Організація українських націоналістів

Ні соціалісти з Радикальної партії, ні ліберали УНДО з їхньою орієнтацією на компромісні й легальні методи боротьби при (ОУН) тодішній системі міжнародних відносин у Європі не були придатними до утворення незалежної соборної України. Серед свідомих українців наростало нетерпіння, виявилася схильність до безкомпромісних, крайніх методів боротьби. Тривав інтенсивний пошук нових ідеологічних орієнтирів, які могли б стати основою подолання міжпартійних чвар, згуртування всіх національних сил навколо спільної мети - досягнення самостійності.

За цих обставин у 1929 p. у Відні на з'їзді офіцерського об'єднання - Української військової організації, яка існувала ще з 1920 p., і радикальних студентських груп - утворено Організацію українських націоналістів (ОУН). Керував ОУН лідер Української військової організації Є. Коновалець, свого часу командир корпусу Січових стрільців на східноукраїнських землях.

Ідеологічне обґрунтування діяльності ОУН становив «інтегральний» (або дієвий, чинний) націоналізм, засади якого розробив Дмитро Донцов. Нація оголошувалася Д. Донцовим абсолютною цінністю, а досягнення незалежності України - найвищою метою. Для досягнення цієї мети є прийнятними будь-які методи.

Ідеологічні засади ОУН мали тоталітарний характер. У ті роки тоталітарно-авторитарні тенденції домінували в політичному житті Європи, і український визвольний рух не міг не підпасти під їх вплив. Але на відміну від європейських тоталітарних ідеологій (націонал-соціалізму, фашизму, комунізму) український «інтегральний» націоналізм виник у середовищі пригнобленої нації і своє вістря спрямував на боротьбу за її незалежність, не зазіхаючи на незалежність інших націй.

Членами ОУН стали здебільшого українські старшокласники, студенти Галичини, інших регіонів Західної України, зарубіжжя. Осередки ОУН існували майже в усіх навчальних закладах Польщі та інших європейських країн, де навчалися українці. Членами ОУН були талановиті українські поети-емігранти Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Богдан Кравців. Напередодні 1939 р. ОУН налічувала близько 20 тис. членів і мала численні групи співчуваючих. Заради досягнення незалежності України члени ОУН зобов'язалися працювати в усіх органах і організаціях, проникати в усі сфери життя. Під контролем ОУН діяли студентські, молодіжні, освітні та інші громадські організації, видавалися газети, журнали, брошури.

ОУН використовувала різноманітні методи боротьби: демонстрації, студентські страйки, бойкоти. Але найважливішими вважалися терористичні акти, експропріації та акти саботажу. Було організовано десятки замахів, жертвами яких стали, зокрема, комісар польської поліції у Львові Є. Чехівський, чиновник радянського консульства у Львові О. Майлов та інші. Жертвами нападів членів ОУН були й українці, яких ОУН вважала пособниками правлячого режиму.

Терор викликав репресії з боку польських властей. Зокрема, після вбивства у 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького, поліція розгромила крайовий провід ОУН у Галичині й заарештувала учасників та організаторів замаху, у т. ч. С. Бандеру та М. Лебедя. У 1935-1936 pp. проти них відбувся Варшавський процес, який закінчився смертним вироком Є. Бандері, М. Лебедю і Я. Карпинцю (смертний вирок на підставі амністії було замінено на довічне ув'язнення), інших засудили до багаторічного ув'язнення. Продовженням Варшавського був Львівський процес 1936 р. проти крайового керівництва ОУН. Ці процеси набули широкого розголосу в Польщі та за її межами. Були заарештовані й опинилися в концтаборі Береза Картузька сотні рядових членів ОУН.

Дата добавления: 2015-05-22