У чому полягають основні ідеї гуманізму у філософії епохи Відродження? У чому полягають вихідні особливості гуманізми як філософського напряму?

Німецька містика. Вчення Екгарта про Бога, про містичне сходження людини.

Э. як екзегет і богослов. Э. написав коментарі до Побут, Ісх, Притч і Ін. Найбільшою популярністю користуються його Бесіди, або Проповіді. Вони є коментарем до найважливіших місць Біблії, написаний у дусі богосл. *мистицизма. Для розкриття своєї думки Э. найчастіше удається до *аллегорическому методу тлумачення. Так, напр., п'ять мужів еванг. самарянки перетворюються у нього на п'ять відчуттів, що віддаляють душу від Бога. Одна з головних тим Э. — «духовна убогість» (див. Мф 5:3), к-рую він розумів як вищу форму звільнення від всього тварного. «Людина, к-рый цілком відчужений, настільки захоплений у вічність, що ніщо скороминуще не може вже змусити його відчути плотського хвилювання; тоді він мертвий для землі». Ця відчуженість є шлях до Бога. «Де кінчається тварюка, там починається Бог. І Бог не бажає від тебе нічого більшого, як щоб ти вийшов з себе, оскільки ти тварюка, і щоб Боові бути в тобі Богом». Історичне Різдво є для Э. символ таємничого народження Бога в людині. Воно продовжується вічно, як вічний процес самого творіння. Слідуючи апофатич. ученню *Дионисия Ареопагита, Э. затверджував абсолютну надмирность Божества. «Божество» (Gottheit) вище навіть Самого Бога, бо Воно стає Богом лише коли діє, коли з Нього виливається тварное буття (тут у Э. наголошується елемент пантеїзму). Мир виходить з Божества, щоб в Нього повернутися. Це повернення здійснюється спокутною силою Хрістової і «духовною убогістю» вірних, таких, що віддають себе Небу. Э., проте, не обмежується відчуженим містицизмом, визнаючи цінність діяльного життя (Марія вибрала благу частину, але і Марфа полюблена Рятівником). Щоб пояснити, як можна поєднувати споглядання і діяльність, Э. знаходить в Біблії свідоцтва на користь двоєдиного буття людини. Діють і Мойсей, і Діва Марія, і Сам Христос, і одночасно дух їх перебуває з Богом і в Бозі. «Знай, — пише Э., — зовнішня людина може бути занурений в діяльність, тоді як внутрішня людина залишається вільною і нерухомою». Учення Э. зробило великий вплив на европ. думка, в частн., на Миколу Кузанського *Беме, *Лютера, *Шеллинга, *Гегеля і філософські системи екзистенціалістів

У формування гуманістичного антропоцентризму зробив свій внесок видатний співає і мислитель Італії Данте Аліг'єрі (1265—1321). Міркування Данте спрямовані на обгрунтування цінності і значущості життя людини. Хоч співає і визнає подвійну природу людини — тілесну і духовну — він прагне довести, що корінь людського буття полягає у свободі волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння. Відповідно до подвійної природи перед людиною постає і два відіа життєвого блаженства: блаженство в цьому житті і блаженство у вічному бутті. Є й два шляхи, що ведуть до названих блаженств: шлях філософських надбань, на якому людина спирається на свої розумові можливості і духовний шлях, на якому людину наставляє Святій Дух. Для людини найціннішим є ті, що вона здобула сама. Врешті-решт, людські зусилля можуть привести до гармонії її якостей і до наближення людини до Бога, оскільки Бог і є уособленням довершеності й абсолютної гармонії.

Розпочату Данте лінію на звеличення людини продовжував інший поетичний геній Італії — Франчесько Петрарка (1304—1374), син флорентійського нотаря. Петрарка рішуче постає проти схоластичної, значною мірою на тій година формалізованої освіченості. Він гордовито називає собі невігласом у справах титулованих докторів і виставляє на перший план так звану "Studia humanitatis", тобто комплекс учень і роздумів про людину. І хоча для духу деремо предметом міркувань є Бог, головешці для людини — уславити собі земними вчинками. Звідси і протест проти дотримання якоїсь однієї лінії життя, або традиції, а також захоплення античністю, яка, на думання Петрарки, дала людині можливість бути щирою у різних своїх виявленнях.

Цю лінію піднесення гідності людини в її земних, природних вимірах продовжували й розвивали учень Петрарки Калюччо Салютаті (1331—1406), Поджо Браччоліні (1370—1459), Лоренцо Валла (1406—1457). Зокрема, Поджо Браччоліні наголошував на тому, що притаманне природі не можна засуджувати. У земному житті людина керується корисністю і бажанням досягти насолоди; це є природним, а тому необхідним і прекрасним. Лоренцо Валла доводив, що високе і піднесене знання повинне бути водночас і корисним і що реальне буття належить лише окремим реальним мовам, які можна сприймати і якими модна оперувати. Джаноццо Манетті (1396—1459) у своєму творі "Про гідність і вищість людини" прославляє її як вище творіння Бога. Саме через це людське тіло наділене гармонією і красою, але ще вище стоїть злагодженість і гармонія розуму, бо тільки завдяки розумові людина не лише продовжує, а й завершує процес божественного творіння. Прізначення людини — пізнавати й діяти.

Отже, гуманізм Відродження мав яскраво виражений антропоцентричний характер. Гуманістічна антропологія була спрямована на обгрунтування особливого, центрального місця людини в ієрархії світових сутностей, на піднесення гідності людини, на прирівняння її у чомусь до Бога. З іншого боку, гуманісти виправдовували земну природу людини, дбали про гармонію людських якостей і характеристик.

Дата добавления: 2015-05-22