Сутність , види праці

· Праця завжди є одночасно розумовою і фізичною діяльністю. Тут не можна провести чіткої межі, тому, що будь-яка професійна діяльність більшою чи меншою мірою пов’язана з інтелектуальною та фізичною напругою. Поділ на духовну і фізичну працю може відбуватися з урахуванням того, наскільки людина докладає свої переважно духовні чи фізичні зусилля для розвитку своєї особистості та для одержання прибутку за виконану роботу.
Не заперечуючи ролі суспільної форми праці, залежно від якої розрізняють працю найману та приватну, індивідуальну та колективну, слід визнати, що характер праці формується значною мірою під впливом особливостей змісту праці за такими ознаками, як частка фізичної та розумової праці, рівень кваліфікації, умови праці та ін. Різноманітність характеру і змісту праці знаходить відображення в різноманітності видів праці.
При цьому відокремлюються чотири групи ознак, що відрізняють той або інший вид трудової діяльності: характер та зміст праці; предмет та продукт праці; засоби та способи праці; умови праці (Рис. 2.2).

· Рис. 2.2. Класифікація праці залежно від виду діяльності [3]

· Класифікація видів праці за її характером та змістом розглядається у двох аспектах — соціальному та структурному.
Соціальний характер праці зумовлений формою власності на засоби виробництва. Згідно з цією ознакою розрізняють приватну працю (праця власника або орендаря) і найману працю. У певному сенсі соціальний характер праці знаходить відображення у виділенні двох її організаційних форм, а саме — праці індивідуальної та колективної. Крім того, соціальний характер праці виявляється у формуванні способів мотивації праці (бажання, усвідомлена необхідність, примус).
Структурний характер праці формується під впливом особливостей змісту праці з точки зору двох головних параметрів — ступеня інтелектуалізації та кваліфікаційної складності трудових функцій. Ступінь інтелектуалізації трудової функції розрізняється залежно від частки елементів розумової та фізичної праці, а також від частки творчої та репродуктивної (нетворчої) праці. Ступінь кваліфікаційної складності трудової функції визначається її межами та структурою: складом і кількістю її складових елементів, їхньою різноманітністю, новизною, а також умовами виконання. Оцінка цієї ознаки стосовно того або іншого робітника встановлюється відповідно до його розряду з прийнятої тарифної системи. Таким чином, характер і зміст праці як класифікаційні ознаки органічно взаємопов'язані.
За змістом розрізняють такі види праці: проста й складна, творча та репродуктивна, фізична та розумова тощо.
Проста праця – виконання простих трудових операцій, для яких достатньо виробничого досвіду і немає потреби у спеціальному навчанні, тобто це праця некваліфікованого працівника.
Складна праця – кваліфікована праця, пов’язана із додатковими витратами на навчання робітника. Кваліфікація – це ступінь і вид фахової підготовки працівника, наявність у нього знань, вмінь та навичок, необхідних для виконання ним визначеної роботи.
Творча праця передбачає постійний неповторний пошук нових рішень, нового ставлення до наявних проблем, активного розвитку самостійності та ініціативи.
У репродуктивній праці значна частина функцій повторюється, залишається стійкими, майже незмінними, тобто їх особливістю є повторюваність (шаблонність) засобів досягнення результатів. Якщо творча праця характеризується отриманням якісно нових результатів, які раніше не існували, то репродуктивна діяльність веде до отримання стандартних даних.
Фізична праця характеризується безпосередньою взаємодією людини із засобами виробництва, її залученням до технологічного процесу, виконавськими функціями у трудовому процесі. Усі ці ознаки взаємопов’язані й лише в єдності дають повну характеристику фізичної праці як соціального процесу.
Розумова праця включає інформаційні, логічні, узагальнюючі і творчі елементи, характеризується відсутністю прямої взаємодії працівника із засобами виробництва та забезпечує потреби виробництва в знаннях, організації та управління.
Класифікація видів праці за її предметом та продуктом базується на професійному, функціональному і галузевому розподілі праці. За професійною ознакою може бути, зокрема, виділена праця наукова (або дослідна), інженерна, управлінська, виробнича, педагогічна, лікарська та ін. За функціональною ознакою види праці розподіляються залежно від їхнього цільового призначення,сфери застосування та функціональної ролі в економічному циклі господарської діяльності. На відміну від виділення трьох стадій — виробництва, розподілу та споживання, що практикувалося за директивно-планової системи, при ринковій економіці структура економічного циклу принципово змінюється. Перед стадіями виробництва йдуть стадії вивчення, аналізу та прогнозування попиту,проведення досліджень і розробок нових видів продукції та технологій, науково-технічної, економічної та організаційної підготовки виробництва, а директивний розподіл продукції замінюється стадією вільної її реалізації самим товаровиробником з доведенням товару до безпосередніх споживачів. Відповідно до цього кожній стадії притаманний той або інший характерний для неї вид праці (у даному випадку доцільно говорити про види діяльності), що дозволяє виділити працю підприємницьку, інноваційну, відтворювану та комерційну (остання в той самий час відображає й професійну ознаку).
Під час формування видів праці за галузевою ознакою слід мати на увазі, що галузеві особливості стосуються лише здійснюваних на підприємствах процесів основної діяльності. Це дозволяє виділити такі види праці, як промислова (у тому числі добувна та обробна), сільськогосподарську (у тому числі рослинницьку та тваринницьку), будівельну, транспортну та комунікаційну (у виробничій сфері).
Класифікація видів праці відповідно до застосованих засобів і способів праці дозволяє виділити працю ручну (технічно неозброєну), механізовану (технічно озброєну) та автоматизовану (комп'ютеризовану), низько-, середньо- та високотехнологічну.
Ручна праця не потребує техніки, інструментів, приладів.
Механізована праця характеризує роботу працівників на механізованих виробництвах, які можна розділити на такі категорії: а) працівники, зайняті спостереженням за роботою автоматизованих агрегатів та машин; б) працівники, які виконують роботу за допомогою машин і механізмів; в) працівники, які виконують ручні процеси при машинах та механізмах.
Під час ідентифікації видів праці за цими ознаками встановлюються відповідні кількісні критерії, виходячи зі співвідношення між зайнятістю робочого місця та робітника.
Класифікація видів праці залежно від ступеня та рівня сприятливості та несприятливості умов праці передбачає виділення таких видів, як праця стаціонарна та пересувна, наземна та підземна,легка, середньої важкості та важка, приваблива та неприваблива, нерегламентована (вільна), регламентована та жорстко регламентована з примусовим режимом.
Для загальної характеристики того або іншого виду конкретної праці використовуються розглянуті вище чотири групи ознак у їхній єдності. Наприклад, для керівника науково-дослідного сектору ця характеристика може мати такий вигляд: праця розумова, творча, висококваліфікована, індивідуальна, наукова, інноваційна, технічно озброєна, високотехнологічна, стаціонарна, середньої важкості, приваблива, самостійна, нерегламентована. У майстра цеху – праця здебільшого фізична, нетворча, середньої складності, кваліфікована, колективна, виробнича, технічно озброєна,середньо технологічна, пересувна, середньої важкості, приваблива, наймана, регламентована.
Всебічна характеристика праці стосовно кожного робітника та колективу має слугувати необхідною базою для оцінки її відповідності до вимог, що випливають з мети праці у вирішенні економічних і соціальних завдань підприємства або індивіда.

· За традиційним підходом до розгляду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обов’язкові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), предмети праці, та засоби праці. Сучасна економічна наука розглядає працю більш широко і комплексно. Процес праці включає щонайменше п’ять елементів: предмет праці, засіб праці, технологія діяльності, організації праці, сама праця, (жива праця).У процесі праці люди взаємодіють також з навколишнім середовищем. Сучасна економічна наука відійшла від вузького, суто виробничого погляду на працю, штучного її поділу на так звану «продуктивну» та «непродуктивну». У широкому розумінні праця – це свідома цілеспрямована створююча діяльність; прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату у задоволені своїх матеріальних та духових потреб; це процес перетворення ресурсів природи в цінності і блага, що здійснюється і керується людиною під дією як зовнішніх стимулів (економічних та адміністративних),так і внутрішніх спонукань; це вияв людської особливості.

· Сутність праці полягає в тому, що праця – це процес усвідомленої трудової діяльності людини, яка спрямована на досягнення певного результату і за своїм змістом є матеріальним процесом взаємодії людини і природи, а за характером – процесом суспільної взаємодії між людьми.

· Роль та значення праці в розвитку людини та суспільства проявляється в тому, що в процесі праці не тільки створюються матеріальні та духовні цінності, призначенні задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, що здобувають нові навички, розкривають високі здібності, поповнюють, збагачують знання. Творчий характер праці проявляється через появу нових ідей, прогресивних технологій, більш досконалих і високопродуктивних засобів праці, нових видів продукції, матеріалів, енергії, які в свою чергу, створюють нові потреби. Нові потреби не тільки появляються у процесі праці, але й вимагають їх подальшого задоволення.

· Таким чином, сутність праці визначається через сукупність функцій, які вона виконує щодо людини і суспільства як основна сфера життєдіяльності і розвитку людини, необхідна умова життя суспільства і складна форма взаємовідносин людей у процесі виробничої діяльності.

· Соціально-економічний характер праці є сукупність відносин між учасниками трудового процесу, відображає форму суспільної організації праці і формується під впливом особливостей змісту праці за ознаками рівня кваліфікації, умов праці, функціональної ролі, частки фізичної, новаційної, духовної праці.

· Різноманітність характеру і змісту праці знаходить своє відображення у різноманітності видів праці. Класифікація видів праці за різними ознаками приведені в таб.1.1. Найчастіше виділяють чотири групи ознак, які відрізняють той чи інший вид трудової діяльності: Зміст і характер праці; предмет і продукт праці; засоби і способи праці; умови праці [4,6].

· Тривалий час до класифікації видів праці підходили посилаючись на марксистську теорію про подвійний характер праці, тобто праця є одночасно абстрактною та конкретною.

· Видатний російський вчений в галузі економіки та соціології праці Б.М.Генкін розглядає трудовий процес як поєднання трьох компонент: регламентованої (a - праці), новаційної (b - праці) і духовної (g - праці) [14].

· Регламентована (a - праця) – це діяльність, за якої працівник має діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об’єктивної можливості змінити цю технологію.

· Новаційна, творча (b - праця) – це діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці та ін. сфери. Результатом b - праці є нові ідеї та образи. Творчою є переважна праця винахідників, науковців, лікарів, інженерів, підприємців тощо.

· Духовна (g - праця) – це діяльність, метою якої є вплив на моральні основи людського існування, така праця може бути як позитивною, спрямованою на нагромадження сил добра, так і негативною, орієнтованою на нагнітання ворожості, нетерпимості, жорстокості.

· Класифікація ознак	· Види праці
· Зміст і характер праці	· Наймана і приватна; індивідуальна і колективна; праця за бажанням, за необхідністю і примусовості.
· Предмет, продукт праці	· Наукова, інженерна, управлінська, виробнича, підприємницька, інноваційна, промислова, сільськогосподарська, будівельна, транспортна, комунікаційна.
· Засоби, способи праці	· Ручна, механізована, автоматизована (комп’ютеризована); низько-середньо і високотехнологічна; з різною мірою залучення людини.
· Умови праці	· Стаціонарна і не стаціонарна; наземна і підземна; легка, середньої і високої важкості, приваблива і неприваблива; вільна та з різною мірою регламентації.
· Міра абстрагування	· Абстрактна, конкретна.
· Регламентованість, інноваційність	· Регламентована (a - праця), інноваційна (b - праця) і духовна (g - праця).

· Добробут і процвітання країни залежить від двох основних чинників: величини творчого та морального потенціалу населення і реалізації цих потенціалів. Для досягнення цієї мети усі розвинені країни використовують такі могутні засоби, як інвестиції в людський капітал (освіту, розвиток персоналу, підвищення якості життя та ін.), заохочення інтелектуальної імміграції, активна пропаганда здорового способу життя, культивування високої моральності та ін. [14]. Зростання продуктивності праці та ефективності виробництва створюють передумови для зміни на краще умов трудової діяльності та життя людей, що передбачає створення соціально-економічних, матеріально-технічних та соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. Це і визначає перехід суспільства до гуманізації праці та виробництва.

· Гуманізація праці означає зміну змісту та умов праці, котра пов’язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково-технічного прогресу. Мета гуманізації праці – сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини, широкій участі працівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах.

· 5. Продуктивність праці, сутність, розрахунки, планування за чинниками. · Економіка підприємств:Продуктивність праці персоналу: сутність, методи визначення та чинники зростання.

· Сутність і вимірювання. Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується. Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги). Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи тих підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливостях Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом). Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосування цих показників. Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях. Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються. Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора. Класифікація чинників Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні. До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники загальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктури! зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо продуктивності праці на тривалий період. Окрім наведеної глобальної (системної) класифікації, у практиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розрахунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування факторів зростання продуктивності праці на підприємствах. За одним з можливих таких групувань усі чинники, що істотно впливають на продуктивність праці, можна об'єднати в такі групи: • матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів тощо); • організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління, організації праці тощо); • економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках тощо); • соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо); • природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості). Факторний метод прогнозування У практиці реального управління підприємством (організацією) завжди є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих факторів (чинників) на рівень продуктивності праці. Розрахунки базуються на виявленні резервів (невикористаних можливостей) зростання продуктивності праці, що виявляються як у просторі (для всіх ланок підприємства), так і в часі (за календарним графіком їхнього можливого використання). Кількісний вплив окремих чинників деталізується за схемою рис. 15.2, а їхній загальний вплив на зміни у продуктивності праці на підприємстві визначається в такому порядку: • розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Чвих), тобто умовна чисельність, що була б необхідною для забезпечення планового (розрахункового) обсягу виробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника; • визначається зміна (зменшення «-», зростання «+») вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності Ес; • розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді (ΔW) відносно базового періоду за формулою Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за фактором продуктивності праці здійснюються, як правило, через порівняння затрат праці на весь обсяг продукції (послуг) з розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій та груп працівників. Так, наприклад, економію чисельності працівників за рахунок запровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання Еч можна розрахувати за такою формулою де tc, tн — трудомісткість виробництва відповідно на старому та новому (модернізованому) обладнанні (за старою та новою технологіями); Чр — питома вага робітників, що зайняті на цьому обладнанні (користуються технологією) у загальній кількості працівників у базовому періоді, %. Зміни чисельності за рахунок скорочення внутрішньо-змінних простоїв розраховують за формулою Де qPT, qбT — внутрішньозмінні простої відповідно в розрахунковому та базовому періодах, %.