Природа і види мислення

Чим відрізняється розумовий процес, який ми називаємо мислення від багатьох інших. Мислення у чистому вигляді як незалежний самодостатній психічний процес, реально не існує, воно не відділене від сприйняття, уваги, пам’яті, мови тощо. Крім того, ми не можемо називати мисленням наші прості усвідомлювані реакції і механічні перечислювання і повторення, спогади, випадкові асоціації тощо. Ми таким чином не мислим, а реагуємо на певні стимули.

Подібні розумові процеси відрізняються від мислення тим, що вони репродуктивні, мислення ж – продуктивне.

Перш за все мислення є вищий пізнавальний процес. Воно являє собою породження нового знання. Воно породжує такий результат, якого ні в самій дійсності, ні у суб’єкта на даний момент не існує. Мислення це перш за все усвідомлення і розуміння не конкретних, а загальних властивостей і закономірностей, які безпосередньо людині в досвіді не дані.

Мислення – процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках та відношеннях.

Це визначення, по-перше означає, що “царство думок” народжується в голові людини не спонтанно і існує не само по собі, а має своєю передумовою “царство речей” – реальний світ – дійсність, залежить від неї, визначається нею.

По-друге, в цьому визначенні розкривається специфічний характер залежності мислення від дійсності. Як відзначалось, мислення – це відображення її, тобто відтворення матеріального в ідеальному, у вигляді думок. І якщо сама дійсність носить системний характер, тобто складається із безкінечної множинності, найрізноманітніших систем, в якій є свої елементи, що певним чином зв’язані між собою і взаємодіють один з одним, то мислення – це універсальна відображальна система, в якій є свої елементи, що певним чином зв’язані між собою і взаємодіють один з одним.

По-третє, у визначенні відзначається сам спосіб відображення – не прямий, з допомогою органів чуття, а опосередкований, на основі відомих даних. Це відображення не окремо взятого предмету або явища, а відображення, що має узагальнений характер, що охоплює зразу багато предметів і явищ.

По-четверте, у визначенні відзначається найближча і безпосередня основа мислення; нею є не сама дійсність як така, а перетворена людиною в процесі праці – суспільна практика.

Являючись відображенням дійсності, мислення в той же час має надзвичайну активність. Воно є засобом орієнтації людини в навколишньому світі. Виникаючи на основі трудової, матеріально-виробничої діяльності людей, воно виявляє на неї обернений і досить сильний вплив. В цьому процесі мислення із ідеального знову перетворюється в матеріальне, втілюючись у все більш складні і різноманітні знаряддя, у все більш багато чисельні його продукти. Воно ніби творить другу природу.

В той же час мислення безперервно змінюється і розвивається саме. “Царство думок” все більше збагачується. Мислення все глибше проникає в таємницю Всесвіту, йому підвладні все більш елементарніші частини світобудови і все більш великомасштабні утворення Всесвіту. Його відображальні можливості все більш посилюються і зростають за рахунок використання все нових приладів – мікроскопу, телескопу, земних і космічних лабораторій.

На певній ступені свого розвитку природне людське мислення ніби переростає в штучний інтелект. Створюються все більш складні технічні прилади, які здатні за закладеною в них програмою виконувати все більш різноманітні мисленні функції – рахувати, перекладати з однієї мови на іншу тощо.

Відображення на стадії мислення відрізняється від чуттєвого пізнання на стадії сприймання тим, що мислення відбиває дійсність опосередковано, за допомогою системи засобів, зокрема мисленевих операцій, мови й мовлення, знань людини тощо. Відображення дійсності на рівні мислення має також узагальнений характер. Виділяючи загальне, ми спираємося не тільки на ті об’єкти, які сприймаємо в даний момент, а й ті, які сприймали в минулому.

Мислення надає людині можливість відобразити й зрозуміти не тільки те, що може бути безпосередньо сприйняте відчуттями, а й те, що сховано від безпосереднього чуттєвого сприймання. Відомо, наприклад, що ми не відчуваємо безпосередньо інфрачервоних і ультрафіолетових променів, радіохвиль, звукових коливань, частота яких перевищує 20 000 на с. радіаційного впливу. Ми не можемо сприйняти справжню величину Землі, швидкість руху світла, електричного струму тощо.

Щоб пізнати все це, ми вдаємося до досліджень, експериментів, обчислень.

Мислення як процес відбувається завдяки мисленевим діям та операціям. Мисленеві дії – це дії з об’єктами, що відображені в образах, уявленнях та поняттях. Вони відбуваються в думці за допомогою мовлення. Людина не діє безпосередньо з предметами, вона робить це подумки, не вступаючи в контакт із самими предметами й не вносить реальних змін у їхню будову, розміщення.

Сучасна психологія розглядає мислення як варіативний і досить неоднорідний процес, конкретні форми протікання якого залежать від багатьох чинників.

Найпоширенішою класифікацією в сучасній психології є такі види мислення: теоретично-понятійне мислення, теоретичне образне мислення, наочно-образне і наочно-дійове мислення.

Теоретично-понятійне мислення – це таке мислення, користуючись яким людина в процесі вирішення завдання звертається до понять, виконує дії в думці, безпосередньо не маючи справи з досвідом, що ми отримуєм від органів чуття. Вона обговорює і шукає вирішення завдання з початку і до кінця в думці, користуючись готовими знаннями, отриманими іншими людьми, вираженими в понятійній формі, судженнях, умовиводах.

Теоретичне образне мислення відрізняється від понятійного тим, що матеріалом, який тут використовує людина для вирішення завдання є не поняття, судження або умовиводи, а образи. Вони або безпосередньо відтворюються в пам’яті або творчо створюються уявленням. Таким мисленням користуються працівники літератури, мистецтва тощо.

Ці два типи мислення в дійсності співіснують.

Наочно-образне мислення полягає в тому, що мислений процес є в ньому безпосередньо зв’язаний із сприйняттям мислячою людиною оточуючої дійсності. Мислячи наочно-образно людина прив’язана до дійсності. Так форма мислення найбільш повно і розвернуто представлена у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, а у дорослих – серед людей, зайнятих практичною роботою. Цей вид мислення достатньо розвинутий у всіх людей, тому часто приходиться приймати рішення про предмети своєї діяльності тільки спостерігаючи за ними, але безпосередньо їх не торкаючись.

Наочно-дійове полягає в тому, що сам процес мислення являє собою практичну перетворювальну діяльність, здійснювану людиною з реальними предметами. Цей вид мислення широко представлений у людей, зайнятих реальною виробничою працею, результатом якої є створення якого-небудь конкретного матеріального продукту.

Всі перечислені види мислення у людини співіснують можуть бути представлені в одній і тій же дійсності. Але в залежності від її характеру і кінечних цілях домінує той чи інший вид мислення.

Крім звичайних видів мислення, що приводять до правильних висновків, є особливі мисленні процеси, що дають хибне уявлення про дійсність.

Один із видів незвичного мислення отримав назву аутизму. Думки людини при цьому мисленні підпорядковуються не логіці і розуму, а афективним потребам, відображаючи їх силу, динаміку. Аутизм означає таке глибоке замислення над своїми особистими переживаннями, що зникає інтерес до реальності, втрачаються контакти з дійсністю, зникає прагнення спілкування з оточуючими.

Звичка до шаблонних рішень і висновків може привести до нездатності самостійно знаходити вихід із раптових ситуацій і приймати оригінальні рішення, тобто до того, що в психології називають ригидністю мислення. Ця особливість мислення зв’язана з його незвичайною залежністю від нагромадженого досвіду, чия обмеженість і повторюваність потім відтворюється стереотипами думки.

Аналіз мислення неминуче приводить до питання про розумові (мислені) здібності, тобто до питання про те, що саме являє собою наш розум, які його особливості. Психологія вирішує ці проблеми, досліджуючи те, що називається людським інтелектом, під яким розуміється сукупність всіх розумових здібностей, що забезпечують людині можливість вирішувати найрізноманітніші завдання.

Як і всі функції психіки, інтелект знаходиться під впливом, з одного боку, спадковості, а з іншого – під впливом оточуючого середовища. Спадкова обумовленість зв’язана з багатьма факторами: 1) генетична обумовленість, тобто вплив спадкової інформації, отриманої від батьків; 2) фізичного і психічного стану матері; 3) екологічні умови, вживання лікарських засобів, наркотиків тощо.

Адаптаційна обумовленість проявляється перш за все у впливі на розумовий розвиток таких факторів: 1) особливостями харчування дитини; 2) психічної стимуляції, інтелектуальної активності дитини з боку дорослих; 3) числа дітей в сім’ї, її соціального статусу.

Залежність інтелектуальних можливостей людини від генетичних і соціальних факторів очевидне, тому більша частина сучасних психологів розглядає інтелект як продукт взаємодії спадковості і середовища, але ще вияснюються їх роль і форми взаємовпливу.

Дата добавления: 2015-05-22