Поняття міжкультурної комунікації

Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі

ирішення проблеми співвідношення національного і загальнолюдського в культурі залежить від конкретної філософської інтерпретації багатьох інших проблем, зокрема єдності та багатоманіття світової історії, сутності суспільного прогресу, природи національного, співвідношення змісту і форми в культурі. У соціальній філософії існують різні трактування співвідношення національного і загальнолюдського у суспільному розвитку та культурі. З них полярними, альтернативними є концепції "лінійного" розвитку світової історії, загальнолюдського начала в культурі і концепції циклічності (культурно-історичних типів). Уперше, найбільш теоретично фундаментально проблема співвідношення національного і загальнолюдського в історії та культурі була висунута у філософії історії Г.Гегеля, який створив класичну для західноєвропейського мислення XIX —XX cm. концепцію єдності людської історії. Через аналіз розвитку форм духовного життя та його вищої, за Гегелем, реальної "самосвідомості народу", німецький філософ не тільки показав глибоку спадкоємність між культурами різних країн та епох, але й спробував розкрити діалектику загальнолюдського у її конкретно-історичному вияві (національному). За Гегелем, всесвітня історія — це процес спрямованого розвитку, розгортання духовності, сутності людського духу через культуру окремих народів та його представників. Людська історія, як драбина, кожен щабель якої є стадією прогресу загальнолюдських основ культури. Загальнолюдське Гегель порівнює з культурою окремих народів. З цього погляду всі вони поділяються на два типи.

1. Всесвітньо-історичні, які у своїй життєдіяльності, культурі "містять загальний принцип", тобто роблять відчутний внесок у культуру людства, особливо духовну.

2. Народи, які позбавлені у своєму матеріальному, духовному бутті загальнолюдських засад, у кращому випадку вони — історичне тло і для розвитку

людства не мають ніякого значення. У своїх симпатіях Гегель європоцентрист. Віддаючи данину світогляду епохи, він, як і переважна більшість представників суспільствознавства XIX ст., розглядає світовий розвиток лише як процес становлення стандартів західноєвропейської культури. "Прогрес, — стверджує Гегель,- здійснюється лише завдяки кавказькій расі" (в термінології того часу індоєвропейська мовна група — авт.) та її головній складовій — європейцям".

Питання про ціннісний характер культури тісно пов'язане із проблемою ціннісних аспектів міжкультурної комунікації. Під комунікацією розуміється спілкування як процес соціальної взаємодії, взятий у знаковому аспекті. На рівні людського спілкування засобами комунікації стають різні соціально вироблені і фіксовані в певній культурі знакові системи

(вербальні і невербальні). Відомий німецький філософ К. Ясперс (1883-1969) визначав комунікацію як взаємозалежність, протилежну договору, що повинна ґрунтуватися на усвідомленій духовній спільності ("контакт - замість контракту"). Міжкультурна комунікація, таким чином, - це процес взаємного зв'язку і взаємодії представників різних культур. Це специфічна суб'єкт-суб'єктна взаємодія, у якій відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями і навичками носіїв різних типів культур. У процесі такого спілкування передається і засвоюється соціальний досвід, формуються історично визначені типи особистостей.

Дата добавления: 2015-05-22