Цінність філософії для особи і суспільства

Фундаментальна роль належить філософшу розвитку і обгрунтуванні культури людства. У теоретичному плані культуроохоронна та культуротворча роль філософії полягає у розробці онтології культури, у відповіді на питання: що у бутті матеріальної та духовної культури

28. належить до справжніх, а не ілюзорних людських цінностей. Успіш­ний пошук конструктивної відповіді — передумова збереження нор­мального культурного середовища./ Продуктивна місія філософії, її соціальна цінність полягає насамперед у її антропологічному призна­ченні: допомогти людині ствердитися у світі не лише як свідомій, а й високоморальній, емоційно чуйній, розумній істоті. _г

У добу загострення глобальних проблем філософія покликана про­аналізувати допустимі межі "інструментального" ставлення до світу та альтернативні шляхи прогресу, розвитку цивілізації. Нині, на межі ти­сячоліть, немає нічого актуальнішого, ніж збереження життя на Землі, запобігання глобальній катастрофі людртва. Сучасна філософія не може абстрагуватися від можливого апокаліпсису, має бути філософією жит­тя, і в цьому полягає її покликання. Хоч зв'язок філософії з політикою, навіть філософське осмислення політики, не дають ніяких підстав для того, щоб змішувати, ототожнювати ці якісно різні форми суспільної свідомості. Як теоретична форма суспільної та індивідуальної свідо­мості філософія осмислює стратегічні шляхи загальнолюдського існу­вання і містить у собі заряд гуманістичної дальнодії. Філософія має сенс не замикатися в "національних" межах, рамках, а долати еклек­тичність і створювати фундаментальні філософські праці та нові пара­дигми наукового пізнання й суспільного поступу/Серед повчальних уроків цінностей філософії чільне місце посідає і урок з німецькою класичною філософією/

^ Свого часу ^німецька класична філософія подолала зведення філо­софії до теорії пізнання, до логіки;та методології науки і вийшла на рівень розуміння філософії як інтегрального духовного феномена, як самосвідомості всієї культури, а не лише науки./В той же час німецькі класики не створювали філософію ізаради філософії, а підкреслювали її слугову роль у суспільному та особистому житті. У Канта, наприклад, теоретична свідомість (розум), підпорядкована практичній, тобто моральній; у Шеллінга — естетичній; у Гегеля — осягненню епохи ("філософія є у думках схоплена доба"); у Фейербаха — антропології. Зазначені аспекти підкреслювали, що<|авданння філософії полягає в духовно-практичному осягненні людиною світу, утвердженні гуманістичних цілей/

/Важливо наголосити, що в індивідуальному аспекті цінність філо­софії — у пробудженні творчого, конструктивного осмислення люди­ною самої себе, світу, суспільної практики та витоків суспільного по­ступу в майбутньому, пробудження до свідомого світосприйняття,/у потрясінні свідомості. Потрясінння — пролог до пробудження духу, до самостійного духовного життя особи, до самосвідомості. У цьому ви­падку очевидне, те, до чого звикли, перетворюється у проблему, в сумніви, а звідси починається внутрішній діалог людини з самою со­бою, народжується процес філософствування. Якщо у людини немає пориву до нових горизонтів своєї свідомості, самоусвідомлення бут­тя, картини світу, то без цього фактично немає філософії, і навчити її не можна. Свого часу Кант писав у трактаті "Про педагогіку": "Вза­галі не можна назвати філософом того, хто не може філософствувати. Філософствувати можна навчитись лише завдяки самостійному засто­суванню розуму". Душа філософії — рефлексія як принцип людського мислення, що спрямовує його на осмислення і усвідомлення власних форм та посилань. Без цього вона перетворюється у звичайне знання про щось, але тільки не про себе. Роздуми ж є переосмисленням, тобто перетворенням знань у проблему, яка засвідчує межі знання, досвіду, вміння та виявляє нове незнання. А тому філософія цілком вільна від самовдоволення; вона є втіленням скромності та самокритики.

Сократ сформулював два фундаментальні завдання філософії: "Пізнай самого себе" та "Я знаю, що я нічого не знаю". Його ж видат­ний учень Платон у діалозі "Тімей" розцінив філософію як такий дару­нок богів смертному людському роду, кращого за який не було і не буде. Сказати: "Я не знаю" — означає знайти в собі мужність взяти під сумнів завершеність, остаточність своїх суджень. Це, за словами Ми­коли Кузанського, "вчене незнання", а зовсім не невігластво. Отже, філософія вимагає невпинного поповнення знань про світ і людину, але заради продуктивної праці над собою. Тут основним імперативом* філософії є навчити людину мислити пошуково, творчо, самостійно.

/ Сучасний світ надто складний, суперечливий, динамічний, і місце людини в цьому світі, її мобільність і творчість завжди вимагатимуть постійного філософського аналізу й осмислення. Філософія як мето­дологія пізнання і соціальної дії;окреслює магістральні шляхи рбз-витку суспільства, визначає основні тенденції духовно-практичного осягнення світу,^ постійно актуалізує докорінні проблеми людини і буття на шляхах утвердження високих загальнолюдських цінностей,

Дата добавления: 2015-05-22