II. 1.1. Теорія В. Джемса

В. Джеме (1842—1910) — видатний американський психолог, який один із перших почав розробляти проблему особистості на науковій основі. Під впливом його теорії формувалися подальші концепції особистості, зокрема американська персонологія, різні напрями психології, що

досліджували «образ самого себе», «самооцінку», «самосві­домість» особистості тощо. В. Джеме вивчав особистість у межах власної концепції свідомості, центральним поняттям якої є «потік свідомості». На його погляд, у самосвідомості особистості можна виділити два аспекти — «емпіричне Я» і «чисте Я», або відповідно об'єкт і суб'єкт, тобто те, що пізнається, і те, що пізнає.

Розглядаючи «емпіричне Я», В. Джеме тлумачить осо­бистість людини як загальну суму всього того, що вона може назвати своїм. Аналіз особистості в цьому плані має включати: а) складові елементи; б) почуття та емоції, ви­кликані цими елементами (самооцінка); в) учинки, що спри­чинені цими елементами (піклування про самого себе та самозбереження).

Складові елементи особистості можуть бути розподілені на три класи: фізична особистість, соціальна особистість і духовна особистість.

Фізична особистість містить у собі тілесну організацію, одяг, батька й матір, жінку і дітей. Так, коли хтось із стар­ших помирає, то зникає і частина нас самих. Або нам со­ромно за погані вчинки близьких та друзів, ми хвилюємось за них так, начебто самі знаходимося на їхньому місці, тощо. Далі фізична особистість має включати «домашню оселю», власність людини, витвори її праці і т. ін.

Соціальна особистість визначається належністю людини до людського роду і визнанням цього іншими людьми. За В. Джемсом, людина містить стільки соціальних особистос­тей, скільки індивідуумів або їх груп визнає в ній особистість.

Духовна особистість — це об'єднання станів свідомості, конкретних духовних здібностей і якостей людини.

Почуття та емоції характеризують особистість з боку її самооцінки, яка буває двох видів: самовдоволення і невдо­волення собою, за чим стоять два протилежних класи по­чуттів, що пов'язані з успіхом або неуспіхом, із сприят­ливим або несприятливим становищем у суспільстві.

З учинкового боку особистість, за В. Джемсом, харак­теризують піклування про себе і самозбереження, а саме: піклування про фізичну особистість (харчування, захист), про соціальну особистість (дружба, кохання, ревнощі, праг­нення слави, вплив на інших людей, влада над ними тощо) га про духовну особистість (розумовий, моральний і ду­ховний прогрес).

Окремі сторони особистості стикаються, суперечать одна одній. Самовдоволення особистості в житті зумовлене тим,

як співвідносяться між собою реалізовані та потенційні здіб­ності. У зв'язку з цим В. Джеме пропонує розглядати само­повагу особистості як відношення, в якому чисельник ви­ражає реальний успіх, а знаменник — домагання:

_, Успіх

Самоповага = —

домагання

За цією формулою відмова від домагань дає особистості таке ж бажане полегшення, як і їх здійснення й досягнення успіху. Самопочуття людини залежить від самої особистості, її успіхів та домагань.

В. Джеме вводить поняття ієрархії особистостей, у якій фізична особистість перебуває внизу, духовна — вгорі, а різні види матеріальних і соціальних особистостей — у про­міжку між ними. При цьому соціальна особистість стоїть вище матеріальної. Духовна ж особистість має бути для лю­дини найвищою цінністю: особистість може скоріше пожерт­вувати друзями, добрим ім'ям, власністю і навіть життям, аби не зрадити свої духовні принципи.

За В. Джемсом, в усіх видах особистості — соціальній, фізичній та духовній — треба проводити межу, з одного боку, між безпосередньо дійсним і більш віддаленим, по­тенційним, а з іншого — між осяжною і більш далекою перспективою, діючи всупереч першій і на користь остан­ньої. Удосконалення соціальної особистості полягає у замші нижчого суду над собою вищим.

В. Джеме вважає, цю «чисте Я», або те, що пізнає, — це мислячий суб'єкт, душа, дух, мислення, трансцендентальне Я, а врешті-решт — самі думки.

Дата добавления: 2015-05-22