Відмітка експозиції а

Верт.

Гориз.

Рис. 11

Записи руху очей методом електроокулографії:

а — записування ЕОГ; б — розглядуване зображення;

в — записування ВЕОГ; г — зображення об'єкта з ВЕОГ

Для реєстрації руху очей використовують різні методики — від кінозйомки до методу електроокулографії (ЕОГ) [146]. На рис. 11 проде­монстровано записування руху очей при сприйманні показ­ників елементів панелі приладів автомобіля методом ЕОГ.

На рисунку зліва записано складові (горизонтальна та вертикальна) руху очей, зроблені за допомогою енцефало­графа, а справа тестовий об'єкт (б), векторелектроокулограма (ВЕОГ) (в), яка накладена на тестовий об'єкт (г).

Просторово-часові характеристики руху очей виявляють найбільш інформативні зони інформаційного поля для пев­ного оператора, розкривають послідовність його дій з буду­вання образно-концептуальної моделі (ОКМ). Крім цього, записування ВЕОГ зафіксовує конкретні дії, які не усвідом­лює сам оператор.

Рис.12

Записи руху очей методом векторелектроокулографіі при сприйманні стрілкового приладу

На рис. 12 наведена ВЕОГ руху очей при сприйманні показника стрілкового приладу. В своїх відповідях оператор стверджував, що не обстежував критичну зону, яка була позначена червоним кольором. Але записи ВЕОГ свідчать, що процес сприймання він почав з обстеження цієї зони, зро­бивши не один крок і витративши певний час.

Таким чином, у процесі інформаційної підготовки рі­шення беруть участь неусвідомлювані компоненти діяльності оператора, на які впливають так звані суб'єктивні фактори — мотиви, цілі, установки, воля тощо. Методи самоспостере­ження тут непридатні, тому ведеться пошук таких методів, за допомогою яких можна було б описати не тільки фази інформаційної підготовки рішення, а й саму розумову ді­яльність оператора, її стадії, фази і компоненти.

3.1.2. Характеристики слухового аналізатора

Одним із основних каналів пере­давання інформації операторові є звукові сигнали, завдяки яким він отримує до 10 % її обсягу. При відображенні цих сигналів у людини виникають відчуття, спричинені дією звукової енер­гії на слуховий аналізатор.

Слуховий аналізатор складається з вуха, слухового нер­ва, складної системи нервових зв'язків і мозкових центрів людини.

Вухо сприймає окремі частоти звуків завдяки функціо­нальній здатності волокон його мембрани до резонансу. Дже­релом звукових хвиль може бути будь-який процес, котрий спричинює зміни тиску або механічну напругу в середовищі. Основні характеристики звукових коливань — амплітуда (ін­тенсивність), частота і форма звукових хвиль — відобража­ються у таких слухових відчуттях, як гучність, висота і тембр.

Інтенсивність звуку оцінюється звуковим тиском і вира­жається у динах (ергах) на квадратний сантиметр. Діапазон тиску, який відчуває вухо людини, значний — від 2 • 10 ^-4 до 2 • 10² дин/см²; а сама інтенсивність звуку виражається в

ло­гарифмічних одиницях щодо початкового рівня:

і вимірюється у децибелах (дБ):

де I - потужність конкретного сигналу.

Частота звукових коливань виражається в герцах (1 герц — це частота звукових коливань, період яких дорівнює 1с). Діапазон частот, який сприймає вухо людини, становить від 16 до 20 000 Гц. Особливе значення він має у межах 200...3500 Гц, що відповідає спектрові людської мови.

Усі звуки поділяють на прості і складні. Коливання з од­нією частотою — це прості звуки, або чисті тони. Всі інші розглядаються як складні. Нерегулярні звукові коливання на­зивають шумом. Окремо виділяють так званий білий шум — звук, що вміщує всі чутливі частоти.

Суб'єктивно інтенсивність відчувається як гучність і ви­ражається у фонах. Фон кількісно дорівнює звуковому тиску для чистого тону частотою 1000 Гц.

Абсолютні пороги слухового аналізатора залежать від час­тоти звукового сигналу. Значення нижнього і верхнього аб­солютного порогів, а також «зона» мови показані на рис. 13.

Дата добавления: 2015-05-22