Проблеми

----Надмірне перевантаження в структурі економіки галузей важкої індустрії привело до серйозних соціально-економічних диспропорцій.

----Район має застарілу структуру промисловості: недостатня частка працемісткого, особливо електронного, верстатобудування, приладобудування.

----погіршилися гірничо-геологічні умови. Собівартість вугілля зростає, рентабельність знижується;

----Подальший розвиток чорної і кольорової металургії стримується через брак енергоносіїв і води, особливо в Донбасі. Можливості для екстенсивного розвитку металургії вичерпано.

----Екологічна проблема

1. Принципи розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, їх сутність і значення в територіальній організації виробництва.

Принципи – керівні положення, що відображають об’єктивні потреби і умови соціально-економічного розвитку в територіальному аспекті.

Принципи – керівні положення або правила розміщення галузей (категорія є історично змінною).

Принципи розміщення – економічна політика, що спрямована на здійснення закономірностей.

Одним з головних є принцип раціонального розміщення виробництва. Суть цього принципу полягає в тому, щоб під час розміщення об’єктів досягала висока ефективність народного господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає:

--Наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії і води;

--Наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;

---Наближення масового виробництва малотранспонтабельної продукції до місць її споживання;

---Ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший;

---Обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об’єктів у малих і середніх містах;

---Охорона природи і забезпечення комфортних екологічних умов проживання населення.

---Принцип комплексного розміщення виробництва випливає з однойменної закономірності. Згідно з цим принципом розміщення об’єктів передбачається:

---Комплексне використання природних ресурсів та відходів їх переробки

---Раціональне використання трудових ресурсів різних вікових груп чоловічої та жіночої статі

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика — це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті. Регіональна політика характеризується такими напрямами:

--співвідношення й взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки;

--співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління;

--зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

--регіональні аспекти демографічної, екологічної політики.

Принципи розміщення продуктивних сил є основою для побудови економічної політики. випливаючи із закономірностей, принципи ілюструють шлях найдоцільнішого вирішення проблеми розміщення виробництва.

1. Особливості розвитку і розміщення чорної металургії світу. Основні її райони.

Типологія країн за розвитком чорної металургії:

Країна зі значним розвитком чорної металургії, потужною базою залізнорудної та вугільної промисловості (США, Велика Британія, Україна, Росія, Китай)

Країни зі значним розвитком чорної металургії, забезпечені вугіллям і відносно невеликими покладами руди (Німеччина, Польща)

Країни зі значним розвитком чорної металургії, великими покладами руди і незначними покладами вугілля (Франція, Швеція, Канада)

Країни зі значним розвитком чорної металургії, але недостатніми рудними та паливними запасами (Японія, Італія, Бельгія, Люксембург)

Країни, де чорна металургія тільки розвивається, але є значні запаси руди і вугілля (ПАР, Індія, Австралія)

Країни, де чорна металургія тільки розвивається, які мають значну рудну базу і обмежену паливну (Бразилія, Чилі, Венесуела, Перу, Колумбія)

Країни, які не мають чорної металургії, але забезпечені рудою і паливом (Алжир, Гвінея, Сьєрра-Леоне)

Основні райони чорної металургії світу:

Китай, Японія, США, Росія, Україна, Німеччина, Італія, Південна корея, Бразилія, Індія.

Найбільші поклади залізних руд знаходяться у південній частині Бразилії та у Венесуелі. Руди Бразилії та Венесуели мають високу якість і вміст заліза не менше за 50%. Чималі запаси залізної руди є і в Північній Америці. Тут виділяються металогенічні провінції Канадського щита, у родовищі Месабі вміст заліза – 46–53%, на півострові Лабрадор розробляються залізисті кварцити (30–35% заліза).

Приблизно однакові поклади залізних руд є у країнах Європи та Азії. У Західній Європі першорядне значення мають Лотаринзький залізорудний басейн) і родовища, пов’язані з Балтійським. В Азії є важливі родовища, пов’язані з Індійською платформою (Декан), як за своїми запасами, так і за високою якістю (понад 60% заліза з невеликим відсотком сірки та інших домішок).

Поклади руди у Східній Європі та Китаї оцінюються як дуже великі: понад 1/2 світових запасів. Йдеться передусім про Росію, Україну, Казахстан, Китай, КНДР. Чимала частина цих руд містить 30–35% заліза. Тим часом більшість східноєвропейських країн не має достатніх покладів залізної руди, – їм доводиться імпортувати до 75% споживання. Переважна частина цього постачання до Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини припадає на Україну та Росію. В рік у світі видобувається 1 млрд т залізної руди, 40% її експортується. Головні експортери: Австралія та Бразилія (відповідно 150 і 190 млн т). Україна експортує 45 млн т руди і займає сьоме місце в світі після Індії, Росії, США та Китаю. 90% залізної руди транспортується морем.

1. Спроби сучасного соціально-економічного районування України.

Після здобуття Україною незалежності її було остаточно подвлено на 9 економічних районів:

1.Столичний (Київська, Житомирська, Чернігівська обл..)

2.Центральний (Черкаська, Кіровоградська)

3.Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська)

4.Донецький (Донецька, Луганська)

5.Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька)

6.Причорноморський (АР Крим, Херсонська, Одеська, Миколаївська)

7.Подільський (Хмельницька, Вінницька, Тернопільська)

8.Карпатський (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька)

9.Північно-Західний (Волинська, Рівненська)

Соціально-економічний розвиток районів повинен відбуватись на основі науково обґрунтованої регіональної політики, яку слід розглядати як необхідну і надзвичайно важливу складову загальнодержавної політики. Отже, вона повинна бути тісно пов’язана зі стратегічними напрямками розвитку національного господарського комплексу.

Стратегія розвитку регіонів – це набір таких установок, правил і законів, якими повинні керуватись, з однієї сторони, державні структури, з іншої – регіональні. Якщо немає розробленої стратегії розвитку регіонів, то по суті, не можна говорити про здійснення регіональної політики в державі.

В “Пояснювальній записці до проекту Концепції регіональної політики в Україні і Основних напрямів розвитку регіонів України” зазначається, що стратегія регіональної політики полягає у тому, щоб органічно поєднати інтереси держави і регіонів, створити умови для раціонального використання місцевих ресурсів та особливостей природно-виробничого потенціалу з метою найефективнішого розвитку продуктивних сил. Слід констатувати, що національна стратегія розвитку України повинна також передбачати розв’язання трьох наступних надзвичайно важливих проблем.

1. Розбудова державності і формування національногосподарського комплексу України.

2. Розробка ефективної внутрішньодержавної стратегії, тобто визначення шляхів повноцінного розвитку регіонів України.

3. Інтеграція національногосподарського комплексу з національними комплексами сусідніх держав і світовою економікою.

Отже, стратегія розвитку економічного району повинна базуватись на наступних принципах:

1. Трансформація структур господарських комплексів соціально-економічних комплексів з метою досягнення відповідності їх потенціалам їх територій.

2. Інтеграція господарських комплексів економічних районів в єдиний національний господарський комплекс України.

3. Послідовне покращення екологічної ситуації в регіонах. Зменшення соціальної напруги в регіонах.

4. Формування якісно нових взаємовідносин між державою і регіонами на взаємовигідних умовах.

Названі принципи в кожному з регіонів повинні реалізовуватись виходячи з урахування.

1. Галузева структура і регіональні особливості розміщення зернового господарства світу.

Найважливішою галуззю рослинництва є зернове господарство. У структурі світового виробництва зерна провідне місце належить пшениці (понад 30%), рису (майже 28%), кукурудзі (25%). Зернові культури широко розповсюджені в усіх країнах світу. Найбільше зернових виробляється в Азії, Північній Америці і Європі - чотири п'ятих світового виробництва. Однак якщо загальне виробництво зерна зростає досить швидко, то виробництво на одного жителя планети зростає значно повільніше. Характерно, що в Азії, яка за валовим збором зернових займає перше місце в світі, на одного жителя виробляється на 67 кг. менше зерна, ніж на одного жителя земної кулі, а в Австралії і Океанії, яка за валовим збором займає останнє місце, на одного жителя виробляється зерна в 2,9 рази більше, ніж на одного жителя планети.

Основні райони вирощування пшениці зосереджені в таких країнах: Китай, США, Індія, Росія, Франція, Канада, Україна. Найбільшими виробниками кукурудзи є США (45% світового збору), Китай, Бразилія, Мексика, Аргентина, Франція, Індія. Рису щороку вирощується понад 500 млн.т., зокрема 1/3 виробництва припадає на Китай і 1/5 - на Індію. Ця культура поширена в Південно-Східній Азії та у Східній Азії.

Дата добавления: 2015-05-22