Регіональний аспект міжнародної спеціалізації в машинобудуванні розвинутих країн

Розміщення світового машинобудування.

Економіко-статистичні та економіко-математичні методи

З економіко-статистичних методів найбільш поширеними є обчислення індексів та середніх величин, кореляційний - регресійний аналіз, групування, графоаналітичний метод. Сутність економіко-математичних методів полягає у формалізованому описі економічних явищ та процесів у вигляді системи математичних рівнянь.Найбільш поширені з економіко-математичних моделей балансова та оптимізаційна.

1. Регіональні особливості розвитку і розміщення головних машинобудівних регіонів світу.

У високорозвинутих країнах на машинобудування припадає 1/3–2/5 і більше продукції обробної промисловості. Саме у цій сфері яскраво виявляється лідерство цих країн.

Основні регіони світового виробництва машинобудівної продукції:

1. Країни Північної Америки 30% (науко- і капіталомістка продукція). США, Канада, Мексика.

2. Країни Західної Європи 25-30% (середнє точне машинобудування). Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Іспанія та ін.

3. Країни Східної і Південно-Східної Азії 20% (побутова техніка). Японія, Республіка Корея, Китай та ін.

4. Країни СНД, Східної Європи <15% (важке). Росія, Україна, Білорусь та ін.

США: Загальне машинобудування, електротехнічне, автомобільне, авіаційне, електроніка, воєнна техніка, телекомунікації.

Канада: Телекомунікація, електроніка, електро­технічна, вироб­­­ництво ЕОМ, авіаційне, космос, оборонне.

Австралія: Автомобіле-будування, вироб­ництво гірничої техніки, виробництво воєннооборонної техніки, виробництво ЕОМ.

Республіка Корея: Машинобудування, автомобілебудування суднобудування, електротехнічна, виробництво ЕОМ, виробництво побутових приладів.

У світовому машинобудуванні сформувалося п’ять реґіонів:

Північноамериканський реґіон виробляє понад 30% продукції, має найширшу номенклатуру виробів та спеціалізується на випуску науко- й капіталомістких товарів. На нього припадає 1/4 продукції світового автомобілебудування, 2/3 цивільного літакобудування й 70% великих ЕОМ. Реґіон виступає експортером продукції високої складності, виробів важкого машинобудування й наукомістких галузей. Поряд з цим він імпортує різноманітну побутову техніку, автомобілі, судна.

Західноєвропейський реґіон виробляє 25-30% продукції світового машинобудування. Це переважно машини середньої складності, але чимала частка припадає й на вироби особливої складності. Завозиться високоскладна техніка з США, а менш складна, але

працемістка, – з Японії та країн, що розвиваються.

Східно- та Південно-Східно-Азіатський реґіон з центром у Японії виробляє 20% світової продукції машинобудування. У Японії машинобудування досягло високого ступеня структурного й науково-технічного розвитку тільки-но на початку 80-х років. Чільним напрямом розвитку машинобудування Японії є вивезення малокваліфікованих і середніх за рівнем виробництв до країн з дешевшою працею. Експортер виробів високої складності, побутової техніки, реґіон завозить продукцію найвищої складності з США та Західної Європи.

Франція: Загальне машинобу-дування, електричне, електроніка, вироб-ництво ЕОМ, авіа-ційне, верстато-будування.

Італія: Загальне машинобудування, телекомунікації, автомобілебудування, електротехнічне, верстатобудування.

Великобританія: Електротехнічне, телекомунікаційне, виробництво побутових приладів, авіаційне, воєнна техніка, верстатобудування.

Швеція: Електроніка, автомо-білебудування, вироб­ництво побутових приладів.

Німеччина: Загальне машинобу-дування, автомобіле-будування, виробни-цтво ЕОМ, авіаційне, верстатобудування.

Країни СНД та Східної Європи виділяються розвитком верстатобудування (Чехія, Україна, Росія), автомобілебудування (Угорщина, Україна, Білорусь, Росія), авіа- та ракетобудування (Україна, Росія), морського суднобудування (Україна, Росія, Польща), військового машинобудування (Україна, Росія). В них досить дешева робоча сила, в деяких галузях (авіа-, ракето-, суднобудування та військова техніка) їх продукція не поступається світовим аналогам, але, з другого боку, виробництво застаріло, потребує модернізації і залучення значних інвестицій.

В країнах Латинської Америки (Бразилія, Аргентина) формується п’ятий реґіон на базі виробництва ЕОМ (електронно-обчислювальних машин), літаків, автомобілів, суднобудування – в Бразилії; авіа- та автомобілебудування – в Аргентині.

Тяжке машинобудування виробляє гірничо-шахтне, підйомно-транспортне, металургійне обладнання, устаткування для хімічного та будівельного комплексів, шляхові машини (бульдозери, екскаватори, катки, грейдери) тощо. Воно є металоємним, тому тяжіє до металургійних баз; водночас воно – громіздке, тому тяжіє до споживача. Продукція цієї галузі випускається невеликими партіями або навіть одиничними зразками (парові казани, турбіни, прокатні стани) і є трудоємним.

Рівнем розвитку тяжкого машинобудування виділяються насамперед розвинені країни, де є тяжка промисловість. Серед країн, що розвиваються, тяжке машинобудування орієнтується на добувну промисловість (видобуток нафти, газу, руди, вугілля) чи на металургійну промисловість (Індія, Бразилія, Аргентина).

30. Об’єкт та предмет вивчення дисципліни «Регіональна економіка», її місце в системі наук.

Дисципліна "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" є складовою навчального плану загальнонаукової та професійної підготовки фахівців економічного профілю вищих навчальних закладів України. Наука про розміщення продуктивних сил, як і інші науки, виникли і розвиваються у тісному зв’язку з практичними потребами і запитами людського суспільства.

Розміщення продуктивних сил – галузь економічної науки, що вивчає спеціальні просторові аспекти прояви дії економічних законів.

Отже, раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найважливіших чинників зростання економічної могутності України. Вивчення дисципліни "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка" є надзвичайно актуальним у наш час.

Об’єктом РЕ є регіон,як частина території країни. Предметом РЕ являється виявлення законів, закономірностей та визначення принципів та факторів цілеспрямованої просторової організації продуктивних сил. Складність питання про місце регіональної економіки в системі економічних наук полягає в тому, що регіональна економіка має не тільки власний предмет і власний об'єкт вивчення, вона займається ще і регіональними аспектами економічного життя.

Актуальність вивчення дисципліни полягає в тому, що:

- вона дає можливість студентам розбиратися в особливостях поєднання таких елементів, як місця прикладання праці, людські ресурси і природно-ресурсний потенціал у конкретному місці простору і у певний час, тобто в конкретних просторово - часових координатах, а також розглядати це поєднання як фактор і передумову діяльності, так і наслідки діяльності;

- знання, які в ній можна почерпнути, дають змогу виробити належні погляди на регіональну політику в державі.

Мета дисципліни – пошук такої територіальної організації і таких форм продуктивних сил для конкретних умов геопросторово-часових координат, які б функціонували в цих умовах з найвищою ефективністю;

- сформувати у студентів теоретико-методичні знання і практичні навики з питань організації виробництва.

У сучасній літературі регіональну економіку прийнято вважати, перш за все, ужитковою наукою.
- Одна з функцій регіональної економіки — створення різних сервісних виробництв та організацій, а також виробництв, що випускають продукцію міжгалузевого призначення. - Регіональні органи управління можуть виконувати засновницьку функцію, тобто стати фундаторами нових типів сервісних та виробничих організацій, які згодом можуть функціонувати самостійно.

- У галузі науково-технічного прогресу функцією регіональної економіки є забезпечення адаптації досягнень науково-технічного прогресу до місцевих умов. На регіональному рівні можлива координація діяльності різних наукових установ та мобілізація їхніх зусиль на розв'язання завдань регіонального характеру.

- У сфері регіональної економіки має перебувати й зовнішньоекономічна діяльність, бо багато її форм, такі як вільні економічні зони, прикордонна та прибережна торгівля, іноземний туризм, мають регіональний характер, а інші тісно пов'язані з рівнем розвитку інфраструктури, господарської культури та ділового сервісу регіону.

Таким чином, господарство регіону є відкритою економічною системою, що функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні виробничо-економічні зв'язки.

Дата добавления: 2015-05-22