Приведіть кожного учня до вогнища захоплення

Василь Сухомлинський.

Сто порад учителеві

/уривок/

Продумайте, де і як буде використовувати кожний ваш вихованець вільний час (не проводити, а саме використовувати), використовувати розумно.

Тут знову треба повернутися до книжки. Найважливішим вогнищем захоплення має бути читання. Школа повинна бути царством книжки. Ви можете працювати у віддаленому куточку країни, ваше село може бути віддалене на сотні кілометрів від великих культурних центрів, у школі багато чого може не вистачати, – але, якщо у вас панує книжка, ви можете працювати на тому самому рівні педагогічної культури і досягти таких самих результатів, як і в центрі. І не бійтеся, що книжка відвертатиме учня від знань.

У І–ІІІ класах обов’язково треба створювати (в кожному класі окремо) куточки книжки, виставляти тут книжки розумні й водночас цікаві для дітей. Нехай кожний учень повсякчас користується цією першою в своєму житті бібліотекою. Я б не радив учням І – ІІІ, принаймні І – ІІ класів брати книжки в шкільній бібліотеці: краще від учителя ніхто не знає, що треба читати учневі. Буває, йому треба дати прочитати єдино необхідну в дану мить, свою книжку; про це ніхто не можу знати так добре, як учитель.

Пам’ятайте, що ніяке захоплення не принесе користі, якщо воно не зачіпає думки, душі, серця. Підкреслимо, що перше захоплення – це має бути захоплення книжкою. Його треба зберегти на все життя. Що б ви не викладали – літературу чи історію, фізику чи креслення, біологію чи математику, першим вогнищем захоплення, до якого ви повинні привести свого вихованця (якщо тільки ви хочете бути його вихователем), має бути книжка.

Книжка – це також школа, треба навчити кожного вихованця мандрувати у світі книжок. Ось чому я раджу починати з класної бібліотечки, потім поступово вчити користуватися шкільною бібліотекою. Полишити стихії це аж ніяк не можна. Підіть зі своїми дітьми в шкільну бібліотеку, ознайомте їх з книжками, які там є, порадьте, які можна брати читати. Дайте бібліотекареві список рекомендованої для читання літератури (до списку, звичайно, мають входити книжки, що стоять на бібліотечних полицях).

Другим вогнищем захоплення, до якого треба привести кожного вихованця, є захопленість улюбленим предметом. Закоханість у предмет, інтелектуальна активність можливі лише тоді, коли в людини є в шкільні роки неоціненне багатство – вільний час. Педагогічному колективу треба глибоко продумати, як досягти того, щоб у другій половині дня в школі загорілося безліч вогнищ, які кликали б до поглибленого вивчення різних галузей знань. Це не тільки науково – предметні гуртки, про які йшла мова раніше. Це й така активна діяльність, в якій теоретичні знання стають головним стимулом творчості, розв’язання розумових і трудових завдань. Такими вогнищами інтелектуального захоплення в нашій школі стали дві «Кімнати важливих справ» – одна з фізики й техніки, друга – з біології й агротехніки. Тут уся робота побудована на самодіяльності. Завідують кімнатами учні старших класів, двері сюди відчинені для всіх – від першокласника до десятикласника. Тут розв’язуються різноманітні технологічні й біологічні завдання. Учням пропонується, наприклад, сконструювати діючу модуль пристрою, в якому можна було б один робочий орган заміняти іншим і який можна було б використовувати для кількох трудових операцій. З біології пропонується завдання: за два роки перетворити мертву глину в родючий грунт, виростити на ньому врожай, створити умови для життєдіяльності корисних мікроорганізмів.

Від того, як учень використовує вільний час, залежить багато що. Формуйте у свого вихованця розумні захоплення.

/Сухомлинський В. О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 2. – К.: «Рад. школа», 1976. – С. 496-498 /.

70. Як спонукати людину до постійного морального розвитку і вдосконалення

Це взагалі одна з найцікавіших, і, по-моєму, мало ще досліджених сфер виховної роботи з молоддю. У нашому педагогічному колективі виробилось правило, яке коротко можна сформулювати такими словами: щоб людина прагнула до моральної краси і досконалості в самій собі, вона повинна бачити цю красу і досконалість поряд себе, у своєму товаришеві. Людина не може виробити своє власне Я інакше, як через ставлення до інших людей, у процесі спілкування з ними. Як писав Маркс, щоб виробити самосвідомість, «людина спочатку дивиться, як у дзеркало, в іншу людину. Лише поставившись до людини Павла як до себе подібного, людина Петро починає ставитись до самого себе як до людини». Навчитися ставитись до себе як до людини – чи не в цьому одна з тих таємниць майстерності виховання в колективі, яку, на жаль, ніяк не можуть збагнути багато вихователів.

Ми твердо переконані: джерелом виховної сили колективу є насамперед те, що в процесі колективної праці, у багатому колективному духовному житті людина бачить сьогодні в своєму товаришеві те, чого вона не помічала вчора, - відкриває людину, і саме завдяки цьому вона, образно кажучи, заглядає сама в себе, оцінює сама себе, зіставляє – що в мені було і що є сьогодні. Це винятково важливий момент духовного життя колективу. Виховуючи юнаків, прагніть до того, щоб кожний ваш вихованець у колективній праці побачив в очах свого товариша вогник одухотвореності високою метою. Хай навіть найбільш інертний, найбільш, здавалося б, байдужий, подивившись в очі товариша, як у дзеркалі, побачить свої думки, прагнення; хай зупиниться в подиві, хай у його серці загориться вогник людської гордості за товариша. Знайте, що, тільки досягнувши цього, ви зможете заронити в душу свого вихованця іскру думки про самого себе.

Тому таке велике значення у виховній роботі має колективна одухотвореність працею. Умійте об’єднати думки й почуття юнаків і дівчат справою, в якій підносилася б людина. Хай, побачивши справжню людську красу в своєму товаришеві, кожний юнак, кожна дівчина запитає себе: чи досяг я цієї краси? Чи доступна вона мені? Чи зможу я завтра стати кращим, ніж сьогодні? Від того наскільки вимогливо й прискіпливо ставиться людина сама до себе, залежить її моральне обличчя. Від цього також залежить шлях юного серця до святинь громадянської доблесті, краси.

/Сухомлинський В. О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 2. – К.: «Рад. школа», 1976. – С. 581-582 /.

Дата добавления: 2015-05-22