Лекція 2. Організація Києво-Могилянської Академії

Якщо наприкінці XVI ст. основними центрами культурно-освітнього руху були Острог та Львів, то з початком XVII ст. їх вплив поступово зменшується і невдовзі припиняється. На роль головного осередку релігійно-культурного руху заступає Київ – осідок митрополитів після відновлення православної ієрархії. Культурне пробудження Києва датується початком XVII ст. і в першу чергу пов’язане з іменем Єлисея (в схимі Євфимія) Плетенецького, знаменитого архімандрита Києво-Печерського впродовж 1599-1624 років.

Як ревний противник унії, Єлисей (Плетенецький) був обраний, після архімандрита Никифора (Тура), що збройною силою охороняв Печерську Лавру від захоплення її уніатами, на становище архімандрита Печерського у 1599 р. Найперше він подбав про те, щоб повернути, за допомогою тієї ж збройної козацької сили, ті лаврські маєтки, які віддані були польським королем уніатам.

Архімандрит Єлисей розпочав своєю діяльністю нову добу в історії Києво-Печерського монастиря. Він згуртував біля себе освічених і вчених ченців, проповідників, перекладачів, знавців друкарської справи. До цього гуртка культурних сил, крім самого архімандрита Печерського належали – Захарій Копистенський, автор знаменитої “Палінодії”, Іов Борецький, Памва Беринга, Тарасій Земка, Лаврентій Зизаній Тускановський, Степан Беринга, Йосиф Кирилович, Гавриїл Дорофеєвич, Філофей Кизаревич, Олександр Мишура, Тимофій Вербицький та інші ченці.

Єлисей Плетенецький набув від наслідників Федора Балабана Струтинську друкарню, перевіз її до Києва, в лаврському маєтку Радомишлі заложив фабрику паперу і облаштував друкарську справу при Києво-Печерській Лаврі. Київська лаврська друкарня змогла випустити вже за перших 15 років свого існування до 40 видань з ділянок богослужбових книг, святоотецької літератури, релігійно-полемічного письменства, канонічного права.

Початок Київського братства відносять до 1615 р. Це дата заснування братства і школи при ньому, з якої потім розвинулася вища богословська Київська Духовна Академія. Найдавніший список членів цього братства має дату 4 січня 1616 р. На допомогу засновникам Київського братства прийшла Галшка Василівна Гулевичівна, дружина Степана Лозки, колишнього Мозирського маршалка. Вона дала 14-15 жовтня 1615 р. записи Київському братству на садибу в Києві на Подолі під спільно-житний ставропігійний монастир та школу для дітей. В кінці 1615 р. було одержано благословення Константинопольського патріарха Тимофія на організацію Київського братства. Грамотою від 26 травня 1620 р. патріарх Єрусалимський Феофан надав Київському Богоявленському братству права ставропігії.

Школа існувала від 1615 р. Про братську школу у Києві йдеться у грамотах патріарха Феофана від 17 та 26 травня 1620 р. та від 7 січня 1621 р. Ректорами Київської братської школи були: Іов Борецький – 1615-18 рр., Мелетій Смотрицький – перед 1620 р., Касія Сакович – 1620-24 рр., Фома Ієвлевич – 1630-32 рр. Шкільне навчання поставлене було добре. В кінці 20-х років школа мала чотири відділи, де проходило вивчення граматичних наук та початків риторики і філософії.

Братська школа була всестановою. З початком 1632/33 шкільного року Київська братська школа була сполучена з Київською лаврською школою, відкритою восени 1631 р. Печерським архімандритом Петром (Могилою). Архімандрит Петро відкрив її в Троїцькому монастирі при Лаврі восени 1631 року. Вже будучи архімандритом він звернувся до Вселенського патріарха за благословенням відкрити школу за типом західноєвропейських шкіл. Влітку 1631 р. Петро Могила домовився з о.Ісайєю Трохимовичем Козловським та о.Сильвестром Косовим, що вони перейдуть вчителями до його школи в Печерській Лаврі.

Відкриття Лаврської школи Петром Могилою відразу ж викликало велике незадоволення посеред київського духовенства, козацтва, особливо братчиків Києво-Богоявленського братства. Опозиція проти нової Лаврської школи була очолена самим митрополитом Ісайєю (Копинським). Почалися переговори між представниками опозиції і Петром Могилою та гуртком вчених біля нього, що закінчилися компромісом, на підставі якого лаврська школа була об’єднана з братською. Акт про об’єднання шкіл був підписаний з боку київських братчиків єпископом Луцьким Ісааком (Борисковичем) і єпископом Пінсько-Турівським Авраамієм (Страгонським).

Король Володислав IV видав привілей 18 березня 1635 р., яким православним дозволялося відкрити школу. Але Києво-Могилянська колегія закінчувала свою учбову програму філософським курсом і не мала права викладати богословські дисципліни. Митрополиту Петру (Могилі) так і не вдалося зробити Київську колегію вищою школою, чи академією.

Поляки та польська влада, не надаючи Київській колегії прав академії, керувалися тими міркуваннями, щоб в стінах Київської православної школи не розвивалась богословська наука, що вихованців колегії мало змушувати до вступу для отримання богословської освіти до польських католицьких академій.

Ректор Києво-Могилянської колегії при Київському Богоявленському братстві вибирався, звичайно, ченцями Київського Братського монастиря та учителями Києво-Могилянської колегії. Такий порядок було встановлено при об’єднанні братської та лаврської шкіл у 1632 р. Кандидат, обраний на посаду ректора, мав бути затверджений митрополитом. Найвидатнішими з ректорів Київської колегії XVII ст. були о. Ісайя Козловський, о. Ігнатій Оксенович-Старушич, о. Йосиф Кононович-Горбацький, о. Інокентій Гізель, о. Лазар Баранович, о. Іоанникій Галятовський, о. Варлаам Ясинський і о. Іоасаф Кроковський.

Учбовий курс Києво-Могилянської колегії був побудований за зразком єзуїтських польських колегій – семирічний або восьмирічний і включав три нижчі граматичні класи (інфіма, граматика та синтакса), два середні риторичні (піїтика та риторика) і два, або і три, вищі – філософські (діалектика, логіка, деякі частини теології).

Як бачимо Києво-Могилянська колегія не була духовною школою для підготовки кадрів священиків в нашому розумінні, як не були такими й інші братські школи. На той час це були загальноосвітні школи, всестанові за складом учнів.

Дата добавления: 2015-05-22