Рух і розвиток

Реальність буття і небуття

Початковим поняттям, на базі якого будується філософська картина світу, є категорія буття. Буття - це найширше, а значить і найабстрактніше (абстрактне) поняття. Передусім "бути" означає бути наявним, існувати.

З одного боку, Буття - поняття, що означає реальність, існуючу об'єктивно, зовні і незалежно від свідомості людини. У іншому трактуванні - це реальність, що лежить за межами можливості людського досвіду, і тому не залежна ні від людини і його свідомості, ні від людства. Два основні трактування буття виходять з того, чи являється буття тим, що існує, усе існуюче, або буття - сам принцип існування, що стоїть спочатку усього існуючого, дозволяючого усьому і чому або бути ("є" - ця мовна зв'язка була абсолютизована, зведена в принцип), але при цьому буття зовні, по ту сторону, за межами яких-небудь речей.

Буття (суще, існуюче), в першому випадку, є усе, що є - це і матеріальні речі, і усі процеси (фізичні, хімічні, геологічні і тому подібне), і їх властивості, зв'язки і стосунки. Казки, міфи і плоди уяви - усе це теж існує як різновид духовної реальності, як частина буття. Антитезою (протилежністю) буття є небуття (ніщо). Буття і ніщо не можуть існувати один без одного. Небуття мислиться як відносне поняття, в абсолютному сенсі небуття немає (Не можна помислити небуття, "небуття ні" вважали ще в період зародження філософії, Парменид). Перехід в небуття мислиться як руйнування цього виду буття і перехід його в іншу форму буття (напр., смерть). З іншого боку, з Платона бере початок традиція, що зараховує небуття до ключових категорій онтології (вчення про буття), наряду, напр., з абсолютом, буттям, богом, яка відкидає принцип ні "з чого нічого не виникає" (особливо розвинена ця традиція була в християнській філософії, яка роздумувала над одним з основних християнських догматів, - творінням світу богом ні з чого).

Розвиток – це незворотна, спрямована, необхідна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів. У результаті розвитку виникає нова якість, що є наслідком руху суперечностей, їх розв’язання. Розвиток – загальна властивість матерії, її найважливіша ознака.

Розвиток – це насамперед зміна, рух, але не будь-яка зміна, рух є розвитком. В процесі руху як розвитку створюється нове, необхідне, здатне до саморуху, самовідтворення.

Саморух у таких організованих і цілісних системах, як суспільство, організм, біосфера тощо, здійснюється як саморозвиток, тобто як самоперехід на вищий рівень організації. Саморух і саморозвиток – важливі моменти діалектики як теорії розвитку. Саморозвиток “генетично” виростає з саморуху як невід’ємного атрибута матерії. Саморух відображає зміну явища, речі під дією внутрішніх суперечностей, їм притаманних. Зовнішні фактори не детермінують рух, а лише його модифікують.

Що ж таке рух, зміна? Рух, зміна – це внутрішньо пов’язана єдність буття й небуття, тотожності й відмінності, стабільності й плинності, того, що зникає, з тим, що з’являється. Рух, зміну можна осягнути лише в тому випадку, коли розглядати його суперечливі сторони в єдності та взаємодії. Варто взяти до уваги лише одну його сторону і проігнорувати іншу, як рух, зміна стануть незрозумілими. Такий самий результат буде тоді, коли ми станемо розглядати їх не у взаємодії, а відокремлено. Бо рух – це суперечність, свідчення того, що тіло може рухатись лише тоді, коли воно перебуває в даному місці і одночасно в ньому не перебуває. Це єдність протилежностей, котрі взаємно передбачають одна одну. За Гегелем, “принцип усякого саморуху якраз і полягає... в зображенні суперечностей. Щось рухається не тому, що воно... в цьому...перебуває тут, а в іншому... там, а лише... тому, що воно перебуває тут і не тут..., одночасно і перебуває, і не перебуває... Рух є самою суперечністю”. Постійне виникнення і одночасне вирішення даної суперечності і є рухом. Він, як відомо, є абсолютним, невід’ємним атрибутом усього сутнього. Тому розвиток можна вважати вищою формою руху і зміни, точніше, сутністю руху, а рух можна визначити як будь-яку зміну явища чи предмета.

Дата добавления: 2015-05-22