Частина XXIII Природа часу. Гіпотези

Я чув від одного вченого, що час – це не що інше, як рух сонця, місяця й зір. Я не міг погодитися з цією думкою. Бо в такому разі чому б час не мав бути рухом усіх тіл? Чому? Чи справді, коли б небесні зорі затримались у своєму бігу, а гончарський круг усе б крутився, то вже не було б часу, яким ми вимірювали б його обертання і казали, що воно відбувається або рівномірно, або то повільніше, то скоріше, то триваліше, то коротше? Або ж, коли б ми це з'ясовували, то хіба не говорили б цього у часі? Хіба у словах не було б довгих та коротких складів, ааме тому що одні звучать довше, а інші – коротше? Боже мій, дозволь людям у чомусь дрібному спостерегти спільні ознаки всього великого й малого. Є зорі, небесні світила, щоб бути знаменнями, щоб означати пори року, дні й літа. Так, без сумніву. Хай я не стверджуватиму, що оберт того дерев'яного кружечка – це день, аа хай той учений на тій же підставі не стверджує, що часу не існує.

А я, зі свого боку, прагну пізнати суть і дійсну природу часу, за допомогою якого ми вимірюємо оберти тіл, що, наприклад, дозволяє нам твердити, що цей аа триває удвічі довше, ніж той. Бо ж питаю: оскільки днем називаємо не аам тривалість перебування сонця над землею, – на основі чого розрізняємо ніч і день, – аа також цілий його обіг від сходу аж до сходу, на основі чого кажемо: «Стільки- то днів проминуло» (дні враховуються із своїми ночами, бо ж ночі скидаються з рахунку), оскільки, як бачимо, день виповнюється рухом сонця і його обігом від сходу й до сходу, – то що ж таке, ще раз питаю, день: сам аа, чи сама тривалість, у якій він відбувається, чи одне й друге разом? Отже, коли б для сонця вистачило однієї години, щоб воно пройшло свій шлях, то це був би «день». Отже, день – це тривання руху? Але ж, коли б час від одного сходу сонця до другого сходу дорівнював одній годині і, щоб створити день, сонцю треба було б повторити свої оберти двадцять чотири рази, то це не був би «день». Чи, може, час – це аа і тривання разом? Але ж тоді не можна було б сказати, що «день» – це коли б сонце зробило свій оберт за одну годину, і навіть тоді, коли б воно затрималося, щоб сплило стільки часу, скільки воно зуживає звичайно на свій повний оберт від ранку до ранку. Отже, я вже не буду питати, що таке «день», а що таке час, – той час, що є для нас мірою сонячного обігу. Хіба ми б не могли сказати, що сонце зробило цей оберт наполовину меншим, ніж звичайно, коли б воно зробило це протягом дванадцяти годин? А порівнявши ці обидва часи тривання, ми могли б стверджувати, що той час є «одиничний», а той «подвійний», хоча інколи обертання сонця від сходу до сходу тривало б протягом «одиничного» часу, інколи –протягом «подвійного». Отже, нехай ніхто не каже мені: «Час – це аа небесних тіл». Бо коли сонце затрималося на прохання якоїсь людини щоб дозволити довершити перемогу, воно стало б на місці, аа час ішов би так само далі, бо ж боротьба велася і скінчилася ааме протягом того часу, що його вистачило для цього. Отже, я бачу, що час – це своєрідна протяжність. Але чи я це бачу, чи мені тільки здається, що я бачу? Ти, Світло, час у першій фазі діяльності? А щодо безформності цієї невидимої й невпорядкованої землі, то рахунок Ти провадив їй не за днями. Бо там, де немає ні форми, ні ладу, нічого не приходить, нічого не проминає. І там, де цілком відсутня послідовність, немає ні протяжності, ні днів, ні чергування часів. Правдо, висвітлиш мені це!

В чому святий Августин вбачає природу зла?

Дата добавления: 2015-05-22