Психологічні типи викладачів і оцінка ефективності їх педагогічної діяльності

Психолого-педагогічна модель особистості викладача вищої школи.

Проведений аналіз даних, що пропонується науковою літературою, дозволив намалювати такий портрет особистості викладача:

Здібності, уміння, знання, навички: високий рівень інтелекту, професійні знання, уміння гарно подати матеріал; організаторські здібності; уміння здійснювати індивідуальний підхід до студента.

Спрямованість і мотивація діяльності, захопленість.

Риси характеру, які виражають ставлення і спрямованість на справедливість, принциповість, послідовність, сумлінність тощо; вольові: наполегливість, самостійність, цілеспрямованість.

Якості, пов'язані з темпераментом: розважливість, сензитивність, відповідність реакції зовнішньому збуднику.

Комунікативні якості: комунікабельність, почуття міри, педагогічний такт, товариськість, соціальна чутливість (емпатія).

Інші психічні властивості: високі моральні якості, зрілість, екстравертність, домінантність, емоційна стабільність.

Високо оцінюючи весь спектр позитивних якостей викладача, студенти усе-таки визначають для них своєрідну ієрархію, де присутні: якості, що характеризують рівень знання викладача; якості, які виявляються в міжособистісних стосунках; особистісні якості; зовнішні характеристики. Серед особистісних якостей найважливішими студенти визнають чуйність, чутливість, уважність, стриманість, вимогливість, об'єктивність, справедливість, чесність, принциповість, скромність, життєрадісність, почуття гумору.

Соціальне визнання й оцінка професійних досягнень педагога соціумом впливають на формування його самосвідомості. Самооцінки і самореалізації. Самосвідомість і самооцінка сприяють появі у викладача почуття впевненості, оптимізму, що, в свою чергу, сприяє успішній побудові професійно-педагогічної кар'єри і самореалізації викладача.Ян-Амос Коменський - батько дидактики – наголошував, що успіхи учнів залежать перед усім від вчителя, і тому ця професія є „найпочеснішою під сонцем", а тому „найкращі з-поміж людей нехай будуть учителями".

Розрізняють три типових стилі роботи викладачів вищої школи:авторитарний, демократичний та ліберальний

А в т о р и т а р н и й - характеризується високою централізацією влади в академічних групах, самовладним вирішенням більшості питань навчального процесу, обмеженими контактами з студентами. Сповідають принципи примусової педагогіки. Але сконцентрувати управління навчальним процесом в своїх руках вони не дуже добре вміють і використовують можливості своїх студентів, не прислуховуючись до їхньої думки. Внаслідок цього зростає ймовірність допущення педагогічних помилок, знижується ефективність навчально-виховного процесу.

Д е м о к р а т и ч н и й - характеризується, на противагу авторитарному, бажанням залучити до педагогічного процесу якнайбільше студентів, створити умови для розвитку педагогіки співробітництва, але стратегію управління навчальним процесом педагог залишає за собою.

Педагог демократичного стилю спокійно сприймає критику на свою адресу, легко входить в контакт з студентами і колегами, спирається на їх думку, критично сприймає зауваження. Звідси переваги демократичного стилю педагогічної діяльності.

Л і б е р а л ь н и й стиль роботи викладача характеризується некомпетентністю в педагогічній справі. Викладач такого типу перекладає відповідальність за ефективність навчального процесу тільки на студентів, пускає його на самоплин. Така “педагогічна” діяльність приносить негативні результати.

Жоден з розглянутих типових стилів роботи в чистому вигляді не існу.

В індивідуальному стилі роботи кожного викладача домінує якийсь певний,

що і визначає результати його педагогічної діяльності.

17. Типи викладачів «очима» студентів.

1. Професор

Це поважна й авторитетна людина, яка випустила в світ безліч корисних монографій, наукових статей, підручників і коментарів, захистила кілька дисертацій і донині бажаний гість на будь-якій науковій конференції. Лекції він може читати повільно, вказуючи на найбільш проблемні питання, або навпаки – подавати самі основи, але так, що на цю схему всі наступні досліджені питання успішно нанизуються, як намистинки на червону нитку. Хоча іноді на лекції він може покликати студента, щоби допомогти йому процитувати газетну статтю, оскільки окуляри забув на кафедрі...

2. Вічно молодий

Це підтягнутий і завжди усміхнений викладач із сивими скронями, який пружним кроком злітає за кафедру й розповідає звідти смішні історії з юридичного життя. Час від часу акцентує увагу на проблемних питаннях предмету, який викладає, або на просто цікавих, і далі продовжує свою розповідь, яка мало стосується того, про що буде йти мова на семінарах. Однак на семінарах студент такого викладача доходить висновку, що незрозумілим чином йому все зрозуміло...

3. Справді молодий

Такий викладач міг би сидіти зі студентом на одній лаві, якби вступив на рік пізніше. У нього ще свіжі в пам’яті вчорашні семінари, на яких він виконував протилежну сьогоднішній роль. Можливо, тому найчастіше він найбільш жорстко та суворо оцінює знання студента, допомагаючи йому в такий спосіб оволодіти матеріалом. Під час навчання його не сприймають, однак зовсім не злим тихим словом згадують, коли стикаються на практиці з вивченими питаннями.

4. (Схожий на справді молодого) Вимогливий викладач

Він вимагає багато, але й дає стільки ж. Він досить довго пропрацював на юридичному факультеті і сформував професійний рівень багатьох спеціалістів у своїх сферах, однак іноді йому не завадило би трішечки поблажливіше оцінювати реальність навколо, адже не всі студенти «халявщики» і не всі прагнуть ввести його в оману.

5. Викладач-практик

Скільки би йому років не було, як би він не виглядав і якою би практикою не займався, але він завжди на заняттях розповідає цікавинки. Вплив такого викладача важко переоцінити, він допомагає сформувати особистість студента і, мабуть, саме за такими викладачами майбутнє методики викладання, особливо у зв’язку зі впровадженням новомодної Болонської системи. Водночас він може належати й до будь-якої іншої категорії – або не належати до жодної й бути самим собою. А якщо в нього ще й солідна теоретична підготовка – ціни йому немає, студенти з радістю приймуть такого викладача в аудиторії!

6. Індиферентний

Він заходить за кафедру та розпочинає лекцію, яку закінчує хвилина в хвилину з розкладом. Він ніколи не відійде від розкладу і жодним іншим чином не піде на контакт зі студентами. Однак лекції його – як підручник: логічні, структуровані і найкращі в своєму роді. Такий викладач ніколи не змінить оцінку знань студента, виходячи з особистих суб’єктивних вражень. Йому невідомі емоції, принаймні коли він за кафедрою. Можливо, такі викладачі і є прикладом ідеального юриста?

7. Добряк

Цю людину студенти люблять. Хай що станеться - він піде назустріч: відпустить з пари, не поставить двійку, підтягне на іспиті або просто не зверне увагу на шпаргалки. Тому що співчуває. Можливо, пам’ятає себе в студентстві. А може, просто добрий. В іншому – він така сама людина, як і інші викладачі, і його лекції можуть також бути різними...

8. Жартівник

Напевно, саме з таких викладачів потім утворюються Вічно молоді. Жартівник не упустить жодної нагоди, щоб усміхнутись разом зі студентом або над студентом. А ще у нього досить специфічне, зверхньо-насмішкувате ставлення до студентства протилежної статі. Студентству протилежної статі цікаво, що за цим криється.

9. Просто незабутній

Він або вона можуть виглядати як будь-який із перелічених вище типів, однак володіють якоюсь рисою, яку забути неможливо. Це або манера викладання лекцій, або вислів чи жест, що порадували студентів, або стиль, особиста харизма, чи просто цікавий випадок. У кожного своя незабутність.

18. Механізми та джерела соціалізації особистості студента в умовах вищої школи.

Соціалізація особистості – процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду в діяльності та спілкуванні з іншими людьми. Поняття «соціалізація» ширше, ніж «виховання». Процес соціалізації може відбуватися як в умовах стихійного впливу різноманітних обставин життя в суспільстві, так і під час виховання – цілеспрямованого формування особистості.

У студентському віці задіяні всі основні механізми соціалізації:

прийняття та засвоєння нових соціальних ролей – роль студента, майбутнього фахівця, молодіжного лідера та ін.;

професійно-рольова ідентифікація («Я – студент», «Я – майбутній фахівець», «Я – вчитель» тощо);

наслідування як відтворення професійного досвіду авторитетних викладачів, стилю їх науково-педагогічної діяльності або манер поведінки членів референтної групи;

інтеріоризація оцінних ставлень викладачів і однокурсників у навчально-професійній діяльності;

орієнтація на соціальні очікування викладачів і групи, щоб добутися бажаного соціального статусу;

порівняння себе з іншими студентами та професіоналами;

навіюваність і конформізм.

Результатом соціалізації студента є:

вироблення і трансформація власної системи поглядів на життя та ціннісних орієнтацій, формування життєвого ідеалу;

засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій;

формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки;

опанування професійною діяльністю та формами ділового спілкування.

соціалізацію особистості майбутнього педагога варто розглядати як багатоаспектне явище, яке детерміноване низкою соціокультурних і соціально-психологічних чинників: морально-духовні особливості родинного середовища, специфіка довузівського освітньо-виховного простору, практична реалізація наукової моделі підготовки фахівця в навчальному закладі. Потрібно налагоджувати не лише чітку систему профорієнтаційної роботи і професійного відбору абітурієнтів до педагогічних навчальних закладів, а й цілеспрямовано здійснювати підготовку молоді до виконання нею соціально-рольових функцій виховання дітей у сім’ї, втілювати в педагогічному процесі освітніх закладів ідеї народної педагогіки.

Джерелом соціалізації студента є не лише зміст педагогічного процесу у вищому навчальному закладі, а й соціально-професійне його оточення, студентська референтна група, засоби масової інформації, громадські об’єднання студентів тощо. Процес соціалізації особистості майбутнього фахівця триває як адаптація, індивідуалізація та інтеграція в умовах вузівського культурно-освітнього середовища.

19. Формування «Я-концепції» студента як показника особистісного його зростання протягом навчання у ВНЗ.

Студентський вік – надзвичайно важливий період становлення «Я-концепції» як ядра особистості. «Я-концепція» майбутнього фахівця – складна, динамічна система уявлень студента про себе як особистості й суб’єкта навчально-професійної діяльності, яка включає в себе:

«Образ-Я», що розкриває неповторність самосприйняття через фіксацію студентом певної соціально-рольової позиції та настанов щодо себе.

Емоційно-ціннісне ставлення до себе, що визначається самооцінкою професійних якостей і особистісних властивостей, рівнем самоприйняття і самоповаги.

Поведінкова складова як самопрезентація – певні дії (внутрішні чи практичні), які породжені уявленням про себе та самоставленням.

Спробуйте відповісти на запитання «Хто я такий?», по-різному доповнюючи речення «Я –...». Усі відповіді, разом узяті, визначають вашу «Я-концепцію». Елементи її (Я-структура) є психічними моделями, за допомогою яких ми організовуємо наше життя (Д. Майєрс).

Разом із розквітом психічних функцій цьому віку притаманна нестійкість особистісних структур. Образи власного «Я» є складними й неоднозначними, серед них: реальне «Я» (яким бачить себе студент у цей момент), динамічне «Я» (яким намагається бути), ідеальне «Я» (яким повинен бути на підставі засвоєних моральних принципів) і низка інших уявних, нерідко фантастичних власних образів. Для студентського віку характерним є активізація самопізнання і подальшого формування самооцінки.

Наявність в «Я-концепції» студента конструктів, які вказують на його професійно-рольову ідентифікацією («Я – студент», «Я – майбутній фахівець» тощо) позитивно позначається на процесі його професійного становлення. Це дає відносно жорсткий стрижень і орієнтує студента, викликає необхідність підтвердити уявлення про власне «Я» («Якщо я хороший студент, то треба подолати всі спокуси розваг, слабкість волі й лінь, щоб підтвердити цей «Образ –Я». Я мушу діяти так, як має діяти в моєму уявленні фахівець»). Наявність професійно-рольової настанови в поєднанні з соціальною і пізнавальною активністю студента може свідчити про його професійну спрямованість.

«Я-концепція» студента, його самооцінка безпосередньо впливає як на його дидактичну адаптацію, так і на адаптацію до умов майбутньої професійної діяльності. Під впливом «Я-концепції» в декого виникають сумніви у своїх здібностях, у правильності вибору професії. Це породжує невпевненість у своїх силах, страх перед оцінками. Заважає також невміння бачити професійну спрямованість процесу навчання, нерозуміння того, що формування майбутнього фахівця починається з першого дня навчання у вищій школі.

Суперечливість між «Я-реальне» і «Я-ідеальне» студента може призвести до внутрішньої невпевненості в собі («комплекс меншовартості») та супроводжуватися зовнішньою агресивністю, нехлюйством, розпустою або почуттям, що оточуючі не розуміють тебе.

Наслідками негативної «Я-концепції» студентів можуть бути такі виявлення:

замикання в собі, «закривання» від оточуючих;

демонстрація оточуючим «маски», «хибного обличчя» («Я», яке подається оточуючим радше за «Я-ідеальне» та суперечить «Я-реальному»);

надмірно чутливе реагування на критику, сміх і осуд;

болісне переживання неуспіхів у навчанні (роботі) та виявлених власних хиб (зокрема, під впливом вивчення психології); надмірна сором’язливість, некомунікабельність, схильність до психічної ізоляції, відхід (причому, не завжди добровільний) від дійсності у світ мрій. Чим нижчий рівень самоповаги, тим найбільш імовірно студент страждає від самотності.

20. Формування професійної спрямованості особистості студента. Розвиток професійної ідентичності.

Впродовж навчання у вищий школі під впливом викладання суспільних, спеціальних та інших дисциплін, участі в громадському житті у студентів розвивається і формується професійна спрямованість особистості, тобто прагнення застосувати свої знання, досвід, здібності в галузі обраної професії. У професійній спрямованості особистості виражається позитивне ставлення до професії, схильність та інтерес до неї, бажання вдосконалювати свою підготовку, задовольняти матеріальні й духовні потреби, займаючись працею в галузі своєї професії. Професійна спрямованість передбачає розуміння і внутрішнє сприйняття цілей і завдань професійної діяльності. Всі ці риси і компоненти професійної направленості служать показниками рівня її розвитку і сформованості у студентів, характеризуються стійкістю (чи нестійкістю), домінуванням громадських чи вузькоособистих мотивів. Формувати професійну спрямованість у студентів - це значить зміцнювати у них позитивне ставлення до майбутньої професії, інтерес, схильності і здібності до неї, прагнення удосконалювати свою кваліфікацію після закінчення вищої школи, розвивати ідеали, погляди, переконання.Позитивні зміни у змісті професійної направленості виявляються в тому, що міцніють мотиви, пов'язані з майбутньою професією, з'являється прагнення добре виконувати свої ділові обов'язки, бажання показати себе вмілим спеціалістом та досягти успіху в роботі, ростуть домагання успішніше вирішувати складні навчальні питання чи завдання, посилюється відчуття відповідальності [3; 274].У вищий школі виховання інтересу й любові до обраної професії досягається шляхом вироблення у студентів правильного уявлення про суспільне значення та зміст роботи в майбутній галузі діяльності, про закономірності її розвитку.

Зазвичай, відбувається це таким чином:

формування у кожного студента впевненості у своїй професійній придатності, а також свідомого розуміння необхідності оволодіння всіма дисциплінами, видами підготовки, передбаченими навчальним планом даного вузу;

вироблення прагнення слідкувати за всім прогресивним в діяльності провідних спеціалістів;

вміння направляти все самовиховання на користь роботі, постійно поповнюючи свої знання [11; 509].

Дослідження (О.Леонтьєв, Л.Божович та ін.) доводять, що без достатньо позитивної мотивації неможливо досягти результатів у розвитку особистості під час навчання у вищий школі. В. Кутєєва називає такі позитивні мотиви пізнавальної діяльності: почуття обов'язку, усвідомлення значущості оволодіння професією, інтерес до навчання і окремих наук, відчуття задоволення від пізнання нового матеріалу, вирішення складних завдань. На мотивацію також впливає зміст занять, методика викладання, особистість викладача, стосунки в студентському колективі, змагання, досягнуті результати [6; 107].Вища школа має також здійснювати психологічну підготовку людини до професійної діяльності, яка, на думку М.Нечаєва та Г.Різницької, полягає насамперед у розвитку в студента певних форм психічної діяльності, що дозволять йому у подальшому успішного вирішувати професійні завдання [10; 4].Серед професійних здібностей, якими має оволодіти студент протягом навчання у вищий школі, чи не найбільш важлива, на погляд С.Смирнова, здібність вчитися, що кардинальним чином впливає на його професійне становлення, тому що визначає його можливості в післявузівській безперервній освіті [15; 142]. Навчитися вчитися на сьогодні важливіше, ніж засвоїти конкретний набір знань, які швидко стають застарілими.Особливо активно в період навчання у вищий школі йде розвиток спеціальних здібностей. Студент вперше стикається з багатьма видами діяльності, що є компонентами його майбутньої професії. Тому на старших курсах необхідно приділяти особливу увагу діалоговим формам спілкування зі студентами, зокрема, в процесі виконання ними курсових та дипломних проектів, проходження практик тощо.У вищий школі треба розвивати самостійні (варто зазначити, що результатом самостійної роботи є не просто певна сума знань, умінь і навичок, а самостійність як риса особистості [6; 107]), активні і творчі форми навчальної роботи. У вищий школі для цього набагато більше можливостей, аніж в середній, але їх треба використовувати повністю. Це і творча участь у семінарах, безпосередня участь в роботі лабораторій, участь в конкурсах студентських робіт тощо.О.Леонтьєв характеризував розвиток особистості в студентські роки з точки зору ставлення до професії так: "юний студент приходить у вуз, вважаючи, що обрана ним з тих чи інших мотивів майбутня справа є бажана для нього; якщо по закінченню вузу в нього буде відчуття, що і він потрібний цій справі, що вона стала для нього своєю, то це і буде свідчити про його психологічну особистісну зрілість як спеціаліста" [7; 241].

21. Психологічні особливості виховання студентів у процесі навчання.

Виховання - це цілеспрямована змістовна професійна діяльність педагога, що сприяє максимальному розвитку особистості дитини, входженню дитини в контекст сучасної культури, становленню його як суб'єкта та стратега власного життя, гідного Людини.

Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання студентів, опанування ними основами наук, багатством національної та світової культури. Виховання має за мету формування рис і якостей студента згідно з його здібностями й інтересами у рамках державної політики виховання.

Сутність виховання полягає в тому, що в процесі його формується світогляд, мораль, високі естетичні смаки та ставлення студента як особистості до навколишнього світу.

Виховання студента, формування та розвиток його особистісних якостей відносяться до основних завдань вищого навчального закладу. Багато вузів планують свою роботу, спираючись на ідеї гуманізації, і спрямовують свої зусилля на формування нової гуманітарної культури та гуманітарного середовища у вузі. Саме формування такого середовища через навчальний процес та позанавчальну роботу забезпечує якісну підготовку спеціаліста.

Спираючись на основні принципи, зміст, напрями та форми Концепції виховної роботи, ВНЗ ставить такі завдання виховної студентської молоді:

• підготовка на основі нових наукових досліджень з теорії нового типу, який гармонійно поєднує компетентність, духовність, якості, державного, громадського та культурного діяча;

• формування вміння оволодіти надбаннями сучасної національної та світової культури, мистецтва, науки виробляти власні оригінальні підходи, форми, методи, прийоми організації навчально-виховного процесу, відданості педагогічній справі та стійких якостей педагогічного подвижництва, любові до знань та наукової істини, вміння аргументовано спростовувати теорії, ідеї, позиції;

• розвиток самостійності, ініціативності, здатності компетентно вирішувати проблеми психологічного, пізнавального і практичного характеру в своїй майбутній професійній діяльності.

Випускник вищої школи, безумовно повинен бути вихованою людиною: вміти поводитись, гідно триматись у суспільстві, володіти гарними манерами.

Дата добавления: 2015-05-22