Питання 2.2. Головні причини виникнення суїцидів

Командирам (начальникам) і фахівцям структур виховної роботи слід добре знати основні причини, які с детермінантами суїцидальних явищ у військовому середовищі. В основному суїцидологи виділяють соці­альні, індивідуально-психічні і психічні причини, що руйнують особистість та її «Я».

Аналіз суїцидальних випадків серед військовослужбовців строкової служби у військах ППО за період ] 996-1998 pp. дає можливість нам виокремити такі їх причини [20]:

а)сукупність індивідуально-психічних виявів особистості військовослужбовця (моральна і правова свідомість, ціннісна орієнтація, настанова та ін.);

б)вплив зовнішнього середовища з його економічними, соціальними, культурними, соціально-побутовими та іншими нормами і виявами;

в)біологічні якості організму, включаючи його генетичну основу.

Безпосередні причини, що спонукають людину на відмову від життя, як правило, пов'язані з його найближчим оточенням— родиною, батьками, друзями. Наприклад, у військах ППО 46 % самогубств зумовлені специфікою родинних взаємин суїциденту [20].

І нарешті, головною ланкою у вирішенні питання «бути чи не бути» є сам військовослужбовець, від його особистості залежить, як поведе він себе в кризовому психічному стані, який вибір зробить, зустрівшись із труднощами, і чи не здасться він під впливом тривалих обставин, що травмують психіку.

Іншим важливим аспектом, пов'язаним із проблемою самогубства, є часова перспектива. Пошук причин суїциду нерідко приводить в минуле людини або суспільства, в якому вона живе. У 71 % випадків суїцидів у військах ППО причинами самогубств стали конфліктні ситуації, перенесені в армійське середовище із цивільного життя [20].

Проаналізуємо ці причини докладніше. Суспільство збільшує кількість самогубств — ця теза з особливою силою звучала в ХЇХ ст., коли зв'язок суспільно-історичних сил з особистою трагедією індивіда став очевидним. Існує кілька видів самогубств прямо пов'язаних із соціальними причинами. В деяких випадках суспільство в певній ситуації ніби вимагає від своїх членів самопожертвування, і ці соціальні очікування закладені в суспільних нормах, правилах поведінки і неписаних кодексах честі. Все це знаходить своє відображення в системі виховання і в багатьох витворах мистецтва.

Самогубство в історії суспільства було також одним із способів виявлення гніву, протесту проти образи, засобом врятування своєї гідності.

Одним із найсильніших соціальних чинників, що визначають рівень самогубств і безпосередньо зв'язують минуле і теперішнє в житті суспільства, є релігія. Однією із основ у боротьбі за життя в історії суспільства є релігійне покарання.

Іслам суворо засуджував самовільне позбавлення себе життя, ще й дотепер це явище практично не зустрічається у країнах, де сповідують мусульманську релігію.

В юдаїзмі також наголошувалося на цінності життя для Бога, і тому заради збереження життя правовірним євреям дозволялося переступати через всі релігійні закони, за винятком відмови від Бога, вбивства і кровозмішення.

Християнство після хвилі самогубств перших християн-мучеників, що намагалися таким чином якнайшвидше постати перед лицем Всевишнього, теж досить швидко заборонило добровільне покидання життя. Спроби уникнення страждань, посланих Богом, оголошувались теоретиками християнства, а саме св. Августином, не просто слабкістю, а й гріхом (оскільки порушується заповідь «не убий»), що позбавляє самогубця прощення і спасіння в іншому житті. Самогубцям відмовляли у християнському похованні, вони карались ганебним захоронениям на перехрестях доріг, поза кладовищем, а в правовому аспекті родина самогубця позбавлялась законного спадку. Люди, що скоїли невдалу спробу суїциду, підлягали ув'язненню і каторжним роботам як за вбивство.

Але водночас у чоловіків існував і в ряді країн продовжує існувати кодекс честі, що вимагає врятувати свою долю самогубством. Один із його головних пунктів — спокута ганьби від воєнних поразок. Не випадково навіть у Біблії, де втілене антиуїцидальне ставлення релігії юдеїв, все ж згадуються самогубці, а саме Саул. що вирішив заколоти себе після поразки в бою, але не здатися ворогові.

Однією з головних причин найнижчого рівня самогубств в наш час в Італії, Іспанії і в ряді латиноамериканських країн є величезний вплив у цих країнах католицизму, який суворо переслідує спроби позбавити себе життя. Релігійний чинник є однією з причин невеликої кількості самогубств і в Польщі (з 1970 по 1986 pp. зареєстровано в середньому не більше 12 осіб на 100 000 населення).

Сучасними дослідниками встановлено, що в цілому в державах, де вплив релігії слабший і релігійні норми, пов'язані з самогубством, м’якші, процент суїцидальних дій вищий.

Іншим видом самогубства, безпосередньо пов'язаним із соціальними причинами, є випадок, коли суспільний стан якої-небудь групи людей або конкретного індивіда через незалежні від них причини стає настільки важким І нестерпним, що суїцид перетворюється на один із реальних шляхів звільнення від страждань, знущань, погроз та принижень. Цей вид самогубств є досить актуальним для Збройних сил України, що зумовлено поширеністю такого негативного явища, як порушення статутних правил взаємин між військовослужбовцями (так звана «дідівщина»). З аналізу даних про самогубства у військах ППО можна побачити, що 41 % суїцидальних дій припадає на період служби від З до 4 місяців, 59 % — від 5 до 8 місяців служби, коли молоді воїни відчувають надзвичайно сильний моральний і фізичний тиск з боку військовослужбовців другого і третього періодів служби. Отже, суїцидальні дії переважно чинять військовослужбовці першого періоду служби.

Характерними особливостями поведінки військовослужбовців у цей період є замкнутість, прагнення відособлення аж до повної ізольованості, втрата інтересу до того, що відбувається навколо, емоційна загальмованість, неадекватні дії та висловлювання. Разом із тим відзначаються й інші форми поведінки: обачливість, рішучість, холоднокровність і навіть агресивність. Відзначається постійне порушення сну, апетиту, підвищена стомлюваність, почуття безсилля, зниження працездатності.

Одним із чинників формування суїцидальної поведінки особистості воїна може стати його родина. Із соціально-психологічних типів родин найбільший інтерес у плані суїцидальної діагностики представляють дві групи. До першої належать типи родин, що чинять стримуючий, антисуїцидний вплив на членів родини. Сюди відносяться інтегровані, гармонічні та альтруїстичні родини. Другу групу утворюють типи родин, характер та принципи спілкування в яких містять у собі загрозу появи суїцидальних конфліктів. Це дезінтегровані, дисгармонічні, корпоративні родини.

«Нужда і безробіття», «марна і безнадійна боротьба за існування» — ці слова стали штампами і вже давно пов'язуються із причинами приблизно ЗО % самогубств.

Командирам також слід знати й інші соціальні причини, які опосередковано впливають на добровільне покидання життя. Є дані, що в технічно розвинутих країнах ймовірність самогубств різко зростає. Люди розплачуються життям і за урбанізацію. Дані по Росії про те, що в містах процент самогубств втричі вищий, приводить ще на початку XX ст. відомий юрист і публіцист Анатолій Коні. В сучасній світовій статистиці виявлені аналогічні тенденції, наприклад, у Польщі в 1970-1986 pp. в містах зафіксовано вдвічі більше самогубств, ніж у сільській місцевості.

Дані про самогубства, здійснені військовослужбовцями військ ППО у період 1996- 1998 pp., підтверджують вищезазначену тенденцію; II (65 %) військовослужбовців були з міста, 6 (35 %) -— з сільської місцевості [20].

Серед суспільних умов, що впливають на самогубства, особливу роль відіграють окремі культурні явища. Наприклад, поява в 1774 р. роману «Страждання молодого Вертера» видатного німецького письменника Погана Вольфганга фон Гьоте (1749-1832), в якому описані життя і смерть від нещасного кохання юного Вертера, породило цілу епідемію самогубств. Смерть відомої голівудської акторки Мерилін Монро і широке обговорення в пресі версії її самогубства навіяли суїцидальні думки і спричинили у відповідь хвилю самогубств у десятків і навіть сотень американців.

Однією з важливих для нас тенденцій є зв'язок самогубств із суспіль­но-політичним становищем в країні. Тут чітко простежується закономірність зменшення суїцидів при суспільному піднесенні, при пожвавленні в політиці, економіці і культурному житті суспільства і збільшення суїцидів при суспільних спадах. Втрата надії після суспільного піднесення, як правило, поглиблює кризу суспільної свідомості, пригнічує членів суспільства і сприяє відмові від життя найбільш слабких його членів. Особливо сильно це виявляється в суспільстві, що переживає спад і не має перспектив розвитку. Суспільство без майбутнього є сприятливим середовищем для самогубців; не випадково такого поширення набув суїцид у період розпаду Римської імперії, та й розвиток суїцидальних мотивів у вченні стоїків та епікурейців, і виникнення Александрійського товариства добровільного відходу з життя збіглося із сильними суспільними кризами.

Альтруїстичне самогубство — це акт самопожертви, коли людина свідомо віддає своє життя заради блага своєї соціальної групи, що відбиває вплив групової ідентифікації. Прикладом цього виду самогубства можуть служити героїчні вчинки захисника давнього Риму Мусія Сцеволи, героя Хмельниччини козака Тура, радянського воїна Олександра Матросова (1924-1943) під час Великої Вітчизняної війни.

У тяжкий період, що переживає сьогодні наше суспільство, спостерігається поява значної кількості негативних чинників, які сприяють підсиленню суїцидальних тенденцій. Це— проблеми екології, різке зниження життєвого рівня населення, безробіття, ріст міграції та еміграції населення. В особливо тяжкому стані виявились найменш захищені і найбільш страждаючі від психічних стресів прошарки населення: студенти, неповні та багатодітні родини, пенсіонери, Інваліди. Саме в цих суспільних категоріях зараз спостерігається збільшення числа самогубств.

Дата добавления: 2015-05-22