Альфред Адлер 2 страница

Мадди Сальваторе Р. Теории личности:

сравнительный анализ/Пер. с англ. - СПб.:

Издательство «Речь», 2002. - с. 15-25.

18

МАТЕРІАЛИ З ПЕРШОДЖЕРЕЛ

Зигмунд Фройд

Друга лекція

ПОМИЛКОВІ Дії

Шановні пані та панове! Ми почнемо не з припущень, а з дослідження. Його об'єктом будуть явища дуже відомі, які часто

зустрічаються і мало привертають до себе увагу, які не мають нічого спільного з хворобою і спостерігаються в будь-якої здорової людини. Це так звані помилкові дії (Fehlleistungen) людини: обмовки (Versprechen) — коли, бажаючи що-небудь сказати, хтось замість одного слова вживає інше; помилкове написання (рос. — описки) — коли те ж саме відбувається при письмі, що може бути поміченим або залишитися непоміченим; помилкове прочитання (рос. — очитки) (Vertesen) — коли читають не те, що надруковано чи написане; помилки слухового сприймання (рос. - ослышки) (Verhuren) — коли людина чує не те, що їй говорять, порушення слуху через органічні причини сюди, звичайно, не відносяться.

В основі іншої фупи таких явищ лежить забування (Vergessen), але не тривале, а тимчасове, коли людина не може згадати, наприклад, імені, яке вона напевне знає і зазвичай потім згадує, або забуває виконати намір (Vorsatz), про який пізніше згадує, а забуває лише в певний момент. У третій фупі явищ цей часовий аспект відсутній, як, наприклад, при заховуванні (Vertegen), коли якийсь предмет кудись прибираєш так що не можеш його потім знайти, або при аналогічному загублюванні (Verlieren). Тут перед нами забування, до якого ставишся інакше, ніж до забування іншого роду; воно викликає подив або обурення, замість того щоб ми вважали його природнім. Сюди ж відносяться певні помилки-омани (Irrffimer), які також мають часовий аспект, коли на якийсь час віриш чомусь, про що до і після знаєш, що це не відповідає дійсності, і цілий ряд подібних явищ, які мають різні назви.

Внутрішня подібність усіх цих випадків виражається префіксом "об" чи "за-" у їхніх назвах. Майже всі вони дуже несуттєві, здебільшого швидкоминучі і не відіграють важливої ролі в житті людини. Тільки зрідка якийсь із них, наприклад загублювання предметів, набуває відомої практичної значимості. Саме тому на них не звертають особливої уваги, викликають вони лише слабкі емоції і т.д.

Саме до цих явищ я і хочу залучити зараз вашу увагу. Але ви невдоволено заперечите мені: "У світі, як і в

душевному житті, більш особистій його сфері, є стільки великих таємниць, в сфері психічних розладів так багато дивного, яке потребує пояснення і заслуговує на нього, що, насправді, шкода витрачати час на такі дрібниці. Якби ви могли пояснити нам, яким чином людина з гарним зором і слухом серед білого дня може побачити і почути то, чого немає, а інша раптом вважає, що її переслідують саме ті, кого вона дотепер більше усіх любила, або найдотепнішим способом захищає химери, які будь-якій дитині здадуться нісенітницею, ми ще якимось чином визнали б психоаналіз. Але якщо він пропонує нам лише розбиратися в тому, чому оратор замість одного слова говорить інше чи чому домогосподарка кудись заховала свої ключі, та в інших подібних дрібницях, то ми зуміємо знайти краще використання свого часу та інтересів". Я б вам відловів: "Терпіння, шановні пані та панове! Я вважаю, що ваша критика б'є повз ціль. Дійсно, психоаналіз не може похвалитися тим, що ніколи не займався дрібницями. Навпаки, матеріалом для його спостережень саме і служать ті непомітні явища, які в інших науках

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО! ТА ПРАКТИЧНО) ПСИХОЛОГИ ___________________________________________

відкидаються як неварті уваги, вважаються, так би мовити, вигнанцями світу явищ. Але чи не замінюєте ви у вашій критиці значимість проблем їхньою зовнішньою яскравістю? Хіба немає дуже істотних явищ, які можуть за певних обставин і у певний час видати себе найбільш незначними ознаками? Я з легкістю можу привести багато прикладів таких ситуацій. За якими незначними ознаками ви, молоді люди, визначаєте, що завоювали прихильність дами? Хіба для цього ви чекаєте освідчень у коханні, палких обіймів, а чи недостатньо вам ледь помітного погляду, швидкого руху, тривалого потиску руки? І якщо ви, будучи криміналістом, берете участь у розслідуванні вбивства, хіба розраховуєте ви справді, що вбивця залишив вам на місці злочину свою фотографію з адресою, і чи не змушені ви задовольнятися більш слабкими і не настільки явними спідами присутності особистості, яку шукаєте? Так що не будемо недооцінювати незначні ознаки, можливо, вони наведуть нас на слід чогось більш важливого. А втім, я, як і ви, думаю, що великі проблеми світу і науки повинні цікавити нас насамперед. Але зазвичай дуже мало користі від того, що хтось привселюдно заявив про намір відразу ж приступити до дослідження тієї чи іншої великої проблеми. Часто в таких випадках не знають, з чого почати. У науковій праці перспективніше звернутися до вивчення того, що тебе оточує і що є більш доступним для дослідження. Якщо це робити досить ґрунтовно, неупереджено і терпляче, то, якщо пощастить, навіть така дуже невибаглива робота може відкрити шлях до вивчення великих проблем, оскільки як усе пов'язане з усім, так і мале поєднується з великим'.

От так би я міркував, щоб пробудити ваш інтерес до аналізу помилкових дій здорових людей, які здаються такими незначними. А тепер поговоримо з ким-небудь, хто зовсім незнайомий із психоаналізом, і запитаємо, як він пояснює походження цих явищ.

Насамперед він, напевне, відповість: "О, це не заслуговує яких-небудь пояснень; це просто маленькі випадки". Що ж він хоче цим сказати? Виходить, існують настільки незначні події, які випадають з ланцюга світових подій, що з таким же успіхом можуть як відбутися, так і не відбутися? Якщо хтось порушить, таким чином, природний детермінізм в одному-єдиному місці, то звалить весь науковий світогляд. Тоді можна поставити йому в докір, що релігійний світогляд набагато послідовніший, коли наполегливо завіряє, що жодна волосина не впаде з голови без божої волі [букв.: жоден горобець не впаде з даху без божої волі]. Думаю, що наш друг не буде робити висновків зі своєї першої відповіді, він внесе правки і скаже, що коли ці явища вивчати, то, звичайно, знайдуться і для них пояснення. Вони можуть бути викликані невеликими відхиленнями функцій, неточностями в психічній діяльності за певних умов. Людина, яка зазвичай говорить правильно, може обмовитися: 1) якщо вона нездужає і вона втомилася; 2) якщо вона схвильована; 3) якщо вона занадто зайнята іншими речами. Ці припущення легко підтвердити. Дійсно, обмовки зустрічаються особливо часто, коли людина втомилася, якщо в неї болить голова або починається мігрень. За таких умов легко відбувається забування власних імен. Для деяких людей таке забування власних імен є ознакою початку мігрені. При хвилюванні також часто плутаєш слова; схоплюєш "помилково" не ті предмети, забуваєш про наміри, та й робиш масу інших непередбачених дій внаслідок неуважності, тобто якщо увага сконцентрована на чомусь іншому. Відомим прикладом такої неуважності може служити професор із Fliegende Blatter, який забуває парасольку і одягає чужий капелюх, тому що думає про проблеми своєї майбутньої книги. З власного досвіду всі ми знаємо про наміри й обіцянки, які забулися через те, що нас занадто захопило якесь інше переживання.

Це настільки зрозуміло, що, напевно, не може викликати заперечень. Правда, може, і не так цікаво, як ми очікували. Подивимося ж на ці помилкові дії уважніше. Умови, які за припущенням, необхідні для виникнення цих (реноменів, різні. Нездужання і порушення кровообігу є фізіологічними причинами порушень нормальної діяльності; хвилювання, втома, неуважність — причини іншого характеру, які можна назвати психофізіологічними. Теоретично їх легко можна пояснити. При втомі, як і при неуважності і навіть при загальному хвилюванні, увага розподіляється таким чином, що для відповідної дії її залишається занадто мало. Тоді ця дія виконується неправильно або неточно. Легке нездужання і зміни припливу крові до головного мозку можуть викликати такий же ефект, тобто вплинути на розподіл уваги. Таким чином, в усіх випадках справа зводиться до результатів розладу уваги органічної або психічної етіології.

З усього цього для психоаналізу начебто небагато можна взяти. У нас може знову виникнути спокуса залишити цю тему. Але при ближчому розгляді виявляється, що не всі помилкові дії можна пояснити цією теорією уваги або, в будь-якому випадку, вони пояснюються не лише нею. Досвід показує, що помилкові дії і забування проявляються й у людей, які не втомилися, не розсіяні і не схвильовані, хіба що їм припишуть це хвилювання після виконаної помилкової дії, але самі вони його не відчували. Та й навряд чи можна звести все до простого пояснення, що посилення уваги забезпечує правильність дії, послаблення ж порушує її виконання. Існує велика кількість дій, виключно автоматичних, які потребують мінімальної уваги, що виконуються при цьому абсолютно впевнено. На прогулянці часто не думаєш, куди йдеш, однак не збиваєшся зі шляху і приходиш куди хотів. У всякому разі, зазвичай буває так. Хороший піаніст не думає про те, які клавіші йому натискати. Він, звичайно, може помилитися, але якби автоматична гра сприяла збільшенню числа помилок, то саме віртуози, гра яких повністю автоматизована завдяки вправам, помилялися б частіше всіх. Ми якраз бачимо протилежне: багато дій виконуються особливо впевнено, якщо на них не звертати уваги, а помилкова дія виникає саме тоді, коли правильності її виконання надається особливе значення і відволікання уваги аж ніяк не передбачається. Можна віднести це на рахунок "хвилювання", але незрозуміло, чому воно не підсилює уваги до того, що так хочеться виконати. Коли у важливому виступі або розмові через обмовки висловлюєш протилежне тому, що хотів сказати, навряд чи це можна пояснити психофізіологічною теорією чи теорією уваги.

У помилкових діях є також багато незначних побічних явищ, які не зрозумілі і не пояснені існуючими до цього часу теоріями. Наприклад, коли на певний час забудеться слово, то почуваєш роздратування, хочеш будь-що згадати його і ніяк не можеш позбутися цього бажання. Чому ж людині, яка розсердилася, не вдається, як вона не намагається, спрямувати увагу на слово, яке, як вона стверджує, "крутиться на язиці", але це слово відразу пригадується, якщо його скаже хтось інший? Чи бувають випадки, коли помилкові дії розмножуються, переплітаються один з одним, заміняють один одного. Першого разу забуваєш про побачення, іншого разу з твердим наміром не забути про нього виявляється, що переплутав годину. Хочеш манівцем згадати забуте слово, а в результаті забуваєш друге, яке повинно було допомогти згадати перше. Намагаєшся пригадати тепер друге, вислизає третє і т.д. Те ж саме відбувається і з помилками, які варто розуміти як

23

3»Ьроцькі-!й ММ, 0«вич»ИКО ОМ, Г'ичииа 1 М ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

помилкові дії друкарки. Кажуть, така стійка помилка пробралася якось в одну соціал-демокрагичну газету. У повідомленні про одну відому урочистість можна було прочитати: "Серед присутніх була його величність корнпринц". Наступного дня з'явилося спростування: "Звичайно, варто читати кнорпринц". У таких випадках люблять говорити про нечисту силу, злий дух друкарської машинки і тому подібних речах, що виходять за рамки психофізіологічної теорії опечатки.

Я не знаю, чи відомо вам, що обмовку можна спровокувати, так би мовити, викликати навіюванням. З цього приводу розповідають анекдот: якось новачку доручили важливу роль на сцені; в Орлеанской діві він повинен був доповісти королю, що коннетабль відсилає свій меч. Актор, що грав головну роль, пожартував над боязким новачком і під час репетиції кілька разів підказав йому замість потрібних слів: комфортабль відсилає свого коня і домігся свого. На виставі нещасний дебютант обмовився, хоча його попереджали про це, а можливо, саме тому так і сталося.

Усі ці маленькі особливості помилкових дій не можна пояснити тільки теорією відволікання уваги. Але це ще не доводить, що ця теорія неправильна. їй, мабуть, чогось не вистачає, якогось додаткового твердження для того, щоб вона цілком нас задовольняла. Але деякі помилкові дії можна розглянути також і з іншої сторони.

Почнемо з обмовки, вона підходить нам більше, ніж інші помилкові дії. Хоча з таким же успіхом ми могли б вибрати помилки написання чи прочитання. Відразу ж варто сказати, що дотепер ми запитували тільки про те, коли, за яких умов відбувається обмовка, і тільки на це питання ми і отримали відповідь. Але можна також зацікавитися іншим і спробувати довідатися: чому людина обмовилася саме так, а не інакше; варто звернути увагу на те, що відбувається при обмовці. Ви розумієте, що поки ми не відповімо на це питання, поки ми не пояснимо результат обмовки з психологічної точки зору, це явище залишиться випадковістю, хоча фізіологічне пояснення йому і можна буде знайти. Якщо мені трапиться обмовитися, я можу це зробити в дуже багатьох варіантах, замість потрібного слова можна сказати тисячу інших, потрібне слово може отримати незліченну кількість спотворень. Чи існує щось, що змушує мене з усіх можливих обмовок зробити саме таку, чи це випадковість, і тоді, можливо, на це питання не можна відповісти нічого розумного?

Два автори, Менінгер і Майер (один — філолог, інший — психіатр), спробували в 1895 р. саме з цього боку підійти до питання про обмовки. Вони зібрали багато прикладів і просто описали їх. Це, звичайно, ще не дає ніякого пояснення обмовкам, але дозволяє знайти шлях до нього. Автори розрізняють такі перекручення, що виникають через обмовки: переміщення, передбачення, відзвуки, змішання або контамінації, і заміщення або субституції. Я наведу вам приклади, запропоновані авторами для цих основних груп. Випадок переміщення: Die Milo von Venus замість die Venus von Мію [переміщення в послідовності слів — Милос з Венери замість Венери з Милоса]; передбачення: Es war mir auf der Schwest... auf der Brust so schwer [Мені було на душі (доел.: у грудях) так важко..., але на початку замість слова „ВгизГгруди була зроблена обмовка „Schwesf, у якій відбилося слово, що передбачається „schwer*- важко]. Прикладом відзвуку може служити невдалий тост: Ich fordere Ste auf, auf das Wohl unseres Chefs aufzustofien [Пропоную вам випити (доел.: почаркуватися) за здоров'я нашого шефа; але замість anstofien — почаркуватися — сказано: aufzustouen — відригнути]. Ці три види обмовок достатньо рідкі. Частіше зустрічаються обмовки через стягнення або змішання, наприклад, коли молодий чоловік заговорює з дамою: Wenn Sie gestatten mein FrSulein, mdchte ich Sie gerne begleit-digen [Якщо ви дозволите, панянко, я вас проведу; але в слово " begleiten " — проводити — вставлені ще три букви "dig"]. В слові begleit-digen криється, крім слова begleiten [проводити], мабуть, ще слово beleidigen (образити]. (Молодий чоловік, очевидно, не мав великого успіху в дами.) На заміщення автори наводять приклад: Ich gebe die Praparate in den Briefkasten anstatt Brutkasten [Я ставлю препарати в поштову скриньку замість термостата].

Пояснення, які обидва автори намагаються вивести зі своїх збірників прикладів, зовсім недостатньо. Вони вважають, що звуки і склади в слові мають різну значимість і іннервація більш значимого елемента впливає на іннервацію менш значимого. При цьому автори посилаються на рідкі випадки передбачення і відзвуку; у випадках же обмовок іншого типу ці звукові переваги, якщо вони взагалі існують, не грають ніякої ролі. Найчастіше при обмовках вживають схоже за звучанням слово, цією схожістю і пояснюють обмовку. Наприклад, у своїй вступній мові професор заявляє: Ich bin nicht geneight (geeognet), dir Verdienste meines sehr geschetzten VorgSngers zu wurdigen [Я не схильний (замість не здатний) оцінити заслуги свого шановного попередника]. Або інший професор: Beim weiblichen Genitable hat man Trotz vieler Versuchungen... Pardon: Versuche [У жіночих геніталіях, незважаючи на багато спокус... Вибачте, спроб.].

Але найбільш звичайною і в той же час найбільш вражаючою обмовкою є та, коли вимовляється якраз протилежне тому, що збирався сказати. При цьому співвідношення звуків і вплив схожості, звичайно, не мають значення, а заміну можна пояснити тим, що протилежності мають понятійну схожість і у психологічній асоціації особливо зближаються. Можна привести історичні приклади такого типу: президент нашої палати депутатів відкрив якось засідання такими словами: "Добродії, я визнаю число присутніх достатнім і повідомляю засідання закритим". Так само зрадницьки, як співвідношення протилежностей, можуть підвести інші звичні асоціацГі, що іноді виникають зовсім недоречно, Так, наприклад, розповідають, що на урочистому одруженні дітей Г. Гельмгольца і знаменитого винахідника і великого промисловця В. Сіменса відомий фізіолог Дюбуа-Реймон виголосив привітальну промову. Він закінчив свій в цілому блискучий тост словами: "Отже, хай живе нова фірма Сименс і Галске". Це була, звісно, назва старої фірми. Сполучення цих двох імен так само звичайне для жителя Берліна, як "Ридель і Воитель" для жителя Відня.

Таким чином, ми повинні до співвідношення звуків і подібності слів додати вплив словесних асоціацій. Але і цього ще недостатньо. У цілому ряді випадків обмовку навряд чи можна пояснити без врахування того, що було сказано в попередньому припущенні або ж що передбачалося сказати. Отже, можна вважати, що це знову випадок відзвуку, як за Мерінгером, але тільки більш віддалено пов'язаний за змістом. Повинен зізнатися, що після всіх цих пояснень може скластися враження, що ми тепер ще більш далекі від розуміння обмовок, ніж будь-коли!

Але сподіваюся, що не помилюся, висловивши припущення, що підчас проведеного дослідження в усіх нас виникло інше враження від прикладів обмовок, яке варто б проаналізувати. Ми досліджували умови, при яких обмовки взагалі виникають, визначили, що впливає на особливості перекручувань при обмовках, але зовсім не розглянули ефект обмовки сам по собі, безвідносно до її виникнення. Якщо ми зважимося на це, то необхідна певна сміливість, щоб сказати: так, у

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРу СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

деяких випадках обмовка має сенс (Sinn). Що значить "має сенс"? Це значить, що обмовку, можливо, варто вважати повноцінним психічним актом, що має свою мету, визначену форму вираження і значення. Дотепер ми увесь час говорили про помилкові дії, а тепер виявляється, що іноді помилкова дія є повністю правильною, тільки вона виникла замість іншої очікуваної чи передбачуваної дії.

Цей справжній зміст помилкової дії в окремих випадках цілком очевидний і безсумнівний. Якщо голова палати депутатів у перших же своїх словах закриває засідання замість того, щоб його відкрити, то, знаючи обставини, у яких відбулася обмовка, ми схильні вважати цю помилкову дію не позбавленою змісту. Він не очікує від засідання нічого хорошого і радий би був відразу його закрити. Показати цей зміст, тобто витлумачити цю обмовку, не має нічого складного. Чи якщо одна дама з удаваним схваленням говорить іншій: Diesen reizenden neuen Hut haben Sie sich wohl seibst aufgepatz? [Цей чарівний новий капелюх ви, напевно, самі обробили? — замість aufgeputzt — оздобили], то ніяка науковість у світі не перешкодить нам почути в цій обмовці вираз: Dieser Hut ist eine Patzerei [Цей капелюх безнадійно зіпсований]. Чи якщо відома своєю енергійністю дама розповідає: "Мій чоловік запитав лікаря, якої дієти йому дотримувати, на це лікар відповів — йому не потрібна ніяка дієта, він може їсти і пити усе, що я хочу", то ж за цією обмовкою стоїть яскраво виражена послідовна програма поведінки.

Шановні пані та панове, якщо з'ясувалося, що не тільки деякі обмовки і помилкові дії мають сенс, але і їхня значна більшість, то, безсумнівно, цей зміст помилкових дій, про який досі ніхто не говорив, і стане для нас найбільш цікавим, а всі інші точки зору по праву відійдуть на задній план. Ми можемо залишити фізіологічні і психофізіологічні процеси і присвятити себе виключно психологічним дослідженням про зміст, тобто значення і наміри помилкових дій. І в зв'язку з цим ми не втратимо можливості залучити більш широкий матеріал для перевірки цих припущень.

Але перш ніж ми виконаємо цей намір, я просив би вас піти іншим шляхом. Часто трапляється, що поет користується обмовкою або іншою помилковою дією як виразним засобом. Цей факт сам по собі повинен нам довести, що він вважає помилкову дію, наприклад обмовку, чимось осмисленим, оскільки він робить її навмисно. Звичайно, це відбувається не так, що свою випадково зроблену описку поет залишає потім своєму персонажу як обмовку. Він хоче нам щось пояснити обмовкою, і ми повинні подумати, що це може означати: чи хоче він натякнути, начебто відома людина розсіяна чи втомилася, чи на неї чекає приступ мігрені. Звичайно, не слід перебільшувати того, що поет завжди вживає обмовку, яка має певний зміст. В дійсності вона могла бути безглуздою психічною випадковістю і тільки у вкрай рідких випадках мати сенс, але поет має право додавати їй змісту, щоб використовувати її для своїх цілей. І тому нас би не здивувало, якби від поета ми довідалися про обмовки більше, ніж від філолога і психіатра.

Приклад обмовки ми знаходимо у Валленштейні (Пікколоміні, 1-й акт, 5-а дія). Макс Пікколоміні в попередній сцені пристрасно виступає на стороні герцога і мріє про блага світу, що розкрилися перед ним, коли він супроводжував дочку Валленштейна в табір. Його батько і посланник двору Квестенберг у повному здивуванні. А далі в 5-й дії відбувається таке:

Квестенберг Октавіо

Ось до чого дійшло! Швидше! Мені тр еба

(Наполегливо і нетерпляче.) Поглянути на цей злощасний слід

А ми йому в такому осліпленні І самому побачити усе. Ходімо.

Дозволили піти, мій друже, (Хоче його відвести.)

Й не кличемо його негайно назад - „___,„

₀. _.„ Квестенберг

Відкрити йому очі? _u. _ J „

^v ' Навіщо? Куди ви?

Октавіо ₀

(оговтавшись після глибоких роздумів) ™° _{квапить}

^{Мен,самому}. ДонеТі

Відкрив очі він ширше, ніж хотілося.

„, Квестенберг

Квестенберг _о?

Що з вами, друже?

~ Октавіо

Октавю,.

_п. (похопився)

Проклята погодка! Та до герцога!

Квестенберг Ходімо!

Як? Що таке?

Октавіо хотів сказати "до нього", герцога, але обмовився і видав словами "до неї" причину, чому молодий герой мріє про мир...

Так, мислитель, далекий від медицини, іноді може розкрити зміст помилкової дії одним своїм зауваженням, позбавивши нас від вислуховування роз'яснень. Ви всі, звичайно, знаєте дотепного сатирика Ліхтенберга (1742-1799), про якого Ґете сказав: "Там, де в нього жарт, може ховатися проблема. Але ж завдяки жарту іноді вирішується проблема". У своїх дотепних сатиричних замітках (1853) Ліхтенберг пише: "Він завжди читав Agamemnon [Агамемнон] замість angenommen [приблизно], настіпьки він зачитувався Гомером". Ось справжня теорія очитки.

Наступного разу ми обговоримо, наскільки ми можемо погодитися з точкою зору поетів на помилкові дії.

Фройд 3. Введение в психоанализ: Лекции. - СПб.: Питер, 2002. - С. 11-20

За©роцький М.М., Савичвнко О.М.. Тичина І.М. ПСИХОЛОПЯ ОСОБИСТОСТІ

БЮГРАФШН1 СТАТТІ

3. ФРОЙД - ШАРЛАТАН ЧИ ПАТОЛОПЧНИЙ БРЕХУН?

Хан Ісраельс, всесвітньо відомий експерт з біографії 3. Фройда, викладач історії та психології в Амстердамі, асистент Норберта Еліаса, стверджує, що основоположник психоаналізу був патологічним брехуном. Так, 3. Фройд пов'язував початок розвитку психоаналізу з випадком успішного, як він неодноразово стверджував, лікування пацієнтки Анни О. (Берти Паппенхайм). Однак психоаналітичне лікування цієї пацієнтки закінчилося не видужанням, а переведенням у закритий психіатричний заклад. Звернення до збережених документів історії хвороби свідчить, що З.Фройд був добре інформований про стан пацієнтки. Через рік після закінчення лікування він писав своїй нареченій, що лікар Анни 0. Иозеф Брейер у довірчій бесіді повідомив, наскільки погано вона себе почуває, і він надіється, що смерть скоро позбавить її страждань.

Навіщо 3. Фройд пішов на таку фальсифікацію? Адже йому було відомо, що існує історія хвороби, і ці дані завжди можна перевірити. Навіщо ж він вибрав саме цей невдалий випадок і всупереч усьому говорив про грандіозний успіх? Хан Ісраельс пов'язує це з патологічною схильністю Фройда відкрито демонструвати факти, які могли зашкодити його репутації.

Голландський фахівець з історії психоаналізу Карел ван хет Реве у книзі.Доктор Фройд і Шерлок Холмс" порівнює, як у своїх працях поводились з фактами К. Маркс і 3. Фройд. У той час, як К. Маркс не включав у свій «Капітал» факти, що не відповідали його теорії, 3. Фройд у роботі про Ф.М, Достоєвського наводив безліч фактів, які суперечили його теоретичним твердженням.

Інший приклад. 31884 р. З.Фройд опублікував кілька статей про використання кокаїну для подолання залежності від морфію. У статтях 3. Фройд стверджував, що залежність від кокаїну не настає. Однак, у листах своїй нареченій він писав протилежне. 3. Фройд лікував за допомогою кокаїну свого старого друга і вчителя, лікаря Ернста Флейшля, в якого відразу ж після початку кокаїнової терапії розвинулась залежність від цього наркотику, що через рік призвело до отруєння. У Е. Флейшля почалися галюцинації, йому здавалося, що під шкірою бігають маленькі тварини, і він роздряпував шкіру до крові. Він переживав напади страху, так що 3. Фройду іноді необхідно було в нього ночувати. Зрештою, 3. Фройду довелося повернутися до використання морфію, що мало не такі небезпечні наслідки. Однак, через 2 роки 3. Фройд опублікував статтю, де стверджував, що успішно використовує кокаїн для відвикання від морфію.

Історію з Е. Флейшлем знали багато колег, і, публікуючи в наукових журналах матеріали про успішне застосування кокаїну, 3. Фройд ризикував, що знайомі лікарі запитають, чи не випадок лікаря Э. Флейшля мав на увазі 3. Фройд, коли говорив про відсутність звикання до кокаїну.

Відомий випадок аналізу латинського слова «aliquis» («хтось», «дехто») з «Психопатології буденного життя» також вказує на те, що Фройд немов спеціально йшов на ризик, відкрито наводячи факти, що могли зашкодити його репутації й особистому життю. У зазначеному фрагменті Фройд розповідав про те, як під час подорожі по Італії він познайомився з молодим чоловіком, який при цитуванні одного латинського вірша не міг згадати слово.aliquis". 3. Фройд використовував метод вільних асоціацій І просив молодого чоловіка говорити усе, що йому приходить у голову у зв'язку зі словом.aliquis". Молодий чоловік згадав про книгу, що незадовго до цього читав, про церкву, яку недавно відвідав, і, нарешті, йому прийшло в голову щось, що він спочатку навіть не зміг сказати вголос. Він хвилювався, що в однієї відомої дами не наступили місячні. У той же час ряд фактів вказував на безліч збігів обставин життя 3. Фройда і згаданого молодого чоловіка. Книгу, про яку говорив молодий чоловік, Фройд також недавно читав, церкву про яку йшлася мова, 3. Фройд недавно відвідав під час відпустки в Італії, де він був разом із сестрою своєї дружини Мінною Бернайс. Можна зробити висновок: 3. Фройд був заклопотаний, чи не вагітна Мінна. Обставини життя З.Фройда, були відомі його близьким, і він явно грався з вогнем, відкрито пубпікуючи аналіз слова.aliquis". Отже, щось несвідоме штовхало його на подібний ризик публічних викриттів.

(Psychologie heute, 24. Jahrgang, Heft 9, September 1997) Школа здоровья. -1999. -ШЗ.-С.119-121.

3. ФРОЙД - ЖЕРТВА СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЛЯ

Голландська дослідниця Pety de Vries, проаналізувавши близько 300 листів З.Фройда до його близького друга лікаря Вільгельма Флісса, дійшла висновку, що маленький Зігмунд, ймовірно, підлягав у дитинстві сексуальним діям з боку батька.

Дата добавления: 2015-05-22