Психологія управління

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ

В Україні

Етносоціальні особливості управління

Етносоціальні особливості управління розглядають менталі­тет у системі цінностей соціально-адекватного менеджменту, а мен­тальну базу України, ментальні особливості української нації — як фактор адекватного соціального управління. Поняття «менталі­тет» безпосередньо пов'язане зі структурою соціальної психіки. Розуміння менталітету як відображення свідомих і несвідомих на­станов індивіда (чи соціуму) на певні, специфічні лише для нього, зразки й форми поведінки дає можливість виробити оптимальні управлінські моделі в конкретному соціокультурному середовищі.

На процес формування психіки та її ментальних особливостей значною мірою впливає такий її структурний компонент, як колек­тивне несвідоме, що формується як наслідок спільних переживань етнічної групи, комплекс несвідомих реакцій на специфічні умови існування останньої. Низка факторів сформувала «українську» психіку, викликавши до життя такі стереотипи поведінки, як по­таємність, що є реакцією на тиск обставин, домінування маленьких груп над великими співтовариствами, послаблення екстравертної поведінки. Емоційно-чуттєвий характер типового українця вели­кою мірою детермінує його сприйняття.

Українська ментальність розглядається як похідна від таких факторів, як расовий, географічний, історичний, соціологічний, культурно-морфологічний і глибинно-психологічний. При цьому наголошується на необхідності дослідження етнопсихологічного феномена з позицій статики й динаміки процесу його формування. Географічний фактор пов'язаний із впливом особливостей помірно­го клімату лісостепу та рівнинного рельєфу на формування спогля­дальної настанови в комплексі з чуттєвим компонентом у сприйня­тті. Історичний аспект відображає перманентну залежність України від зовнішнього середовища, пов'язану з геополітичною ситуацією в регіоні й пасивністю населення, характерними реакціями якого були терплячість і замикання в собі, за винятком окремих спон­танних спалахів насильства у відповідь. Соціологічний аспект передбачає, що домінуючою верствою в соціальній структурі укра­їнського суспільства є селянство, що формує психологію власника. Звідси — схильність до творення маленьких груп, згуртованість яких має більш інтимний, довірливий характер, ніж це спостеріга­ється у великих соціальних спільнотах. Таким маленьким групам властиві рефлексивні установки, орієнтовані на самодостатність. Культурно-морфологічний аспект формування українського мента­літету пов'язаний з периферійністю України щодо Західної Євро­пи. Ця особливість позначилася на тій обставині, що основні хвилі європейської думки (римський католицизм, Відродження й Про­світництво) торкнулися українців незначною мірою.

На традиційні українські психоповедінкові архетипи наклала свій відбиток євразійська матриця світогляду з домінантою тоталі­тарного мислення і вертикальною стратифікацією владних струк­тур. Умовою виживання українського етносу було проведення політики психологічного та політичного конформізму. Вимушена ізоляція від осередків європейської культури й науки зумовила відхилення українських світоглядних настанов від предметності й схильність до рефлексії. Споглядальність як одна з провідних настанов українського менталітету мотивується недостатнім роз­витком в Україні соціальних об'єднань з конкретними цілями, досягнення яких неможливе без мобілізації розумово-вольового компонента. В українській же ментальності превалюють чуттєві прояви в комплексі з досить сильним впливом індивідуалізму.

Провінційність на державному рівні породжувала містечкове мислення, що виявлялося в інтровертуванні національної психіки, орієнтованої на самозбереження. При всій негативності інтроверто-ваної настанови як фактора політики ізоляціонізму існує і зворот­ний бік такої поведінки. Це, насамперед, раціоналізація мислення, спрямована на прагматичне ставлення до зовнішнього середовища. Ірраціоналізм бездержавності компенсувався раціональністю сто­совно території, що освоювалася, і перетворенням її на зону осо­бистого добробуту.

Багато досліджень підкреслюють матріархальний характер української родини, де ефективна влада належить матері, яка несе на собі відносно велике функціональне навантаження — в усіх аспектах сімейного життя. Родина, отже, ідентифікується з образом матері, успадковуючи відповідний стереотип свідомості з характерними «жіночими» атрибутами поведінки, моралі, життєвих настанов. Цей архетип сприяє формуванню емоційно-чуттєвого компонента укра­їнського менталітету, «провокує» прагнення «типового» українця на перехід від більшої спільноти до затишної атмосфери маленької групи. Із цим феноменом добре узгоджується відомий український індивідуалізм, відносна байдужість до загальнодержавних інтересів, недостатність зовнішньоекспансивної екстравертованої поведінки.

Дата добавления: 2015-05-22