Григорій Сковорода

РОЗМОВА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ АЛФАВІТ,
АБО БУКВАР МИРУ

(Фрагменти)

– Щасливий, хто живе згідно з волею благого духа! «Господь буде на всіх твоїх шляхах». Бідна душа, яку водить власна хтивість! «Шлях нечестивих загинув». Найперший ґанок і переддвер'я, що вводить у згубу, і найперший порух, що, наче буквар, навчає нас бути супостатами Богові, є оце:

A. Входити у неспоріднену дію.

Б. Обіймати посаду, що суперечить природі.

B. Вчитися того, до чого не народжений.

Г. Дружити з тими, для кого не народжений.

Ці доріжки є справжня дорога нещастя.

– А якщо хтось народжений для злодійства?

– Та геть! Моя мова стосується лиш людинолюбних душ, чесних звань і благословенних видів промислу, котрих не виганяє геть із суспільства божий і людський закон, а вони становлять родючий сад церкви, або, ясніше кажучи, сад суспільства, так, як свої частини годинниковий механізм. Він тоді злагоджено продовжує працювати, коли кожен член не лише добрий, а й здійснює свою споріднену частину служби, розподіленої по всьому складу. І це й є бути щасливим, пізнати себе, або свою природу, взятися за свою долю і перебувати з частиною, спорідненою собі, із всезагальної служби. Ця участь у службі є добродійність і послуга. <…>

– Краса називалась у стародавніх завіса – decorum, себто благовидність, благопристойність, яка огортає будь-яке створіння й усяку справу, та не підлягає жодним людським правилам, а лиш залежить від царства божого. І хто може настановити людину на те, до чого сам Бог перегородив їй шлях?

Звідси, думаю, народилась у них оця дивна філософська догма: «Доброта живе у самій красі». Звідси у них же така приказка: «Подібне до подібного веде Бог». Вона вчить, що не лише звання, а й вибір високої дружби залежить не від нас, лиш від вишнього призначення. Наша справа лиш пізнати себе й довідатися, для якої посади ми народилися й з ким водитися. І як спорідненість до звання, так і схильність до дружби не дістається ні купівлею, ні проханням, ні насильством, а це є дар Духа Святого, який ділить все на свій розсуд; і людина, що йде за цим благим духом, хвалить кожне звання, та береться за споріднене; бажає добра кожному, а дружить з тими, до кого відчуває особливе притягання Святого Духа.

– Ніхто не пожне стійкої слави від будь-якого мистецтва, якщо труд біля нього не вважатиме за найсолодшу, що перевершує саму славу, насолоду. А той вже найвірніший друг свого звання, якщо й само зменшення прибутку, нужда, хула, гоніння не можуть погасити його любові. Та без природи труд ніяк не може бути солодким.

Численні, знехтувавши природу, вибирають собі ремесло наймодніше й прибуткове, та цілком обманюються. Прибуток не є насолодою, а виконанням тілесної потреби, а якщо насо­лода, то не внутрішня; справжня ж сердечна насолода міститься у спорідненій праці. Тим вона солодша, чим природніша. Якщо б блаженство полягало у багатстві, то чи мало людей з достат­ком? А людей зі спокійною душею й куражних мало.

Достатком задовольняється лиш тіло, а душу звеселяє споріднена праця. Це зала її найсолодшого бенкетування. Отут-то вона, наче хитра машина, повертаючись на своєму повному ходу, радіє і, перебуваючи при самому житньому хлібі й воді, не заздрить царським палатам.

– Дивись, коли хлопчак, зробивши для іграшки волове ярмо, накладає його цуценятам чи кошенятам – чи не є це тінь хліборобської в ньому душі? І чи не поклик до зем­леробства?... Якщо підперізується шаблею – чи не апетит до воїнства?...

Коли трилітня дитина самовільно зі слуху переймає боже­ственні пісні, любить заглядати у святі книги, гортати сторінки, дивитись то на малюнки таємничих образів, то на букви, – чи не свідчить це про таємничу іскру природи, що народила й кличе його до богословських вправ? Невидима в нас його сила й божество ясно зображається, витлумачувана цими творіннями, які не лукавлять.

Навіщо ж обмежувати блаженство одним чи двома спосо­бами життя?

Бог є всюди, і щастя у кожному стані, якщо з Богом увіходимо в нього. Треба лиш пізнати себе, куди хто народжений. Краще бути натуральним котом, ніж з ослячою природою левом.

Гнатися у званні за прибутками є безперечний знак не­спорідненості. Не позбудешся прибутків, якщо буде в тобі царство боже у своїй силі.

Чи ж не дивина, що один у багатстві бідний, а другий у бідності вдоволений? Видно, що природа більше хитрощів до­кладає, виліплюючи фігуру мурашки, ніж слона, і дуже дивний смисл царства божого можна бачити у бджолиних роях, ніж у овечих і волових стадах.

Бог подібний до багатого фонтана, що наповнює різні посудини за їх місткістю. Над фонтаном оцей напис: «Нерівна усім рівність».

Ллються із різних трубок різні струмені у різні посудини, що стоять навколо фонтана. Менша посудина мас менше, однак у тому дорівнює більшій, що однаково повна. І що дурніше, ніж рівна рівність, яку дурні надаремно намагаються запровадити у світі? Яке дурне все те, що противне блаженній натурі... Боїмося голоду, не пам'ятаючи, що набагато більше вмирають від пересичення. Дурна печаль сама не знає, чого хоче. А само пересичення чи не від нудьги? Краще вмерти, ніж усе життя сумувати у неспорідненостях. Неспорідненість важча від уся­кого неробства. І легше не повзати, ніж літати для черепахи. Не повзаючи, позбавляється лиш природженої забави, а літаючи, стогне, крім того, під неспорідненим тягарем.

– Якщо чимось хочеш прославитись, то будь тим за єством. Буття й слава імені, наче добре зерно з гілками, наче джерело з потоками, наче сонце з променями, неподільні, а марнослав'я, немов трава, що зростає на дахах, яка сохне перед вириванням.

Та чи від тебе залежить узяти буття? Чи можеш бути слугою при його боці? Не можеш ні сам, ні хтось інший. Ось хто сильний! «І сотворив дванадцять, хай пребудуть із ним». Створити, прикликати, назвати, послати, дати владу залежить од народження, а це від царства божого. Тепер відгадай, що означає: «Павло названий апостолом»? Та ким? Не із людей, не чоловіком. А Ісусом Христом і Богом Отцем. Не можна було не покликати для цього народженого: «Бог, що вибрав мене із черева моєї матері...» Як можеш зцілювати недуги, не маючи влади? Звідки ж влада, якщо ти не посланий від Бога? Як посланий, коли не названий? Як названий, коли не поклика­ний? Як же покликаний, коли не для цього народжений? Заспокойся, не твоя справа. Ти ледь не брат того нахаби: «Учителю, йду за тобою».

Скажи мені, звідкіля такий безбожжя потоп? Звідки марно­вірства, лицемірства й єресі? Звідкіля у християн лайка стосовно свя­щенної Біблії? Де плекання найсолодшої дружби? Де згода найдорожчого миру? Де жвавість сердечної веселості? Хто плюндрує й розбещує будь-яку посаду? Неспорідненість. Хто вбиває науки й мистецтва? Неспорідненість. Хто зганьбив чин священицький і монаший? Неспорідненість. Вона для кожного покликання найглибша отрута й убивця. «Учителю, йду за тобою». Йди краще орати землю або носи зброю, займайся купецькою справою чи своїм ремеслом. Роби те, до чого народжений, будь справедливим і миролюбним громадянином, і досить. «Учителю, йду за тобою». Не йди... Цього не досить, що ти гострий і вчений. Треба бути другом покликання, а не любителем прибутку від нього. Лиш для такого посада не буде знаряддям ласощів.

[Сковорода, Г. С. Пізнай в собі людину [Текст] / Г. С. Сковорода; пер. Μ. Кашуба; пер. поезії В. Войтович. – Львів: Світ, 1995.]

Проблемне завдання 4

1. Яку роль П. Юркевич відводить серцю в здійсненні моральних вчинків?

2. Як співвідноситься моральний закон у науці та релігії?

3. Яке б ви хотіли поставити запитання до тексту, на яке у вас немає відповіді?

Дата добавления: 2015-05-22