Філософське тлумачення техніки

Створений людиною об'єкт називають артефактом (штучно зроблений). Техніка є сукупністю артефактів, але таке їх трактування дає лише перше уяв-лення про неї.

Техніка -- сукупність створених засобів і знарядь виробництва, а також заходи та операції, вміння та майстерність здійснення тру-дового процесу.

Мета і функція техніки -- перетворювання природи та світу людини згідно з цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби і бажання. Отже, техніка є невід'єм-ною складовою людського існування. Філософія техніки є однією з наймолодших гілок фі-лософського знання.

Німецький філософ Ф. Раппе, аналізуючи існуючі у фі-лософській літературі тлумачення поняття «техніка», також намагався створити універсальне визначення «техніки-технології», виділяючи два його типи -- вузьке й широке. У вузькому значенні техніка, на його думку, є сукупніс-тю предметних артефактів, створених для здійснення ін-женерної перетворюючо-конструктивної діяльності.

Американський філософ і соціолог Л. Мамфорд вважав, що відлік в історії сучасної техніки слід починати з почат-ку другого тисячоліття нашої ери. Спираючись на досвід європейської історії, він виділив три технічні епохи:

еотехнічну (1000--1750), в основі якої -- «техно-логія води й дерева»;

палеотехнічну (від другої половини XVIII ст. до середини XX ст.), для якої характерними є комплекс «ву-гілля та заліза»;

неотехнічна (від середини XX ст.), яка використо-вує комплекс «електрики й сплавів».

Свого часу різноманітні проблеми філософії техніки намагалися розв'язати М. Гайдеггер, Г. Маркузе, Е. Дюркгейм, А. Бергсон, К. Ясперс. Однак їм не вдалося знайти несуперечливі, цілісні й систематизовані рішення. Біль-ше того, своєрідна, свідомо ускладнена мова праць М. Гай-деггера, приміром, робила їх незрозумілими для більшос-ті практичних інженерів. К. Ясперс, що критикував у своїх працях антропологічні наслідки технічного прогресу для індивіда та суспільства, не надто заглиблювався у пред-мет своєї критики.

54.Філософський зміст проблеми відношення «людина-природа»

Філософське вирішення проблеми «людина - природа» мало певні особливості та рівні осмисленості на різних етапах розвитку: в античній філософії, в середньовічній, в епоху Відродження, в Нові часи та в умовах сьогодення.

Філософське осмислення взаємодії «людина-природа» в європейській філософії прослідковується майже у всіх представників античної доби і в часовому вимірі датується початком боротьби філософії з міфологією. Філософи стародавньої Греції розглядали людину і природу як взаємозалежні елементи, де людина виступає як творче начало на відміну від тварин, які хоч теж активно впливають на природу, але цей вплив не виходить за межі пристосування.

Епоха Відродження внесла значні корективи в розуміння місця природи в житті людини. Поновлюється вчення стоїків, епікурейців. У вченнях мислителів епохи Відродження Бог ототожнювався з природою. Поклоніння природі розглядається як поклоніння Богу.

В умовах Нового часу мислителі цієї епохи (Ф. Бекон, П. Гассенді, П.А. Гольбах, Ж.-Ж. Руссо та ін.) розглядали людину як істоту, яка виникла з природи. Філософське осмислення взаємодії людини з природою знайшло широке висвітлення в класичній німецькій філософії та в марксизмі.

Розкриваючи взаємовідносини людини і природи, Гегель у «Філософії природи» зазначав, що ставлення суспільства до природи обумовлене її егоїстичними мотивами. Люди прагнуть до того, щоб використати природу для своїх потреб, виснажують її сили, знищують. Природа і людина протиставлені одне одному.

В сучасних філософських школах і напрямках інтерпретація проблеми «людина - природа» висвітлюється в основному або через призму філософської антропології, або різних теологічних напрямків.

Дата добавления: 2015-05-22