Земельні ресурси і структура земельного фонду України, регіональні проблеми розміщення і використання

Сутність, значення. галузева і територіальна структура хімічного комплексу світу.

Хімічний комплекс - це виробництва, що пов’язані з видобутком і переробкою хімічної сировини, виготовленням і створенням різноманітних видів конструкційних матеріалів, товарів господарського призначення.

Хімізація народного господарства сприяє інтенсифікації виробничих процесів, економії витрат суспільної праці.Хімічна промисловість рухає НТП вперед, має високі темпи зростання виробництва, але є одним із забруднювачів навколишнього середовища. Використання різної сировини та різноманітність технологічних процесів визначають різні фактори і принципи розміщення підприємств хімічної промисловості.

І. Західна Європа – 2/5 всієї продукції (орієнтація на експортну сировину) світового хімічного комплексу, „тонка” хімія, фармацевтична, парфумерія, фототовари, хімія побутового призначення, виробництво полімерів.

З цього району основні виробники Франція – 5% і Німеччина – 10%.

Найбільші центри нафтохімії – „Техас – Європа” (Роттердам – Антверпен), Гавр – Марсель, Південна Італія (Сицилія – Сардинія – Південь Апеннін), Шотландія.

ІІ. Північна Америка – ¼ світового виробництва (газо хімія, нафтохімія, мінеральні добрива)

США – 20% - узбережжя Мексиканської затоки (Хьюстон), Канада--внічний Схід (Нью-Йорк), Захід В Онтаріо, Квебеку, Альберті – 93% всіх підприємств країни

ІІІ. Східна та Південно-Східна Азія – 1/10 світового виробництва

Японія (1/6 світового виробництва) – нафтохімія на привізній сировині – Тихоокеанський промисловий пояс

Китай – основна хімія (мінеральні добрива), виробництво смол, пластмас, хімволокон

НІК – синтетичні продукти та напівфабрикати

ІV. Країни СНД – багатогалузева спеціалізація

Росія – 4% основна хімія, нафтохімія, хімія полімерних матеріалів Уральський, Центральний

Також Білорусь, Казахстан

V. Зона Перської затоки – Майже 7% світового виробництва, експорт напівфабрикатів органічного синтезу, мінеральних добрив (Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Іран).

За земельною територією Україна є найбільшою країною Європи (після європейської частини Росії), а за якісним складом ґрунтів та біопродуктивністю угідь — однією з найбагатших держав світу. Земельний фонд України становить 60354,8 тис. га. Наші землі є одними з найкращих у Європі. Господарська освоєність території становить 92 %. При цьому сільськогосподарське освоєння земель перевищує 70 % і є одним
з найвищих у світі. Розорано 56 % земельного фонду. Україна має значні резерви чорноземів, вони становлять основу рільництва.

Переважання родючих земель, висока густота населення та особливості розвитку сільського господарства, що склались історично, обумовили високий рівень освоєності земельного фонду. Так, питома вага сільськогосподарських угідь становить 70,3 %, а орних земель — 56,9 %; це відповідно у 2,6 і 5,6 раза вище, ніж у середньому по СНД. Якщо Україна в Європі займає 5,7 % території, то її сільськогосподарські угіддя — 18,9 %, а рілля — 26,9 %. Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі.

Розміщення і структура сільськогосподарських угідь на території України визначаються природно-кліматичними та екологічними умовами виробництва. Так, питома вага сільськогосподарських угідь в областях Полісся — 35 %, тоді як на півдні Степу — 74 %. В останні роки у структурах сільськогосподарських угідь зменшилася частка орних земель завдяки створенню багаторічних насаджень, пасовищ, перелогів і сіножатей.

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Надмірна розораність території та величезний вплив діяльності людини призвели до порушення природного процесу ґрунтоутворення, до ерозійних процесів. Розораність земель є найвищою і досягла 56 % території країни і 80 % сільськогосподарських угідь. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів досягають 9,1 млрд грн.

Все небезпечнішого характеру набуває засмічення і забруднення земель несанкціонованими звалищами промислових, побутових, сільськогосподарських та інших відходів виробництв і споживання.

Осушення боліт і заболочених угідь у Поліссі, створення переважно великих осушувальних систем, ігнорування еволюції природних геобіоценозів, ґрунтів і гідрологічних умов, а також прорахунки і порушення, допущені при їх проектуванні та будівництві, призвели до серйозного погіршення навколишнього природного середовища, завдало відчутних еколого-економічних втрат.

Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економіч­них та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий характер та передбачати збереження ґрунтів, обмеження впливу на рослинний і тваринний світ, геологічні породи та інші компоненти навколишнього середовища.

Охорона земель та їх раціональне використання здійснюються на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням їх зональних та регіональних особливостей.

46. Регіональні особливості розміщення і використання закладів освіти в Україні.

Освіта забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили. У систему освіти України входить приблизно 23 тис. дошкільних закладів.

Вищий рівень забезпеченості дітей дошкільними закладами спостерігається у південних та східних областях України, нижчий — у західних регіонах.

Співвідношення рівнів охоплення дітей дошкільного віку суспільним вихованням, наприклад між такими областями, як Волинська, Рівненська, Чернігівська, з одного боку, і Автономна Республіка Крим та Дніпропетровська область — з іншого, становить 1:3.

Різке скорочення темпів спорудження дошкільних закладів в окремих сільських районах стало головною причиною того, що тут ще не повною мірою задовольняються потреби населення в послугах дошкільного виховання. Це негативно впливає на закріплення кадрів на селі, на продуктивність праці сільськогосподарських працівників. Тому подальше розширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення необхідних умов для дошкільників у кожному населеному пункті не втрачає свого соціально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької, Дніпропетровської та ряду інших областей показав, що відкриття в невеликих населених пунктах дитячих дошкільних закладів як самостійного об’єкта чи в комплексі зі школою дає позитивні результати. Збільшення показника охоплення дітей постійними дитячими садками і яслами продовжує залишатися актуальною проблемою, особливо в західних регіонах. Зокрема, у Львівській, Івано-Франківській областях лише 16% дітей охоплено постійними дошкільними закладами освіти. Це найнижчий показник по Україні, майже втричі нижчий, ніж у Черкаській області. Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території країни, обласних центрах та містах обласного підпорядкування. Профіль підготовки спеціалістів для інших галузей відповідає переважно регіональній спеціалізації господарства України. Найбільше закладів вищої освіти, зокрема ІІІ—ІV рівнів акредитації, сконцентровано у Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Львові, Донецьку. Припинили роботу 78 загальноосвітніх навчальних закладів сільської місцевості. Найбільша кількість – у Житомирській (26) та Чернігівській (15) областях.

Дата добавления: 2015-05-22