Самовиховання і саморозвиток майбутніх фахівців із вищою освітою

Суб'єктивними критеріями вдосконалення психіки є здатність зосе­реджуватися, концентрувати увагу на сутності явищ, керувати своїми думками і емоціями, мати потяг до вищих ідеалів. Коли таким прагнен­ням надано повну свободу дій, вони стають найефективнішим методом самовдосконалення.

Вектори професійного самовдосконалення студента:

1)Постійне покращення своєї навчальної самостійної роботи, форму­вання готовності до виконання подальших професійних завдань.

2)Особистісний розвиток - самовдосконалення якостей своєї особис­тості, необхідних для успішної майбутньої професійної діяльності.

Ці два напрями самовдосконалення реалізуються завдяки самовихо­ванню студента, яке активізує такі рефлексивні процеси:

1) Самоаналіз, якому сприяє вербальний і невербальний зворотний зв'язок, порівняння себе з іншими, самоспостереження за своїми думка­ми, почуттями і вчинками, пошук відповідей на питання «чому?», зістав­лення «Я-сьогодні», «Я-вчора», «Я-завтра».

2)Критичний самоаналіз завершується самооцінкою, яка допомагає визначити мету самовиховання. Це підвищує активність, а результати стають вагомішими. Умовою цього є те, що мета повинна бути досяж­ною, щоб забезпечити успіх.

3) Важливе значення має правильний вибір способів і методів само-
виховання, серед яких найефективнішими є самонавіювання, само переконання, само наказ, самосхвалення, самозаохочення.

Успішність професіоналізації студента залежить від власної його ак­тивності, від наявності відповідних мотивів.

23. Соціально-психологічні чинники та психологічні механізми формування моральних якостей студентів.

Активізація процесу формування морально-етичних якостей студентів стає об’єктивною необхідністю з позицій вимог до професійної підготовки в сучасній вищій школі. Цей процес розглядається як цілеспрямована організаційно-діяльнісна система суб'єкт-суб'єктної взаємодії, у якій актуалізуються особистісні й загальнолюдські морально– етичні якості та суспільно ціннісні норми життєдіяльності.

Вияв морально-етичних якостей у поведінці студентів залежить від впливу комплексу об'єктивних (соціально-моральний досвід, педагогічна робота у вищій школі, «занурення» в атмосферу морально-ціннісних стосунків з іншими суб'єктами) та суб'єктивних факторів (психофізіологічної особливості, настанови й сформовані цінності особистості).

Розвиток моральної особистості забезпечується включенням студентів у діяльність, яка актуалізує потребу й необхідність усвідомлення ними морально-етичної поведінки та передбачає її наслідки в моделюванні професійної праці. Необхідним є створення умов для аналізу морально-етичних якостей професіоналів, до переоцінки власних цінностей, мотивів і бажань у поведінці та вчинках.

Визначено, що активність студента в процесі формування моральної культури досягається за таких умов: 1) наявність ціннісних життєвих орієнтирів, спрямованість особистості на активне і самостійне засвоєння знань, умінь і навичок культурної поведінки; 2) ціннісне ставлення до іншого, сприймання його як особистості; 3) потреба у спілкуванні й повноцінних контактах між студентами; 4) інтерес до процесу набуття досвіду з питань моральної культури; 5) володіння різноманітними способами, які сприяють засвоєнню правил моралі; 6) наявність рефлексії, прагнення до самопізнання. Рефлексія становила мотиваційно-регулятивний механізм формування моральної культури молоді; 7) уміння поводитись відповідно до прийнятих у суспільстві норм моралі; 8) бажання передавати набутий позитивний досвід іншим.

Відповідно до змістових та діяльнісних компонентів визначено рівні сформованості моральної культури студента: творчий (високий), рефлексивно-пасивний (вище середнього), репродуктивний (середній) та емпіричний (низький) рівні.

Показники всіх критеріїв реалізуються за допомогою індикаторів, які визначені відповідно до характеристик: ступінь прояву, міцність, глибина, повнота, дієвість, соціальна значущість характеристик, що вивчаються, самостійність у реалізації моральних знань, умінь, навичок.

24. Формування психологічної готовності студентів до самостійного виконання професійних функцій після закінчення вищого навчального закладу.

Поняття психологічна готовність до діяльності було введено в психологічний обіг в 1976 році білоруськими дослідникам М.І.Дьяченко і Л.А.Кандибовичем. У відповідності зі змістом і конкретними завданнями, які розв'язуються суб'єктом трудової діяльності, готовність поділяють на короткотривалу (ситуативну), що детермінується відповідними психічними станами, і відносно сталу, що визначається стабільними властивостями (особливостями) особистості. Психологічна готовність — це виявлення суті властивостей і стану особистості. Готовність — це не тільки властивість чи ознака окремої особистості, це концентрований показник діяльності суті особи, міра її професійної здібності.

Психологічна готовність включає в себе з однієї сторони запас професійних знань, умінь і навичок; з іншої — риси особистості: переконання, педагогічні здібності, інтереси, професійна пам'ять, мислення, увага, педагогічна спрямованість думки, працездатність, емоційність, моральний потенціал особистості, що забезпечать успішне виконання професійних функцій.

Ядро готовності становлять психічні процеси і властивості. Вони є фундаментом якостей особистості. Якості і психологічні властивості особистості, психічні особливості і моральні якості, що є основою установки майбутнього вчителя на усвідомлення функцій педагогічної праці, професійної позиції, оптимальних способів діяльності, співвіднесення своїх здібностей з можливостями - характеристики психологічної готовності.

Суть психологічної готовності: моральні та психологічні якості і можливості особистості; відношення свідомості і поведінки, суб'єктивності і об'єктивності свідомості. Зміст психологічної готовності складають інтегральні характеристики особистості, що включають в себе інтелектуальні, емоційні і вольові властивості, професійно-моральні переконання, потреби, звички, знання, вміння і навички, педагогічні здібності.

В структурі психологічної готовності до педагогічної діяльності виділяють такі компоненти:

 Мотиваційний (професійні установки, інтереси, прагнення займатися педагогічною роботою);

 Орієнтаційний (професійна етика, професійно-педагогічні ідеали, погляди, принципи, переконання, готовність діяти відповідно до них);

 пізнавально-оперативний (професійна спрямованість уваги, уявлень, сприймання, пам'яті, педагогічне мислення, педагогічні здібності, знання, дії, операції і заходи, необхідні для успішного здійснення професійної діяльності);

 емоційно-вольовий (емоційний тонус, емоційна сприйнятливість, цілеспрямованість, самовладання, наполегливість, ініціативність, рішучість, самостійність, самокритичність, самоконтроль);

 психофізіологічний (виховання впевненості в своїх силах, намаганні доводити почату справу до кінця, здібності довільно управляти своєю поведінкою і поведінкою інших, професійної працездатності);

 оцінюючий (вироблення умінь критично оцінювати рівень своєї професіональної підготовки, математичної культури, розвиток потреби в самоконтролі, самокорекції і самооцінці).

Дата добавления: 2015-05-22