Лекція 3. Сфера діяльності православних церковних братств та їх значення в історії УПЦ

На кінець XVI ст. припадає масове створення братств (1588 р. - Голо гірське, 1589 – у Рогатині та Красноставі, 1591 – у Бересті та Городку, 1592 – у Комарні, 1594 – у Любліні, де була українська громада). На 1594 р. зафіксовано існування також Галицького та Більського братств. Майже всі нові братства або виникли під егідою львівського Успенського, або запозичували його статут (цілком ідентичний статут 1592 р. братства в Комарні; ще у 1589 р. у Красноставі патріарх Єремія ІІ затвердив статут Красноставського братства – копію львівського – і дозволив давати цей текст з печаткою братства іншим братствам). Братства, створені на засадах Львівського, переймали також одну з його ознак – намагання контролювати духовенство, що забезпечувало їхню постійну та дієву участь у церковному, громадському і культурному житті, але й призводило до сутичок з ієрархією.

Братства вважалися всестановими організаціями, куди теоретично міг вступити кожен православний, який погоджується зі статутом і сплачує внесок. Так, статут Львівського братства 1586 р. передбачав, що його членами могли бути “або міщанин, або шляхтич, або предміщанин, або посполиті люди всілякого стану, як місцеві так і сторонні, за умови вступного внеску шести грошей”. Членами Львівського братства справді ставали в основному ремісники, крамарі, інші міщани та жителі передмість.

Спірним є питання про належність до братства духовенства. На погляд А.Криловського, членами братства слід вважати церковних діячів, записаних до Альбому братства. Цю думку висловлював також А.Папков, зазначивши, що 19 січня 1591 р. митрополит Михайло (Рогоза) після висвяти братської Трьох-Святительської церкви та братського священика Михайла власноручно вписався у члени братства і приклав печатку. З того часу він діяльно підтримував братство. Так, 20 січня 1592 р. митрополит звернувся до вірних із закликом допомогти у відновленні Успенської церкви. З цим погоджується Я.Д.Ісаєвич, стверджуючи, що жодна духовна особа не була членом братства.

Так само не до кінця з’ясованою є участь у братстві української магнатерії та шляхти. А.Папков твердить, ніби ще 1585 р. братство взяв під свою опіку князь К.Острозький, а у 1592 р. він навіть довірив братчикам нагляд за ортодоксальністю свого сина Олександра, котрий проживав у Ярославлі. В 1595 р. до братства вписалися князі А.Вишневецький, Р.Ружинські, Л.Бережицький. Ці ж факти наводить А.Криловський. У радянській історіографії утвердилася думка про міщанський склад братства та його руйнацію втручаннями в діяльність останнього шляхти. Належність до братства магнатів вважається лише формальною. Списки членів братства показують, що названі особи внесли туди свої імена як почесні “учасники”.

Для вступу до братства слід було особисто з’явитися на його засідання та оголосити про своє бажання. Братчики обговорювали моральні якості кандидата, а знайомі останнього давали рекомендацію. Кандидату зачитували статут, і він мав перед хрестом і двома запаленими свічками (на застеленому білим сукном столі) проголосити присягу про поживотній вступ до братства, підкорення його статуту, безвідмовне виконання доручень, боротьбу з ворогами братства. В разі зради інтересів братства братчик накликав на себе і родину прокляття, яке можна було зняти лише через покаяння. Жінки присяги не давали і на збори братства не приходили, хоч і входили до братства (Анна Федорова Грекова, Домна Семіонова, Ангелина, Домна-Анна Могиляка та ін.). Поза статутом існувала ще одна обов’язкова умова: до братства приймали лише одружених, а неодружені могли входити до “молодшого” (“молодечого братства”) з обмеженим обсягом діяльності.

Всі справи братства вирішувалися на загальних зборах. В основному збори скликалися щонеділі після утрені і щомісячно опівдні задля вирішення поточних справ. У ряді випадків скликалися термінові або надзвичайні збори: з приводу приїзду та зустрічі якоїсь важливої персони, смерті єпископа і виборів нового, нещасних випадків, нападів ворогів тощо.

Збори скликалися “ціховим” методом: кожному братчику посилали до дому ціху – братський знак, виготовлений із металу чи дерева. Виборчі збори (елекція) не скликалися на практиці щороку, а десь раз на три-чотири роки. На них не лише обирали чотирьох старших, а й призначали кандидатів на постійні посади: скарбників, книгопродавця, наглядачів школи та шпиталю, друкаря, писаря, архіваріуса, “поборців” (збирали внески) та ін. Братчики окремо наймали до своєї церкви священика. На посади причту залучалися ті люди, котрі могли займатися друкарською справою, вчителювати тощо. На періодичних зборах приймали нових членів, обговорювали поточні справи, обирали послів на сейми, сеймики, суди, до митрополита чи патріарха – давали їм інструкції і заслуховували звіти; обговорювали листи, відповіді та ін. Розглядалися також суперечки, скарги, вершився суд (братчикам заборонялося виносити ці справи на світський суд). За неявку на збори члени братства каралися - ув’язненням на вежі, штрафом (воском).

Очолювали братство чотири старших братчики, які, відповідно до статуту, мали переобиратися щороку. Обирали їх, як правило, у першу неділю після Паски (Антипаска, чи Хомина неділя). На загальних зборах минулорічні старші братчики та їхні помічники давали повний звіт, репрезентувавши всі документи, печатки, ключі тощо. Після звіту молодші братчики, кланяючись, дякували старшим, а старші дякували за честь і довіру.

Найвідомішими керівниками Львівського братства до 1596 р. були сідлярі Юрій та Іван Кузьмовичі Рогатинці, Іван Деомидович Красовський, з діяльністю котрий пов’язують реформу братства та укладення статуту 1586 р. Ю.Рогатинець та І.Красовський вважаються також авторами статуту братської школи 1585 р. Авторитетним діячем Львівського братства у 1586-1593 рр. був учитель Львівської школи Стефан Зизаній – прихильник відкритих і гострих методів боротьби з єпископом Балабаном.

Матеріальні засоби братства складали: прибутки від друку та продажу книг (були найзначнішими), членські внески (річні, місячні), добровільні пожертви православних християн (гроші, дорогоцінні речі, земельні угіддя, будинки тощо), прибутки від продажу свічок, загальний квартовий збір у церкві, квартові пожертви поблизу дверей церкви, квартовий збір на ярмарках, відсотки з грошових позичок братських коштів, орендні виплати за користування нерухомим майном братства.

Братства виконували ряд функцій, які можна поділити таким чином:

1. Охорона православної віри і захист прав та інтересів УПЦ в Польській державі.

2. Плекання духу християнської моралі в житті братчиків.

3. Братський суд над недостойною поведінкою членів братства.

4. Будівництво церков, забезпечення їх майном.

5. Турбота про черговість богослужінь і належне святкування церковних свят.

6. Піклування про підбір кандидатів на пастирство і боротьба з негативними явищами в середовищі духовенства.

7. Вибори настоятелів братських церков і монастирів, матеріальне забезпечення духовенства.

8. Піднесення релігійної освіти, утворення і утримання братських шкіл.

9. Релігійно-моральне виховання молоді.

10. Фундація друкарень, видання Св. Письма, богослужбових книг, підручників для шкіл та іншої релігійної літератури.

11. Опіка над старими, хворими, сиротами, утримання притулків та шпиталів.

12. Братська матеріальна допомога членам братства у потребі, організація похорону спочилих братчиків.

13. Участь у загальному церковному управлінні через представництво братчиків на церковних соборах та з’їздах.

14. Взаємодопомога братств поміж собою у загально-церковних справах.

Так, у 1592 р. Успенське братство почало будівництво шпиталю в Онуфріївському монастирі у Львові. Шпиталі також існували при братствах Богоявленському, Миколаївському, Благовіщенському та церкві св. Юра. Братства забезпечували їх обслугою, ліками, харчуванням, ремонтом приміщень, паливом. При Успенському шпиталі консультував один з докторів медицини та дозволялося користуватися спеціальними медичними трактатами.

Необхідною своєю функцією Львівське братство вважало контроль за діяльністю священиків своїх парафій і єпископатом. Особливу активність виявляли в цьому плані міщани Іван Красовський, Юрій Рогатинець, учитель братської школи Стефан Зизаній. Самими значними були сутички Львівського братства з єпископом Гедеоном (Балабаном). Причини їх майже завжди подаються однобічно – намагання єпископа привласнити маєтності братства, підкорити його своїй волі і не допустити контролю над своїми вчинками. Суперечка єпископа Гедеона з братством тяглася і на початку XVII ст. (загалом майже 15 років).

Єпископи, зокрема Гедеон (Балабан), на противагу братствам почали засновувати подібні ж організації, але під своїм керівництвом. На вимогу львівських братчиків Берестейський собор 1591 р. заборонив єпископату таку діяльність, спрямовану на розкол братського руху. Братчики з Городка у 1592-1593 рр. конфліктували з Перемиським єпископ Михайлом (Копистенським) і намісником Григорієм Попелем, котрий прокляв та оголосив це братство єретичним.

Проте, оцінка діяльності православних братств до Берестейської унії та в цілому є неоднозначною. Я.Д.Ісаєвич так визначає роль православних братств: “Формально гуртуючись навколо церковних парафій, ці братства за складом членів і напрямом діяльності були світськими організаціями, прагнули обмежити засилля духівництва в громадсько-політичному та культурному житті... Братства відіграли значну роль у боротьбі українського народу проти національно-релігійного гноблення. Виступи деяких братств... проти засилля духівництва у громадському та культурному житті були одним з виявів реформаційного руху на Україні”.

А.Папков наполягав на моральній стороні діяльності братств, указуючи, що завдяки їм оновлення Православної Церкви відбулося не як на Заході (“раціоналістичним шляхом”), а методом “морального самовдосконалення православного суспільства, що діяло під впливом живої віри”. Братчики зобов’язувалися “жити євангельські, за вченням і правилами апостолів і св. Отців”, любити одне одного і допомагати одне одному.

В.Ульянівський, оцінюючи православні братства та їх розвій як специфічне явище церковного життя в Україні, зазначає, що очевидно, слід мати на увазі два підходи: розрізняти теоретичні статутні постулати і практичну діяльність братств та вичленовувати різні хронологічно-історичні етапи їхньої діяльності.

До Берестейської унії церковні братства в Україні, з одного боку, сприяли пожвавленню православ’я, піднесенню культурно-освітнього і релігійно-світоглядного рівня своїх членів, захисту інтересів Православної Церкви. З іншого боку, з огляду на конфлікти з кількома ієрархами, а також постійні звернення братств до патріарха, світської влади тощо, вони причетні до розколу церковної організації.

Отже, запостуловані в статутах принципи християнського співжиття та охорони Церкви на практиці втілювалися за допомогою існуючих політичних, ідеологічних, часто силових методів, поширених у світському суспільстві.

Рекомендована література

Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. –К., 1998, -Т.1

Головацький Я. Начало и действование Львовского Ставропигийного братства. –Львов, 1860

Голубев С.Т. История Киевской духовной Академии. –Киев, 1886

Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11т, 12 кн. –К., 1995, -Т.6

Драгоманов М.П. Громада. (Переднє слово). –Женева, 1878

Ефименко А. Братства и съезды нищих. //Киевская старина, 1883, -Кн. 7

Заикин В. Участие светского элемента в церковном управлении, выборное начало и «соборность» в Киевской митрополии в XVI и XVII вв. –Варшава, 1930

Зубрицкий Д. Летопись Львовского Ставропигийского братства. –Львов, 1926

Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст. –К., 1966

Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства. //Україна в минулому. –К, -Л., 1992, -Вип. 1

Костомаров Н.И. Исторические произведения. –К., 1990

Коялович М. Чтения о церковных западно-русских братствах. //День, 1862

Крыловский А. Львовское ставропигиальное братство. –Киев, 1904

Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в XVI и XVII вв. //Киевская старина, 1884, № 8

Мединский Е. Братские школы Украины и Белоруссии в XVI-XVII вв. и их роль в воссоединении Украины с Россией. –М., 1954

Папков А.А. Братства. Очерк истории западно-русских православных братств. –Сергиев Посад, 1900

Розвідки про церковні відносини на Україні-Русі XVI-XVIII ст. –Львів, 1900

Скоболенович Н. Западноевропейские гильдии и западно-русские братства. //Христианское чтение, 1875, -Кн. 2

Соловьев С.М. Братчины. //Русская беседа, 1856, -Кн. 4

Сцепуро Д. Виленское Свято-Духовское братство в XVII и XVIII столетиях. –Киев, 1899

Ульянівський В.І. Історія Церкви та релігійної думки в Україні. У 3-х кн.. –К., 1994, -Кн. 2

Дата добавления: 2015-05-22