Ренесансний скептицизм

Головним представником французького Відродження є Мішель Монтень (1533-1592 рр.), який увійшов в історію філософії як прибічник скептицизму. Його відому працю «Досліди» написано в новому жанрі - філософському есе. Поставивши девіз: «А що я знаю?», Монтень, критикуючи схоластику, вважає, що «початком філософії є здивування, її розвитком є дослідження, її кінцем є незнання. Люди ні в що не вірять так твердо, як у те, про що вони найменше знають».

Скептицизм М. Монтеня — це критицизм щодо схоластичних, догматичних знань своєї епохи, щодо проявів обмеженості буденної, масової свідомості, щодо безпідставної віри в авторитети. Необхідна особиста переконаність, яка є наслідком Індивідуального досвіду і власного розуму. Знання виникає з почуттів, а вже потім починається діяльність розуму. Правда, є межі компетенції розуму, але в реальній пізнавальній діяльності людська допитливість є запорукою успіху знання, завдяки якому людина досягає мистецтва «жити вміючи». Головне для людини - «жити вміючи», бо «життя саме по собі ~ не добро і не зло: воно вмістилище і добра, і зла, залежно від того, на що його перетворили». Тому завжди слід керуватися здобутими знаннями, які дають розуміння того, що щастя і за­доволення як основні рушії людських вчинків неможливі без страждань, і у всьому потрібна віротерпимість, лояльність, доброзичливість.

Монтень - критик антропоцентризму як теологічного, так і гуманістичного. Але філософ не принижує гідності людини: він видобуває людину із надприродної системи цінностей і повертає в природну систему цінностей, в якій людина займає своє місце як частина природи. Відмовляючись розглядати світ з точки зору людини - вершини світоутворення, Монтень тим самим зближує людину з тваринами, яких християнський антропоцентризм відокремив від неї нездоланною стіною. В християнському світогляді тварин позбавлено права на гуманне до себе ставлення. Якщо Піфагор пожалів цуценя, яке хтось бив, почувши голос свого померлого друга, то Августин тварин не жалів. Монтень же підкреслює, що, зрозумівши свій зв'язок зі всім живим, людина повинна визнати цей порядок і підкоритися йому, бо у світі природи немає ніяких справжніх та суттєвих переваг або прерогатив.

Велику увагу в своїй праці Монтень приділяє питанням моральності, відзначаючи, що філософія — це вчення про розумне, доброчинне життя. Моральність будується на природній основі Він заперечує аскетизм і безсмертя душі. Земне життя - це наше буття, і тому неприпустимо ставитися до нього з презирством. Головне в етиці Монтеня — це визнання того, що мета людського життя не поза ним, а в ньому самому. • Погляди Монтеня мали великий вплив на подальший розвиток європейської філософії: на емпіризм Бекона, епікуреїзм Гассенді, раціоналізм Декарта, на етику французьких просвітителів. «Досліди» Монтеня були улюбленою книгою багатьох видатних письменників.

ВИСНОВКИ

Етап філософії Ренесансу займає помітне місце в історії філософської думки. Це період, в якому внаслідок соціальних і економічних змін, пов'язаних з розкладом феодального ладу в Європі та виникненням нових, історично, прогресивних форм виробництва й суспільних відносин, народжується новий світогляд, основними рисами якого є гуманізм, натуралізм, індивідуалізм і раціоналізм. Поновлений інтерес до античності, який супроводжує народження культури і світогляду епохи Відродження, диктується потребами віри у власні сили, у можливість створення вільного життя для індивіда. Джерелом і опорою для цього могла стати не середньовічна духовна традиція, а культура і філософія античності.

У системному плані філософські концепції епохи Відродження поступаються античній і середньовічній філософії. Мислителів цікавить не стільки впорядкованість філософських побудов, скільки людина: її природа, самостійність, творчість, краса тощо. Разом з тим від античного неоплатонізму переймається естетична увага до всього природного, тілесного, а від середньовічного успадковується розуміння людини як одухотвореної особистості, що оберігає від вульгарного матеріалізму. Так відбувається становлення антропоцентризму, який реалізується у сукупності антропоцентричних неоплатонічних побудов.

Філософія Ренесансу характеризується боротьбою нових ідей і програм зі схоластичними концепціями. Одним з важливих і суттєвих завдань філософії є очищення давньої античної філософії від схоластичних деформацій задля доступності її дійсного змісту, а також майбутній розвиток відповідно до вимог нового рівня суспільного та наукового прогресу. Особливістю філософії стає посилення зв'язку з наукою.

Основною ознакою філософії Ренесансу є її світська, земна спрямованість. Якщо предметом середньовічної філософії був Бог, то тепер на першому місці - природа. Співіснування та взаємовплив експериментальної науки, яка перебувала ще на початковій стадії розвитку, і філософії були для Ренесансу дуже важливими і в перспективі давали основу для подальшого розвитку філософії. Цей період був закономірним переходом від середньовічних філософських традицій до філософії Нового часу.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• Дайте загальну характеристику духовного життя Європи епохи Відродження.

• Окресліть провідні ідеї ренесансного гуманізму.

•Чим пантеїстичні погляди Миколи Кубанського відрізняються від уявлень про Бога, поширених в античній і середньовічній філософії?

•Проти яких усталених уявлень спрямовує свої філософські погляди Дж. Бруно?

•У чому полягає сутність гуманістичного відкриття людини Н. Макіавеллі?

• Розкрийте основні особливості гуманістичної критики Е. Роттердамським сучасної йому духовної ситуації часу.

• Чим відрізняється скептицизм М. Монтвня від скептицизму його античних попередників?

Дата добавления: 2015-05-22