЕРСОНОЛОГА

Психологія претендує на те, щоб вважатися наукою, і ви можете припустити, що теоретичні гіпотези персонологів фунтуються на використанні емпіричних процедур. Ці процедури припускають об'єктивне спостереження за поведінкою відносно великої фупи людей, відібраної таким чином, щоб вони були репрезентативні по відношенню людей у цілому, і мета цих процедур — висунення гіпотез, які стосуються сутності і цілей поведінки. Потім, щоб встановити істинність або хибність цих гіпотез, вони піддаються перевірці в ході ретельно спланованих експериментів. Підтверджені гіпотези становлять емпіричне знання, яке характеризується загальнодоступністю, точністю і системністю.

Можливо, ви також знаєте, що теорії особистості Грунтуються не тільки на емпіричному знанні (незважаючи на критерії науковості, які є в даній області). На мій погляд, таке положення речей зовсім не дивне, більше того, його аж ніяк не варто вважати недоліком. Воно не викликає подиву, оскільки психологія особистості усе ще знаходиться на початковій стадії свого розвитку. З огляду на розмаїтість і складність людей і життів, які проживаються ними, емпіричне знання, доступне персонопогу, настільки обмежене і найчастіше настільки тенденційне, що його узагальненість і адекватнють викликають певні сумніви. Крім того, у психології існує маса спірних питань, які стосуються того, що саме варто вважати надійною процедурою для одержання емпіричного знання. А за таких умов зовсім не дивно, що теорії особистості фунтуються не тільки на емпіричному знанні. І навряд чи варто вважати недоліком той факт, що в тій або іншій теорії особистості висуваються положення, які не одержали ще емпіричної перевірки; швидше, ми можемо розглядати це як потенційно плідну процедуру, цілком доречну на ранній стадії розвитку наукового знання, оскільки вона дозволяє персонопогу розглядати людину у всій складності її проявів. Так, правильно, що персонолог ризикує помилитися у своїх припущеннях, але як тільки емпірична наука досягне такого рівня, щоб перевірити ці припущення, вони можуть бути скоректовані. Однак велика й можливість того, що він виявиться правий. Крім того, персонолог, який висуває якусь гіпотезу, не основану на солідній експериментальній базі, стимулює своїх колег до того, щоб здійснювати такі спостереження і планувати такі експерименти, які у протилежному випадку просто не стали б предметом їхньої уваги.

Можливо, для когось все це може здатися єрессю, однак мені це представляється цілком звичайним. Зрештою, теорія в будь-якій науковій області фактично ніколи не була обмежена твердженнями, зробленими винятково на основі емпіричного знання. Крім того, неемпіричні твердження являють собою два інших типи знання, до яких також потрібно ставитися з належною повагою, оскільки через брак емпіричного знання вони надають нам досить корисну інформацію. Ці два інших типи знання основані на процесах інтуїції і раціонального міркування. Щоб усвідомити важливість інтуїції, пригадайте ті ситуації, коли вам здавалося, що ви осягаєте сутність того, що з вами відбувається; це відчуття було складно сформулювати, однак воно було емоційним, яскравим і сильним. Саме таке уявлення про те, що відбувається, ми можемо назвати інтуїтивним знанням. І навпаки, ви напевно потрапляли в ситуації, коли ви намагалися продумати і зрозуміти смисл, причини і наслідки того, що з вами відбувається, ви будували певні висновки, аналізуючи якусь сукупність вихідних даних. У цьому випадку ви мали справу з раціональним знанням, яке характеризується рефлексивністю, експліцитністю, логічністю, аналітичністю і точністю. Інтуїтивне і раціональне знання не мають нічого спільного з випадковістю і містикою. Вони — похідна від вашого власного досвіду, використання ваших власних почуттів і вашого власного розуму, отже, вони цілком можуть бути надійним інструментом для визначення того, що правильно.

Осмислене інтуїтивне знання може стати знанням раціональним. Крім того, як інтуїтивне, так і раціональне знання можуть, при здійсненні відповідного^ослідження, тісно переплітатися з емпіричним знанням. Однак усе це не змінює того <Шщ, июубтоь-Який момент ^ас^аявні всі три типи знання — емпіричне, інтуїтивне і раціональне — у сукупності. І точно так сам^теЗріяіосЬбистскіті, яка, зрештою, теж є результатом діяльності людини, являє собою таку ж сукупність. Якщо

И v-..^-,.____ -• v - -і } Ч

3«дЬроцы<ий ММ, Сааиченко ОМ, Тичина І.М. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

потрібні ще якісь виправдання для того, щоб дозволити інтуїтивному і раціональному знанню стати основою теорії особистості, згадаємо ті сфери діяльності людини, де саме ці два типи знання відіграють вирішальну роль, у той час, коли використання емпіричного знання грає набагато меншу роль. Художник, зорієнтований на творчість, або теолог, зорієнтований на віру, мають справу переважно з інтуїтивним знанням. А розум — основний інструмент математика і філософа.

Прийняття трьох типів знання не тільки забезпечить більш повне і глибоке розуміння на цій першій стадії розвитку теорії особистості, воно може забезпечувати і певні переваги, оскільки таким чином у нас з'являється додатковий інструмент перевірки наших гіпотез. Певне твердження, яке здається цілком обгрунтованим з погляду раціонального знання, на рівні інтуїції буде викликати певні сумніви, і ми зможемо визначити, наскільки адекватним буде це твердження і які обмеження нам варто мати на увазі. Певна ідея, підтверджена емпірично, виявиться достатньо суперечливою після відповідних міркувань, а це дасть нам можливість проаналізувати, чи не є наша інтерпретація помилковою, і якщо так, то які невідповідності в ній закралися. Щось, що на інтуїтивному рівні здається нам абсолютно бездоганним, виявиться суперечливим і нелогічним після докладного і ретельного раціонального аналізу. На ранніх стадіях розвитку науки прямої дороги до істини не існує. Швидше, в одному напрямку нас ведуть три пересічні час від часу стежки; і якщо ми дійсно хочемо вивчити ту територію, по якій ми рухаємося, нам потрібно пройти по кожній з них.

Не знаю, чи переконали вас мої міркування про те, що всі три типи знання відіграють важливу роль у перебуванні істини, однак ви не можете не визнати, що усі вони дійсно використовуються вченими, які працюють у цій галузі. Початкові стадії формулювання теорії, як і будь-який інший акт творчості, інтуїтивні за своєю природою, і це неминуче. Вчений приймає рішення щодо того, з чого йому почати і які гіпотези висунути, на підставі того знання, яке ми ніяк не можемо віднести до раціонального або емпіричного. Він просто дотримується свого передчуття, він рухається від натхнення. Певний погляд на світ здається йому найбільш правильним, і він відбиває його у своїй теорії. Іноді він усвідомлює інтуїтивну основу своєї теорії, іноді ні. У дійсності вихідна інтуїтивна стадія формулювання теорії переходить у ту стадію, на якій на перший план виходить вже раціональне міркування. Однак це жодним чином не заперечує того, що будь-який теоретик починає з інтуїтивного знання. І тому його теорія все-таки характеризується певною мірою інтуїтивності навіть тоді, коли вона достатньо розроблена і раціонально пояснена.

І все ж, якою б інтуїтивною не була б основа теорії, персонолог ставить перед собою завдання чітко сформулювати свої погляди в серії посилань і припущень. Загалом, він намагається довести правильність цих припущень, проілюструвавши їх подіями з повсякденного життєвого досвіду. На їх основі він виводить головні теоретичні положення своєї теорії. Іноді вам пропонується прийняти ці положення як неминучі висновки з існуючих посилок. І хоча не так вже й часто ми можемо зустріти персонолога, який доводить істинність своєї теорії тільки на основі раціональних міркувань, вони нерідко роблять надмірний акцент на раціональному знанні, гребуючи збором емпіричних доказів.

Деякі персонологи, навпаки, приділяють особливу увагу пошуку емпіричних доказів. Вони виходять з ідеї про те, що тільки ті факти, які можуть бути експериментально підтверджені, заслуговують того, щоб бути включеними в теорію особистості. Крім того, багато теоретиків схильні до формулювання гіпотез, які емпірично перевіряються. Деякі навіть здійснюють експериментальну перевірку цих гіпотез, не довіряючи розв'язання цієї задачі іншим психологам. Однак, у порівнянні з іншими психологами, персонолог все ж відводить інтуїції набагато більш значиму роль, і він навряд чи буде займатися тим, що обгрунтоване лише раціонально, без залучення інтуїтивних здогадів. Навпаки, він буде намагатися сполучити у своїх міркуваннях раціональне й інтуїтивне знання, хоча необхідність емпіричної перевірки він ніколи не буде брати під сумнів. Така різнобічність і відсутність зайвого скептицизму не зробили персонолога популярним і шановним фахівцем у психологічному середовищі. Але це дало йому сміливість висувати теоретичні положення і готовність вирішувати складні комплексні проблеми.

Коли ви будете читати наступні розділи, вам належить пам'ятати про ці три типи знання. Постарайтеся простежити їхній вплив на автора кожної з представлених теорій. Це можна зробити по-різному, і я допоможу вам у цьому. Крім того, вам варто проаналізувати різні аспекти цих теорій, використовуючи ваше власне знання всіх трьох типів: і інтуїцію, і розум, і досвід. Тим самим ви перестанете бути просто стороннім спостерігачем; ви будете формувати ваш власний погляд на проблему, у вас складеться своя думка про те, скільки цінного зробила психологія особистості. Досить складно проаналізувати яку-небудь теорію, грунтуючись на інтуїції, оскільки інтуїція, як правило, безоціночна. І в цьому випадку краще, що ви можете зробити, це, по-перше, усвідомити свою цілісну інтуїтивну реакцію на ту або іншу теорію і, по-друге, спробувати зрозуміти, чи бупи з самого початку інтуїтивними припущення самого автора.

Дата добавления: 2015-05-22