Виховна роля мистецтва

/ уривок/

Численні факти з історії свідчать, що мистецтво завжди мало на людство великий вплив. У старовинній Греції було багато славетних науковців і філософів, але жоден з них не мав такого впливу на світогляд, і особливо на мораль греків, як Гомер та його поеми «Іліада» та «Одісея». У нові часи прикладом такого впливу на суспільство може бути Байрон, що своїми творами спричинився до течії т. зв. байронізму, що існувала не тільки серед англійського суспільства. Не менш переконливим прикладом впливу мистецтва на суспільне життя людства може бути Бісер-Стоу. Її роман «Хижина дядька Тома» значною мірою спричинився до війни між північними і південними штатами Америки, внаслідок чого мурини були звільнені з рабства. Дуже великий вплив на німецький нарід мали Гете і Шіллер, а на поляків – Міцкевич.

Подібні приклади можна навести з історії українського народу. «Енеїда» Котляревського якщо не припинила, то принаймні затримала процес денаціоналізації української інтелігенції, що розгорнувся у 18 ст. Але якщо більший вплив на український нарід мала творчість Шевченка, якого недаром звуть пророком України.

Велику виховну роль мистецтва дуже добре розуміли грецькі філософи. Можливо, цим пояснюється те, що такі видатні філософи, як Ксенофан, Перменід, Емпедокль викладали свої філософські твори в митецькій формі. Свої славетні діалоги Платона своєю формою далеко відходять від суто наукових творів. Вони дуже наближаються до творів мистецьких і цим почасти пояснюється те, що вони читаються з таким інтересом.

Як психологічно з’ясувати вплив мистецтва на людину? Це пояснюється, перш за все, тим, що дія мистецтва повніша ніж дія науки. Остання діє переважно на розум людини, причому участь почуття як у процесі наукової творчості так і в процесі сприймання наукового твору не завжди є бажаною. Оскільки почуття міцно зв’язане з волею і часто стає промотором останньої, то суто наукові твори рідко коли безпосередньо впливають на дії людини. Що наукова чи філософська ідеї стала діючим чинником у суспільному чи політичному житті народу, потрібно, щоб вона увійшла, як складовий елемент у його світогляд і таким чином органічно злилася з психікою народу чи якоїсь групи його.

Інший вплив на окрему людину та цілий нарід має мистецтво. Воно впливає на людину: на її мислення, почуття і волю. Особливо це треба сказати про мистецьку літературу, чи то буде мистецька проза чи поезія. Коли наприклад, ви читаєте «Гайдамаки», то у вас виникають думки про повстання гайдамаків, перед вашою свідомістю випливають образи старого титаря, його дочки, польських панів, Галайди, Гонти, Залізняка та інших (дія мислення). Разом з тим ви переживаєте, з одного боку, велике обурення проти польських панів, катів українського народу, і глибоке співчуття гайдамакам, зокрема Галайді, Гонті та іншим. Ви відчуває моральне задоволення, коли читаєте, як гайдамаки мстяться на своїх катах, і радієте, що Галайда після тяжкої боротьби зійшовся з Оксаною і зажив з нею щасливим життям (вплив на почуття). І нарешті під впливом думок і почувань, що їх викликала поема Шевченка, у вас виникає бажання самому боротись за волю України та щастя її народу (вплив на волю)

Тому можна з впевненістю казати, що твори наших кращих письменників, відіграли і відіграють велику ролю у визвольних змаганнях українського народу.

З усіх видів мистецтва більш – менш однобокий вплив на психіку людини має музика. Вона впливає переважно на почуття та волю. Але коли вина з’єднується з мистецьким словом, вплив її буває всебічним і дуже могутнім.

Друга перевага мистецтва над наукою з погляду впливу на психіку окремої людини і народу – це його більша доступність і легкість сприймання. Щоб читати і розуміти наукові твори, особливо ті, що написані сухою мовою (а таких серед наукових творів нашого часу переважна більшість), треба мати відповідну, досить солідну, іноді й фахову підготовку. Крім того саме читання таких творів вимагає значного напруження думки і стомлює людину. Навпаки, більшість мистецьких творів сприймаються хоч і по різному, не тільки освіченими людьми, а й мало освіченими, часто навіть неграмотними.

Сприймання мистецького твору не вимагає великого напруження, рідко викликає втому і бажання припинити сприймання, навпаки, мистецький твір іноді так захоплює людину, що вона не хоче припинити сприймання його. Читаючи цікаве оповідання або роман, людина так захоплюється читанням, що іноді забуває про сон і їжу.

Мистецтво має різні форми, що по різному впливають на психіку людини. Ґрунтовну класифікацію мистецтва між іншим, дав Гегель. Він виходить із тієї думки, що мистецтво – це дух, який просякає матерію й перетворює її собою. Але матерія піддається творчій дії духу. Виходячи з цього, Гегель подає градацію мистецтв, що більше, або менше піддаються перетворювальній силі духу. З цього погляду на першому ступені стоїть архітектура. З цього погляду архітектура Гегель називає символічним мистецтвом, у якому форма скоріше нагадує ніж виявляє ідею. Архітектура, крім того викликає почуття безмежної нерухомості. Вище архітектури, за Гегелем стоїть скульптура. У статуї ідея та форма просякають дна одну, це вже не символ у якому маса подробиць не виявляє ідеї. А проте скульптура відтворює лише форму життя, вона не показує нам душі. Малярство навпаки, одухотворює матерію, воно втримує лише форму її, і назавжди закріплює певний момент життя. Тому й малярство Гегель зараховує до мистецтв зовнішніх, матеріальних. Отже архітектуру, скульптуру й малярство Гегель називає об’єктивними або зовнішніми формами мистецтва, безпосередньо зв’язаних з об’єктами зовнішнього оточення. Повною протилежністю архітектурі є музика, - мистецтво суто суб’єктивне, внутрішнє. Воно відбиває глибину душі, її почування та пристрасті з тисячою нюансів.

Між двома протилежними формами мистецтв, внутрішніми і зовнішніми об’єктивними і суб’єктивними, перебуває поезія, що синтезує риси обох цих форм мистецтва, у поезії поєднується об’єкт і суб’єкт, форма і ідея, тому на думку Гегеля, це найвища форма мистецтва, при цьому певним формам поезії відповідають певні форми, «зовнішніх» мистецтв. Так, наприклад, у поезії епос відповідає скульптурі. Лірика, в якій переважно відбиваються особисті настрої поета, відповідає музиці. Найвищою формою мистецтва, за Гегелем, є драма, в якій відбиваються природа й людина, суспільство й особистість з усіма її переживаннями й пристрастями.

Не з усіма поданими вище думками Гегеля можна погодитись. Наприклад, не можна погодитись з тим, що скульптура не передає душевних переживань людини. Статуя Лаокоона з такою силою передає страждання людини, що з нею, з цього погляду можуть порівнятися небагато творів поезії Картини Репіна «Запорожці» й «Іван Лютий над трупом убитого ним сина» – це твори надзвичайної психологічної вартості. Але в загальному характеристика окремих форм мистецтва, що її дає Гегель – глибока і вірна.

До цього, ще треба додати, що Гегель мабуть у своїй характеристиці мав на увазі так зване індивідуальне мистецтво, себто твори окремих митців, імена яких здебільшого залишились в історії. Але, крім того, існує ще й народне мистецтво, яке є так би мовити продуктом колективної творчості. Таку творчість не слід розуміти так, що якийсь мистецький твір від початку і до кінця творився колективом. Мистецькі народні твори, пісні, казки та інші, виникли як наслідок творчості окремих особистостей, але вони були сприйняті народом і увійшли в його життя, доповнювались і змінювались, а головне те, що народна творчість відбиває погляди і настрої, дух цілого народу, чого в багатьох випадках не можна сказати про індивідуальна мистецьку творчість.

(Ващенко Григорій. Твори. Том 4. Праці з педагогіки та психології. – К.: «Школяр» – «Фада» ЛТД, 2000. – С. 196-199).

Дата добавления: 2015-05-22