Сумніви

ФРАГМЕНТИ ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ МОЄЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ БІОГРАФІЇ.

Фоєрбах, Людвіг

Заключне слово

Тут я хотів би повернутися до самого початку своєї розповіді, до того місця, де я, закінчивши оповідання про роки своєї юності і своєї трудової діяльності, звернувся до думок, діяльності і досвіду останніх 12 років мого життя.

Я робив це відверто, в повну міру своїх можливостей і буду почувати себе цілком винагородженим, якщо мені вдалося викликати інтерес, опинившись корисним читачу, якому дякую за його терпіння. Окресливши основні контури мети для людства і, сподіваюсь, переконавши читача в їхній нагальній необхідності, я завершую і цю главу мого життя. Я повний рішучості й надалі не припиняти роздумів про людину, про її майбутнє, хоча не знаю ще, яким стане наступний період і як довго він триватиме. Моє найбільше бажання - зробити внесок - хоча б в тій малій мірі, що доступна одній людині, - у відродження людського духу, бо без цього людська система опиниться в полоні понять або крайніх обставин, що погрожують неминучим знищенням. Але я вірю в людину і вірю у людську революцію, яка, нехай, через величезні жертви та страждання, приведе її до кінцевого тріумфу.

Закінчити я хочу словом, яке рідко вживав на сторінках цієї книги, і слово це - любов. Мені пощастило жити вільною людиною, я залишався нею навіть у в’язниці, і помру теж вільним. Але це мало б небагато сенсу, якби я не був пов’заний глибоким почуттям братерської любові з іншими представниками роду людського. Головне – людська особистість, вона важливіша за будь-які справи і будь-які ідеї, бо всі вони без людей нічого не значать. А головне в кожному з нас і в нашому житті - пута любові; адже тільки завдяки їм наше життя перестає бути стислим епізодом і набуває сенсу вічності.

Аурелио Печчеи. Человеческие качества. // Шесть целей для человечества. Москва 1980., – 302 с. – Фрагменти упорядкувала та переклала Гончаренко М.М. С. 259 – 280.

(1804 – 1872)

Німецький філософ, представник класичної німецької філософії. Головним завданням своєї філософії Фоєрбах вважав відповідь на питання – якою є справжня природа людини, як визначити її шлях до щастя? Для розкриття природи людини застосовує поняття любові. Подальший прогрес людства Фоєрбах вбачав в утвердженні нової філософії – релігії, що культивуватиме любов людини до людини як до Бога. Безсмертя принципово заперечував, вважав його марнотною мрією.

(1822)

Як мислення відноситься до буття, як логіка відноситься до природи? Чи обґрунтований перехід від однієї до другої? У чому корінь неминучості, принципу цього переходу? У межах логіки ми вбачаємо, як прості визначення, наприклад, буття, ніщо, щось, інше, кінечне, безкінечне, сутність, явище, - переходять одне в одне та взаємно одне одного скасовують, але самі по собі вони – абстрактні, односторонні, заперечні визначення; разом з тим, як може ця ідея, що охоплює всі данні визначення в усій повноті, виявитися такою ж категорією, як всі ці кінцеві її визначення? Неминучість логічного процесу є заперечність, властива логічним визначенням. Але що таке заперечне в абсолютній, довершеній ідеї? Тільки те, що вона знаходиться лише в стихії мислення? Але звідки тобі відомо, що існує інша стихія? Із логіки? У жодному випадку; адже як раз логіка сама по собі знає лише про себе, лише про мислення. Отже, «інше» логіки дедукується не із логіки, не логічним, а алогічним шляхом, іншими словами, логіка лише тому переходить у природу, що мислячий суб’єкт поза логікою наштовхується на безпосереднє буття, на природу, змушений до визнання її завдяки безпосередньої, тобто природної, точки зору. Не було б природи, ніколи логіка, ця непорочнадіва, не породила б її із себе.

________

Яке ж відношення філософії до релігії? – Гегель вельми наполягав на порозумінні філософії з релігією, саме з вченням християнської релігії. При всьому тому він бере релігію лише як ступінь духу. В будь-якому випадку, існуючі релігії містять нескінченно багато огидного та несумісного з істиною. Але чи не слід би саму релігію зрозуміти у більш загальному смислі? А порозуміння з філософією чи не повинно полягати лише у визнанні та виправданні певних вчень? Чи немає якогось іншого виду порозуміння?

________

Яке ж відношення філософії Гегеля до сучасності та майбутнього? У якості світу думки чи не є вона світом минулого? Чи не зводиться вона до спогаду людства про те, чим воно було, але чим воно більше не є?

_______

ДИСЕРТАЦІЯ

(про єдиний, універсальний, безкінечний розум)

Всі люди погоджуються з тим, що вони мислять; мислення не є чимось особливим, що притаманне одним і чого немає у інших; суттєва рисою людини є те, що вона мислить; тому мислення є чимось суспільним, всезагальним; розум – це людськість людей, їх рід, тому що вони істоти мислячі. Але як рід тут відноситься до індивідуума, як відноситься сутність до існування, розум – до мислячих суб’єктів? Можливо, так, як взагалі загальне відноситься до індивідуального, наприклад, ніс – до окремо існуючих носів? Кожний ніс є чимось окремим та своєрідним. Сутність же носа не є чимось особливим, не є тим, що він короткий або довгий, гострий або тупий, не те, що він – це окремий ніс, а що він – просто ніс. Якщо не враховувати його особливих властивостей, його одиничності, цей ніс не відрізняється від носа іншої людини, сутність носа у всіх людей однакова. Але ніс, як такий, не існує; це – абстракція. Існує лише багато різноманітних носів; по собі тотожна сутність тут лише ідея, лише думка. Але, чи володіє кожна людина окремим та особливим розумом *, подібно тому як має вона окремий, особливий ніс. Що ж, розум є простою абстракцією? Ні! Оскільки я мислю, оскільки я є мислячим суб’єктом, в мені дійсно існує наявне всезагальне, як всезагальне, розум безпосередньо, як розум. Тут неминуче сутність та існування складають щось нерозривно єдине, завдяки цьому я, як мисляча істота, в акті мислення як індивідуум ставлюся до розуму, як до моєї сутності не так, як я у якості чуттєвого індивідуума ставлюся до роду. Я – чиста сутність мислення, в мисленні зникає різниця між всезагальним та одиничним. Розум існує в індивідуумі, у собі самому. За інших би обставин, розум не був би більше розумом; він би потрапив до категорії чуттєвих сутностей. Від розуму не можна абстрагувати жодного всезагального поняття та закріпити його у якості роду; він невід¢ємний від самого себе, він є рід самого себе, чиста єдність з самим собою; його сутністю є його буття, його буття є його сутністю. До розуму застосовне те, що Плотін казав про душу: «У неї не можна вирізнити душу взагалі та сутність душі; душа є лише чистою формою», - до нього застосовне те, що богослови говорять про бога. Природа розуму не чуттєва; він існує не у формі чуттєвості, а існує у самому собі, у формі надчуттєвої суттєвості та всезагальності; він існує лише у тотожності з самим собою; його відношення до наявного буття є його відношення до самого себе. Таким чином, у мисленні як в акті реалізації розуму, або у якості мислячого, я не той або цей, але й жодний з них, ніхто, не та чи інша людина, але просто людина; не поза іншими, не відрізняючись та відділяючись від них, - таким я буваю лише у якості чуттєвої істоти, – але у єдності з усіма, я – всі люди, як раз тому, що розум як єдність самого себе, або як абсолютна тотожність, є єдністю всіх, оскільки його сутність, як і його існування, складає єдність. Чуттєвий прояв нескінченої єдності та всезагальності розуму – це мова. Мова не перетворює думку в дещо всезагальне, вона лише вказує, вона лише реалізує те, чим сама собою є думка, не моя, а всезагальна думка, в будь-якому випадку, потенційно.

_______________

* Зрозуміло, що людина так само має свій власний розум, як вона має свій власний ніс, свою власну голову. Тотожність розуму є лише тотожністю організації, яку ми у мисленні та в розмові неминуче фіксуємо як щось по собі родове, адже слово є чимось всезагальним, тотожність розуму для нас є щось самостійне, але при цьому ми не повинні забувати, що вона є лише продуктом нашого мислення. Втім, немає потреби піддавати особливій критиці виказані тут думки, оскільки вони містяться в моїх найпізніших творах, принаймні побічно¹.

_________

1829-1831/32

ЛЕКЦІЇ З ЛОГІКИ ТА МЕТАФІЗИКИ

В ЕРЛАНГЕНІ (так би мовити!) ¹

Шановні панове! Я вам читаю логіку, але не так, як вона звичайно викладається, хоча для повноти, з історичної точки зору, я познайомлю вас з цією логікою; мистецтво мислити я тлумачу, як теорію пізнання, як метафізику; таким чином, я викладаю логіку, як її зрозумів та викладав Гегель, але я викладаю не в його висловлюваннях та не його власними словами, але лише в його дусі, не як філолог, а як філософ; але, разом з тим, я її викладаю не як Гегель, не в значенні абсолютної, найвищої, останньої філософії, а в значенні органу філософії; адже саме орган філософії сам повинен бути філософією, орган пізнання сам повинен бути знанням або надавати його. Логіка в значенні метафізики є неминучим результатом попередньої історії філософії. Тому найбільш доцільним вступом до логіки є виклад історії філософії.

_______

ДУМКИ ПРО СМЕРТЬ ТА БЕЗСМЕРТЯ

Тепер головне питання про те – як примирити попередню суперечність між потойбічним та поцейбічним, щоб людство одностайно, всім серцем зосередилося на самому собі, на своєму світі та на своєму сьогоденні; адже лише ця неподільна зосередженість на справжньому світі дасть нове життя, дасть великих людей, викличе великі ідеї та справи. Замість безсмертних індивідуумів «нова релігія» швидше вимагає сильних людей, духовно та тілесно здорових. Для неї здоров’я має більшу ціну, ніж безсмертя.

Світ жалюгідний лише для жалюгідної людини, світ порожній лише для порожньої людини. Серце, в усякому разі здорове серце, повністю задовольняється вже тут. Якщо «нова релігія» знову буде вбачати свою ціль в майбутньому, у потойбічному світі людини, то вона – хибна релігія, подібно до християнства. Вона тоді не є релігія тієї справи і тієї думки, яка живе лише у вічному сьогочассі, але є релігією почуття та уяви, бо уява є органом майбутнього; релігія – не прогрес, але крок назад, бо ще протестантизм по-своєму примиряв релігію з дійсним світом.

Колісниця світової історії – тісна колісниця. І якщо пропустити слушний момент, то не можна потрапити в цю колісницю; отримати в ній місце можна лише у тому випадку, якщо відмовишся від усіх зручностей старого історичного домашнього начиння, взявши з собою лише невід’ємне, найнеобхідніше, найважливіше. Зрозуміло, Біас також повинен був здаватися вельми «абстрактним та негативним» для тих, хто разом з ним виселився із Прієни, але тягнув з собою своє домашнє начиння¹. Але ж філософія точно так само виселяється із християнства, як Біас із Прієни. Хто цього не здатен зрозуміти, хто готовий відмовитися від позитивного християнства, але при цьому хоче зберегти, хоча б з деякими змінами, уявлення християнського потойбічного світу, тому краще цілковито залишитися у християнстві.

1841-1845

«СУТНІСТЬ ХРИСТИЯНСТВА» ¹

Друже! Кажу тобі: якщо хтось був покликаний та мав право висловитися стосовно релігії, то це був би я; адже я ознайомлений з релігією не по книжкам, я життєво вивчав її, і не лише виходячи із життя інших, що дали мені наочний матеріал про походження та практику релігії як з її позитивної, так і негативної сторін, але і зі своєї власної. Для мене релігія була практичною справою, перш ніж стала для мене справою теоретичною.

_______

Ідеї головного походження нав’язливі, від цього не убережешся; але те, з чим дійсно освоюєшся, перетворюючи у свою плоть та кров, те зникає, зберігаючись лише у своїй суті; адже кров постійно змінюється та оновлюється, не допускає нічого незмінного. Так, до сих пір в головах вчених існують чортові пальці, амонієві роги та незчисленні чудовиська, хоча із життя вони давно вже зникли після того, як інші, більш благородні тварини перетворили їх у плоть та кров.

_______

«Всі люди рівні перед богом. Звичайно, як показує історія, в релігії цивілізовані народи не відрізняються від диких, мудреці – від дурнів, освічені – від черні. Тому остерігайтеся викривати таємниці релігії, якщо ти не хочеш піддатися образам як низької, так і знатної, як освіченої, так і неосвіченої черні.

_______

О, дотепні критики! Вони хочуть судити про сутність моїх творів, але навіть не засвоїли їх формальних особливостей; вони не бачать, що, обслуговуючи своїх пацієнтів, я дотримуюсь гомеопатичного методу, але що до основних положень, прийнятих мною як керівництво, я втілюю не словами, а діями, застосовуючи їх лише у справі; вони не бачать, що дуже часто я виказую позитивне негативним способом, взагалі висловлююсь не по суті, а натяками, іронічно і що для мене вся сіль в тому, щоб втілювати серйозні висновки в гру афоризмів та перетворювати зміст фоліантів у легкі пахощі епіграм – до прикрості усіх філософів педантів та вчених філістерів.

_______

Яке відношення моєї попередньої точки зору, точки зору «Філософії та християнства»^1, до «Сутності християнства»? Там я брав християнство лише у тому значенні, в якому воно саме себе розуміє, тут я також беру його у його власному значенні, але одночасно також і в моєму розумінні, тобто в розумінні антропології. Але одне значення у того Христа, котрий виявляє божественність виключно та єдино цієї певної людини, інше ж значення у того Христа, котрий виявляє божественність людини взагалі, кожної людини. Хто не помічає та не бере до уваги цієї відмінності, тому, звичайно, мій твір може видатися нерозв’язаним протиріччям.

_______

Чи написано твір «Сутність віри у розумінні Лютера»¹ «на захист Лютера або проти нього? Він такою ж мірою за Лютера, як і проти. Але хіба це не протиріччя? Безсумнівно, але це неминуче протиріччя, воно – у природі предмету.

_______

Що це за умонастрій, що це за релігія – релігія любові? Це такий умонастрій, за якого людина у любові знаходить спокій для своєї душі, розв’язує загадковість свого життя, досягає кінцевої мети свого життя, таким чином, набуває у любові того, що християнин шукав у вірі окрім любові.

_______

«Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм та усією душею твоєю, і всім розумом твоїм і всією кріпостю твоєю». Це – найвища заповідь. Інша ж, подібна до неї: «Полюби ближнього свого, як самого себе». Але яким чином друга заповідь може порівнюватися з першою, коли перша поглинає всю мою душу і всі мої сили? Що ж залишається для людини від мого серця, коли я всім серцем зобов’язаний полюбити бога?

_______

«Якщо людина не любить свого брата, котрого вона бачить, як зможе вона полюбити бога, котрого вона не бачить?» - так запитує Біблія. Я ж запитаю: якщо людина любить свого брата, котрого вона бачить, як може вона полюбити бога, котрого вона не бачить? Як можна поєднати у тому ж серці любов до чуттєвого, «кінцевого» та любов до надчуттєвої, «безконечної» істоти?

_______

Лише реальна істота, лише чуттєвий предмет може бути також об’єктом істинної любові. Жертвувати своїм серцем істоті, даній лише у вірі, в уяві, значить пожертвувати своєю істинною любов’ю заради вигаданої, уявної любові.

_______

Християнство – середньовічна епоха людства. Тому і в даний час ми живемо у середньовічному варварстві. Але родові муки нового часу починаються у наші дні.

_______

«Чи можливе щось добре бути із Назарету?» - так завжди розмірковують премудрі та розумні не за роками. Але добре, нове завжди приходить саме звідти, звідки його не очікують, і завжди не таке, яким його очікують.

_______

До всього нового відносяться з презирством, так як воно з’являється із темряви. Ця темрява – це янгол-охоронець. Будучи непомітним, нове стає силою. Якби з самого початку воно кидалося б в очі, то старе б пустило б в хід всі свої існуючі сили проти нього та задушило б нове при його народженні.

_______

З урядами буває, на щастя для людства, те ж, що, на жаль! властиве й лікарям, на лихо для людства: поки зло тільки ще виникає, воно вислизає від їх очей, але ж будь-яке радикальне нововведення з їх точки зору є злом; коли ж вони його помічають, то зло вже виявляється невиліковним.

_______

У чому найкращий показник того, що у релігії вже немає більше внутрішньої життєвої сили? У тому, що князі цього світу пропонують їй свою допомогу, щоб знову поставити її на ноги.

_______

Справжні якості людини виявляються лише тоді, коли настав час проявити, довести їх на ділі. Хто, будучи студентом, грав роль німецького імператора, той, мабуть, будучи імператором, став би грати роль студента.

_______

«Лютер спочатку не передбачав зайти так далеко, як це здавалося». А саме такий шлях – вірний. Хто спочатку ставить за мету те, що може бути мимовільним, вимушеним наслідком розвитку, той не досягає цілі.

_______

Суто історичні діяння – лише ті, котрі не передують свідомості, а за котрими свідомість слідує; ціль та смисл їх стають очевидними, коли вони вже є досконалими.

_______

«Вам дозволено пройти до цього місця, але ні кроку далі». Яка безглузда передбачливість! Надай нам лише можливість йти, і ти можеш бути впевненим, що ми не будемо лише йти, але й присядемо. Твоя справа – дозволити нам рухатися; але ставити межу цьому рухові – це вже справа життя, історії.

_______

Немає нічого безглуздішого, як визнавати необхідність якої-небудь реформації, обґрунтовуючи право на цю реформацію зводом громадянських або канонічних законів. Кардинал казав про Лютера: «Я ще б міг змиритися з його вченням, але це реформаторство із глуши нестерпне». Чи те ще буває, мій дорогий панове кардинале! Із колегії кардиналів виходять лише папи, але не реформатори. Реформація ніколи не виникає в найкращій юридичній формі, але завжди проявляється лише своєрідним, неочікуваним, незаконним чином. Лише той, хто має розум та мужність реформатора, має на це право. Кожний реформатор неминуче є узурпатором, кожна реформація – духовним насиллям.

_______

Розум пише, але робить історію пристрасть. Тому все нове виявляє несправедливість до старого. Не історичні діячі, а історіографи мають дозвілля та ставлять собі за мету віддавати справедливість також і старому. «Чистий», неупереджений розум, історична совість пробуджуються лише тоді, коли справа вже давно зроблена. Мислити можна, не допускаючи жодної несправедливості по відношенню до будь-кого і не завдаючи йому болю, адже для цього потрібна лише голова; але діяти неможливо, не рухаючись усім тілом, тобто не рухаючись в усі сторони і не завдаючи збитків, навіть всупереч бажанню.

_______

Справжнього ти не взнаєш, виходячи з історії; адже для тебе історія виявляє лише схожість явища з іншим явищем, що вже минуло, а не його відмінність, не його індивідуальність, не його своєрідність; справжнє може бути пізнаним лише безпосередньо через самого себе. І ти розумієш сучасність лише в тому випадку, якщо ти сам вже не належиш до минулого, а належиш до теперішнього, не до мертвих, а до живих.

_______

«Людству віра необхідна». Звичайно; але аж ніяк не наша віра. Адже і ми, невіруючі, віруємо, але в прямо протилежне тому, в що віруєте ви, віруючі!

_______

Людство незмінно визначається самесобою, незмінно черпаючи лише із самого себе свої теоретичні та практичні принципи. Тому, як можна уявляти, начебто в Біблії маєш щось «позитивне, міцне, незмінне»? В Біблії не можна замінити жодної літери, але смисл її мінливий, як є мінливим смисл людства. Кожна епоха вичитує із Біблії лише себе саму; кожна епоха має свою власну, саморобн у Біблію.

_______

«Нове вчення істинне, але непрактичне, не для народу». Говорячи так, ти лише доводиш, що сам ще у розладі з новим вченням, для тебе воно є теоретичною, а не загальноприйнятою істиною, що воно ще не заволоділо всім твоїм єством. Якщо щось є суттєвим для тебе самого, то це надає тобі впевненості, що воно колись стане також всенародною справою, правда, по-своєму.

_______

«Що мені до людства! Німецький дух – ось наш лозунг. Ми – німці і хочемо ними бути». Я не заперечую; але чому ваш патріотизм повстає лише проти висновків із християнства, проти людства, а не проти самого християнства? Християнство не вчить нас: бог та німецький Міхель одне й теж саме, а вчить нас тому, що бог та людина – одне й теж саме.

_______

Зазвичай на практиці люди представляють протилежність тому, чим вони являються теоретично, що, мабуть, було б краще у якості символу віри висунути ненависть до людей, а не любов до них. Зараз люди релігійно, тобто теоретично, один одного люблять, практично ж – один одного ненавидять; можливо, вони тоді, навпаки, теоретично ненавиділи б один одного, а в житті любили б один одного.

_______

Чуттєва дія складає сутність язичництва; «дух», іншими словами, абстрактне слово, - сутність християнства. Врешті-решт слово боже значить не що інше, як божественність слова, а священне писання є нічим іншим, як святістю писання. Подібну «сутність християнства» зрозуміли та реалізували «глибоко по-християнські» налаштовані німці. Тому німцям і за їх природою, і за тим, чим вони володіють, все дано словесно, але нічого - на ділі, все дано у думці, але нічого – чуттєво, все дано духовно, але нічого – тілесно, іншими словами, все дано на папері, але нічого – в дійсності.

_______

1843-1844

«ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ»

Моєю першою думкою був бог, другою – розум, третьою та останньою – людина. Суб’єкт божества – розум, а суб’єкт розуму – людина.

_______

Дата добавления: 2015-05-22