Емоції особистості

Під емоціями, або емоційними переживаннями розуміємо найрізноманітніші реакції людини – від спалахів пристрасті до тонких відтінків настрою. В психології емоціями називають процеси, що відображають у формі переживань особисту значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини.

Найбільш суттєвою рисою емоцій є їх суб’єктивність. Якщо такі психічні процеси, як сприйняття і мислення більш чи менш об’єктивно відображають оточуючий світ, то емоції служать для відображення суб’єктивного відношення людини до самої себе і оточуючого її світу. Якщо людина вміє розбиратися у своєму психічному світі, їй значно легше розв’язувати складні життєві проблеми, вступати в спілкування з іншими людьми, добиватися їхньої допомоги й уваги. Розібратися в собі – це передовсім розібратися у своїх переживаннях, визначити, що хвилює, а що залишає байдужим. Кожна людина має коло своїх уподобань, симпатій та антипатій: одна емоційно дуже чутлива, вміє співпереживати; інша не звертає увагу на почуття та емоційний стан іншої людини, одна вміє контролювати інтенсивність проявів своїх емоцій і почуттів, інша ж неспроможна до цього. Кожна особистість живе у своєму афективному просторі, в якому будуються всі її взаємозв’язки з навколишнім світом, що відбувається на всіх проявах психічного, зумовлюючи їх неповторність. Афективний простір – то її потяги, емоції й почуття, її прагнення й бажання, її переживання, пов’язані з пізнаванням і самопізнанням.

Філософ Спіноза вважав, що для певної свободи волі людина має пізнати не лише зовнішні обставини свого буття, а й власні афекти і пристрасті. Таке пізнання передбачає не усунення пристрастей, а владу над ними.

Афективна схема відрізняється від пізнавальної тим, що в ній відображаються не предмети і явища об’єктивного світу, а внутрішній стан людини. Це психічні явища, які дані нам у переживаннях. Ставлення до предметів, до явищ об’єктивного світу, до інших людей і здійснюють вплив на них.

Відмінність пізнавальної й афективної сфер безсумнівна. Насамперед вона визначається тим, що в пізнавальній сфері відображається зовнішній, предметний світ, а в афективній – внутрішній стан людини. Це відображення здійснюється в пізнавальній сфері в образах, а в афективній – через переживання.

Людина переживає те, що з нею відбувається і через переживання виявляє своє ставлення до того, що її оточує. Щось їй подобається, а щось ні, одне приємне, інше неприємне. Ми радіємо, уявляючи собі зустріч з приємним, смуток огортає нас при згадці про прощання з близькими. У переживаннях відображається оцінка людиною явищ, спонукання до дій, передбачення її наслідків.

Переживання завжди суб’єктивні, інтимні. На відміну від речей, явищ, предметів вони не існують поза психікою людини. Наприклад, грає музика. Вона звучить незалежно від нас. Ми сприймаємо мелодію. І вже від нашого досвіду, віку потреб залежить, що ми відчуваємо – задоволення чи незадоволення і що переживаємо – радість чи смуток.

Переживання – це форма вияву нашого ставлення до об’єкта, ситуації, іншої людини, до себе, до того, що нас оточує, це факт нашого внутрішнього досвіду.

Ступінь усвідомленості переживань залежить від того, якою мірою усвідомлюються емоції. Усвідомленість емоцій означає відчуття переживання і співвіднесення його з тим предметом чи особою, які його викликають і на які це переживання спрямовано. Неусвідомлені емоції – це не такі, що не пережиті (то неможливо), а ті, які не співвіднесені з об’єктивним світом.

Емоція виникає за недостатності інформації, необхідної для досягнення цілі і компенсує цю недостатність. Саме емоція забезпечує продовження пошуку нової інформації. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі. Зв’язок інформації та емоцій може бути показане у вигляді логічної формули: Е = П (Н – С), де Е – емоція, П – потреба, Н – інформація, необхідна для задоволення потреби, С – інформація, якою суб’єкт володіє. З цієї формули випливає:

1) Е = 0, коли П = 0

2) Е = 0, коли Н = С

3) Е – max, коли С = 0.

Отже, емоції виконують функцію комплексного механізму, вони заповнюють дефіцит інформації, необхідної для досягнення цілі, тобто задоволення потреби.

Багатоманітні прояви емоційного життя людини діляться на афекти, власне емоції, почуття, настрої і стреси.

Особливістю афекту є його ситуативність, узагальненість, велика інтенсивність і невелика тривалість. В афекті різко змінюється увага, і в полі уваги утримуються лише ті об’єкти, які в зв’язку з переживанням ввійшли в комплекс. Порушується концентрація уваги, змінюється мислення.

Регулююча функція афектів полягає в формуванні специфічної відповіді і відповідного сліду в пам’яті, що визначає в подальшому вибірковість по відношенню до ситуації, які викликали афект.

Власне емоції, на відміну від афектів, більш тривалий стан. Вони – реакція не лише на події, які вже здійснилися, але і на ймовірні події.

Почуття – це більш, ніж емоції, стійкі психічні стани, і мають чітко виражений предметний характер. Вони виражають стійке ставлення до яких-небудь конкретних об’єктів.

Настрій – найтриваліший емоційний стан. Відомо, що одна і та ж робота при різних настроях може здаватися, то легкою, то важкою.

Стрес. Наймогутніший прояв емоцій викликає комплексну фізіологічну реакцію – стрес. Виявилось, що на несприятливі впливи різного роду – холод, втома, страх, приниження, біль і ін. – організм відповідає не лише захисною реакцією на даний вплив, але і загальним, однотиповим комплексним процесом незалежно від того, який саме подразник діє на нього в даний момент.

Стрес – комплексний процес, він включає і фізіологічні і психологічні компоненти. З допомогою стресу організм ніби мобілізує себе повністю на самозахист, на пристосування до нової ситуації. Позитивний вплив стресу нормальної сили проявляється в таких психологічних і фізіологічних властивостях як покращення уваги, в підвищенні зацікавленості людини в досягненні поставленої мети тощо.

Стрес в перекладі з англійської – це напруга. Під стресом відомий канадський вчений Г.Сельє, засновник теорії стресу, розумів систему реакцій організму у відповідь на будь-яку вимогу до нього, яка спрямована на створення адаптації чи пристосування організму до труднощів.

Стресорами можуть бути і фізичні подразники і психічні, як реально діючі, так і ймовірні. Психічними стресорами є необхідність прийняття особливо відповідальних рішень, швидкої перебудови при різкій переміні стратегії поведінки, конфлікти.

Стреси є складовою частиною життя кожної людини, і його не можна уникнути так же, як їжі і води. Стрес, на думку автора теорії стресу Сельє, створює “смак до життя”. Але стресові впливи не повинні перевищувати пристосовницькі можливості людини.

Коли людина попадає у стресову ситуацію і намагається адаптуватися до впливу стресу, цей процес, згідно з Г.Сельє, проходить три фази:

1. Фаза тривоги. Організм мобілізується для зустрічі із загрозою. Відбуваються біологічні реакції, які обумовлюють боротьбу або втечу.

2. Фаза опору. Організм намагається опиратися загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти і її не можна уникнути. Фізіологічні реакції перевищують норму, і це робить тіло вразливішим для інших стресорів. Наприклад, коли ви захворіли, то гостріше реагуєте на неприємності. Врешті-решт тіло адаптується до стресу і повертається до нормального стану.

3. Якщо дія стресу продовжується і людина не спроможна адаптуватися, це може виснажити ресурси тіла. Фаза виснаження, вразливість до втоми, фізичні проблеми призводять до хвороб і навіть до загибелі організму.

Чи завжди будь-які стреси шкідливі? Адже недаремне існує погляд, який вбачає в стресах корисне явище, що активізує, загартовує людину, а не лише виснажує її.

Існують різні ступені стресу. Учені розрізняють три таких ступені: 1)слабкий; 2) середній; 3) сильний. Слабкий ступінь стресу вказує практично на його відсутність. Психічний стан при цьому майже не міняється, фізичних та фізіологічних змін не відзначається.

При середньому ступені картина суттєво змінюється. Відбуваються відчутні зрушення в психічному стані, характер цих змін приємний, позитивний. Спостерігається загальна мобілізація психічної діяльності, часто не притаманна людині у звичайних обставинах: зібраність, організованість, підвищена розумова працездатність.

Що стосується сильного або надмірного стресу, то тут картина зворотна. Людина у такому стані демонструє порушення та розлад основних фізичних, фізіологічних і психічних функцій. Погіршується свідомий контроль за виконанням діяльності, трапляються труднощі у зосередженні, запам’ятовуванні, мисленні.

Різноманіття способів подолання стресу можна умістити в чотири великі категорії:

1) активна взаємодія зі стресором або вплив на саму проблему;

2) зміна погляду на проблему, зміна ставлення до неї;

3) приймання проблеми і зменшення фізичного ефекту від породжуваного нею стресу;

4) комплексні способи, що поєднують в собі перелічені вище групи.

Емоції, якими б різними вони не були, невіддільні від особистості.

Емоції людини перш за все зв’язані із її проблемами. Вони відображають стан, процес і результат задоволення потреби.

Люди як особистості в емоційному плані відрізняються один від одного за багатьма параметрами: емоційною збудливістю, тривалістю емоційних переживань, домінуванню позитивних або негативних емоцій. Другою суттєвою рисою, зв’язаною з особистісним аспектом емоцій, полягає в тому, що сама система і динаміка типових емоцій характеризує людину як особистість. Особливе значення для такої характеристики мають почуття, типові для людини, наприклад почуття – совісті, любові.

Удосконалення вищих емоцій і почуттів означає особистісний розвиток людини.

Дата добавления: 2015-05-22