Упирі, берегині, домовики рожаниці, род, диви

Демоністичні вірування праслов'ян

Велике переселення народів. Вплив германських релігійних вірувань

Вірування скіфів

Релігійний світогляд кіммерійців

Обряди й вірування племен ямно-катакомбної культури

Релігії стародавніх суспільств

Тема 2 ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ

ВИСНОВОК.

Письмові джерела І тис. фіксують слов'ян на порубіжжі Лісу і Лісостепу в межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали, які засвідчують спадкоємність матеріальних пам’яток у вказаному регіоні, а також: дані лінгвістики, зокрема гідронімії. За археологічними матеріалами, починаючи з середини І тис. слов’яни поділяються на східних і західних. Тоді ж формується і південна група слов'ян.

У першій половині І тис. південні райони Східної Європи, крім слов'ян, населяли пізні скіфи, сармати. готи, фракійці, котрі в ІV - V ст. або відійшли на південь та південний Захід, або ж - були асимільовані слов'янським населенням.

У процесі поступального соціально-економічного розвитку - від первісної общини до великих племінних союзів (княжінь) і зародження феодальних відносин - східні слов'яни досягли своєї державності.

Рекомендована література

Алексєєв Ю. М., Вертегел А. Г., Даниленко В. М. Історія України: Навч. посіб. – Каравела, 2004.

Бойко О. Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К: Видавничий центр „Академія”, 1999, - с. 5 – 31.

Бойко О. Д. Історія України (запитання і відповіді), - К: 1997, - с. 213 – 238.

Бойко О. Д. Історія України. Тести. Запитання. Завдання. – К: Видавничий центр „Академія” 1998, с.117 – 140.

Субтельний О. Україна: історія. - К: „Либідь”, 1993, - С.21-37.

Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України /Ред.

Я. Грицак, О. Романів. Львів: Видавництво Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, 1992, С.10-26.

Історія України Документи. Матеріали. Посібник /Уклад., комент. В. Ю. Короля. – К: Видавничий центр „Академія”, 2001.

Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. Вид. 2-ге, зі змінами. – Львів: Світ, 1998. в особах XІX - XX ст. - К: 1995, - С. 3 – 51.

Історія України: Курс лекцій:У 2 кн. - Від найдавніших часів до кінця XX століття/ Мельник Л. Г., Гуржій О. І., Демченко М. В. та ін. -К.: Либідь, 1991,- лекція 1 - 2.

Світлична В. В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге вид. Виправлене і доповнене. - К.: „Каравела”, Львів: „Новий Світ – 2000”, „Магнолія плюс”, 2003, С. 11– 29.

Лит-ра:

1. Аничков Е.В. Язычество и древняя Русь. — СПб., 1914.

2. Гальковский ИМ. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси. — Т.Н. — Харьков, 1916.

3. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — К., 1992.

4. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. — К., 1992.

5. Лобовик БА. Религиозное сознание и его особенности. — К., 1989.

6. Нечуй-Левицький І, Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. — К., 1992.

7. Рыбаков БА. Язычество древней Руси. — М., 1988.

8. Чмыхов И. История язычества Руси. — К., 1990.

Українському народові дісталася величезна культурна спадщина від своїх попередників. Чисельні народи проходили з Азії на захід чорноморськими степами. І якою б жахливою не була та чи інша навала, ніколи вона не призводила до винищення всього населення. Ніколи не рвався зв'язок поколінь. Від одного покоління до іншого передавалися господарські традиції, культурні зв'язки, релігійні звичаї та обряди.

Територія, на якій постала східно-слов'янська цивілізація, являла собою терен перехрещування культурних, політичних і, звичайно, релігійних впливів між Сходом і Заходом. Ця цивілізація зберегла і трансформувала в собі здобутки різних культур. Вона мала всі можливості для того, щоб розвивати в себе багату культуру, побудовану на слов'янському грунті шляхом синтезу обох цих впливів.

Шлях формування релігійної свідомості: від чуттєво-надчуттєвого до теїстичного типу надприродного

В релігії того чи іншого суспільства по-своєму відображався життєвий досвід людей, зберігалася система емоційно-образних уявлень і переживань, норм людського буття. Однак всі релігії виконували одну й ту ж культурно-історичну роль. Вони виступали засобом соціальної регламентації та регуляції, засобом збереження й упорядкування традицій, звичаїв і обрядів. Щоб зрозуміти світосприймання, характерне для тогочасних суспільств, потрібно усвідомити властиві їм проблеми, що були в тодішньому способі виробництва. Розклад традиційних форм виробництва та суспільного устрою завжди супроводжував зміни в релігійному світогляді. Коли відбувається розклад традиційних ідей і вірувань, тоді розвивається пошук нових форм думки, виникають прагнення до нових споглядань. Але старі релігійні традиції та вірування не знищуються, не зникають безслідно, а переходять до нової системи релігійних поглядів, адаптуються там і набувають нової значимості. Релігійна свідомість народу проходить складний шлях свого формування від чуттєво-надчуттєвого типу надприродного (фетишизм, тотемізм та ін.) через анімізм, потім через демонічний тип, провідною ідеєю якого є віра в духів, до теїстичного типу надприродного, в центрі котрого перебуває постать Бога.

Однією з найбільш істотних рис, якими відрізняються образи богів від образів фетишів, тотемів, душ і духів, є їхній двоїстий характер: у фантастичних уявленнях про надприродне тепер відображаються не тільки таємні сили природи, а й стихійні історичні сили, а важливою особливістю образів богів є їхня творча функ ція. Якщо, наприклад, надприродне як чуттєво-надчуттєве могло оберігати від захворювань чи викликати дощ, бути покровителем при полюванні чи носієм життя, якщо пізніше духи запліднювали тварин і рослини, були господарями гір, лісів, вод тощо, але не створювали ні вод, ні рослин, ні тих чи інших явищ довкілля, то боги творять предмети, явища й світ у цілому (Лобовик Б. А, Религиозное сознание и его особенности. — К., 1986. — С.201—203). Поклоніння "вищим силам" приводить до створення образу бога як вищої істоти. І з історичною зрілістю релігій ідея Бога перемагає все демонічне, однак не звільняється від нього повністю, а трансформує його в собі. Такий тернистий шлях у розвитку й становленні релігійної свідомості пройшов і український народ, увібравши в себе всі риси, характерні для тих стародавніх суспільств, що існували на його теренах.

Поставали і сходили з історичної арени України могутні цивілізації кіммерійців, скіфів, сарматів, готів, гуннів та інших народів, та не загубилося у віках їхнє багатоманітне культурно-релігійне надбання, а через релігію стародавніх слов'ян воно знайшло своє відображення в релігійній свідомості українського народу. Цікавою є думка Б.Ребіндера про те, що має існувати певна "національність завдяки землі'. Народ, котрий залишається на рідній землі і продовжує її обробляти, зберігає свою національність легше, ніж загарбник, який би він не був сильний та енергійний. Навпаки, "народ, який іде з рідної землі й оселяється, хоча б і в прекрасних умовах, на чужині, навряд чи збереже свої національні особливості". (Ребіндер Б. Влесова книга: Життя та релігія слов'ян. — К., 1993. — С.72—73.) Та слід зауважити, що ці "національні особливості", серед яких релігійність посідає одне з чільних місць, не відмирають, а перероджуються, інфільтруючись у менталітеті корінного населення. Таким чином, шляхом руйнації і синтезу світоглядних елементів відбувається формування нової ідеологічної системи.

Дата добавления: 2015-05-22