Розрийте основні ідеї г. Сковороди щодо людини та умов досягнення нею щастя

Найважливішим для Г.Сковороди було питання про людське самопізнання, оскільки, на йогу думку, в людині як в малому світі сконцентровані всі властивості великого світу. Якщо ми не знаємо себе, то нам немає чим виміряти світ, оскільки людина містить в собі дві світові натури: видиму, чуттєву, але не справжню і не першу за суттю, та невидиму, духовну, вічну та справжню основу будь-чого (Бога). Проте Сковорода не приймає провідної християнської тези про творення чуттєвої натури із нічого; навпаки, він наполягає на тому, що дві натури співвічн і, існують ніби паралельно, а тому жодної з них не можна знехтувати. Через це в творах Сковороди природа до певної міри реабілітується (він інколи співає природі гімни!); з іншого боку, дві співвічні натури вступають між собою у напружене, сповнене боротьби співбуття: видима натура демонструє невидиму, але вона проявляє дух неповно і неадекватно, різноманітно, аж до антитетики, тобто виявлень у прямо протилежних формах. Тут Сковорода застосовує аналогію із дзеркалом, яке ту ж саму річ відбиває у десятках різних зображень, кожне з яких є неповним, а в чомусь і оманливим. Сковорода весь час закликає людину не зупинятися на наочному, йти далі, не піддаватися оманливим чуттєвим формам – тіням істинно сущого. Через це уся філософія Сковороди пронизана пафосом гострої боротьби із нав’язливою, проте хибною кажимістю світу, боротьби за справжнє прилучення до кращого, духовного – вічного і чистого. Для цього потрібні особисті зусилля, спрямовані на подолання влади матеріального, зусилля, які сам Сковорода доводив до культивування аскетизму, гордовитого протиставлення життєвій метушні духовної мужності, незворушливості, вміння оминати життєві пастки. Отже, у філософії Сковороди йдеться не про відкидання природи, а про вміння здолати її силу силою духовного подвижництва, діянням одухотворення природног Отже, перед людиною стоїть завдання пізнати себе, тобто зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід між світовими натурами, і, відповідно, визначити своє місце у світовій драмі. А оскільки дух за суттю є єдиним та неподільним, то найбільш цілісно, повно та адекватно він являє себе у порухах людського серця. Треба прислухатися до голосу серця, бо саме в ньому найбільш прямо являє себе людська суть (людська натура). Але те, що промовляє серце, не можна раціоналізувати, тому людина може явити себе істинно не стільки у словах чи промовах, скільки у вчинках, у вибудовуванні свого життя відповідно до своєї натури, тобто – через ту працю, яка їй споріднена. За Сковородою, праця є обв’язковою умовою і самореалізації людини, і її щастя, бо в праці людина пізнає себе, здобуває те, що вона створює сама і, нарешті, певним чином долає силу матеріального, вносячи у світ та своє життя сенс, внутрішню душевну злагоду.

Дата добавления: 2015-05-22