Шляхи удосконалення і розвитку нормативно-законодавчої бази та структури природо-ресурсних платежів

Україна володіє значним природно-ресурсним потенціалом, ефективність використання якого залежить від досконалості механізму визначення розміру належної державі частки економічної вигоди від господарської діяльності щодо використання цього потенціалу. Користувачі природних ресурсів шляхом дотримання економічного права та сплати платежів за спеціальне використання природних ресурсів реалізують свою моральну та цивільну відповідальність перед нащадками за збереження природних ресурсів у належному стані.

Спеціальне використання природних ресурсів здійснюється на платній основі. Обов'язковість сплати всіх платежів визначено Податковим кодексом України. Система ресурсних платежів є складовою частиною податкової системи України. Вони пов'язані з фінансуванням природоохоронної діяльності держави, є самостійним джерелом доходів державного бюджету.

Однією з проблем у системі вітчизняного оподаткування є відсутність в нормативно-правовій базі чіткого визначення поняття "ресурсні платежі", що зумовлює неоднозначне його трактування як у законодавстві, так і в науковій літературі. У спрощеному вигляді ресурсний платіж можна визначити як плату (збір), що обчислюється залежно від обсягів використаного (видобутого) природного ресурсу. Але, вочевидь, таке визначення є неповним і потребує більш глибшого його розуміння, яке б відображало як призначення, так і функції справляння ресурсного платежу.

На сьогодні в Україні згідно Податкового кодексу України до ресурсних платежів можна віднести:

1) екологічний податок;2) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;3) рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;4) плата за користування надрами;5) плата за землю;6) збір за користування радіочастотним ресурсом України;7) збір за спеціальне використання води;8) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;9) збори у вигляді цільових надбавок до діючих тарифів на електричну і теплову енергію (крім електроенергії) та на природний газ [1].

Отже, у сфері екологічного і природно-ресурсного оподаткування зроблений крок вперед, але втрачена можливість зробити два. Причина цього — неготовність корпоративного сектору і, очевидно, житлово-комунальної сфери, деяких інших структур до підвищення рівня плати за використання природних ресурсів і до поступового наближення до європейських стандартів. У цьому сенсі Податковий кодекс, на жаль, не викликав в суспільстві адекватної критичної реакції.

Дата добавления: 2015-05-22