Душа - доцільна основа людини

Зупинимося на етимології слова "психологія".

Слово "психологія" походить від двох грецьких слів: "психе" - душа і "логос" - закони природи, а психологія означає "закони життя душі".

Психе - душа (поняття давньогрецької філософії. Воно мало декілька значень: 1) життєва сила, яка покидає тіло з останнім подихом; 2) безтілесна основа, позбавлена після смерті людини свідомості і пам'яті; 3) "демон" - невмируща істота божественного походження; 4) мета праведного життя; 5) "покарання" за первородний гріх Титанів тощо).

У Геракліта психе - феномен субстрату свідомості і носій моральних якостей (суха психе - найбільш мудра і праведна). Він розрізняє різні психе і різні форми її зв'язку зі світом: вищий рівень - це зв'язок з логосом, зі світовим законом, нижчий — з повсякденною діяльністю людини.

Вчення Платона про психе тлумачить її як невмирущість і безтілесність, що робить її близькою до надпочуттєвого світу, а відтак у людини з'являється можливість пізнати ідеї через "пригадування". Платон створив ієрархію трьох частин психе: а) раціональна, б) емоційно-гнівлива, в) похітлива. Вони локалізовані в різних частинах тіла: раціональна - в голові, емоційно-гнівлива — у грудях, а похітлива - в черевній порожнині.

На підставі поділу психе на частини Платон поділяє членів суспільства на: 1) сторожу-філософів, 2) воїнів і 3) ремісничо-землеробський стан людей. За Платоном, невмируща лише вища частина душі - раціональна, яку він називає деміургом — будівником усього світу, ідеальним псршо-початком.

Аристотель у "Трактаті про душу ", окрім аналізу різних виявів психіки, актуального і для сучасної психології, дає оригінальне її бачення. Для нього душа і тіло - неподільні частини цілого, так само неподільні, як форма, образ і матерія, що в ньому відобразилися. Душа -принцип життя, нерозривно пов'язаний з органічним життям. Аристотель поширює принцип психе на всі рівні органічного життя: кожний рівень має свою, властиву йому душу з певними функціями. Тіло (сома) - це організм, сукупність органів або знарядь душі; душа — сутність тіла. У людині він розрізняє три види душі:

1) рослинну, властиву рослинам, які ще не мають ні органів чуттів, ні органів регуляції рухів;

2) тваринну, наявну у тварин, тіло яких має диференційовані органи відчуттів, рухів і органи, що їх регулюють;

3) розумну, суто людську, яка мас органи для пізнання і діяльності. Аристотель, розрізняючи три різні форми душі, чітко визначає ідею розвитку людини як еволюцію послідовних форм розвитку психіки у рослин, тварин і у людини. Разом з тим у людини вони пов'язані з різними функціями її душі: а) споживання, б) панування і в) розуму.

Р. Декарт у гострій формі протиставляє душу й тіло. Його позиція передбачає існування двох різних субстанцій: матерії- субстанції протяжної і не мислячої і душі - субстанції мислячої і не протяжної. А якщо це так, то вони мають різні атрибути — притаманні лише їм властивості - і тому протистоять одна одній як незалежні об'єкти.

Ми не будемо говорити, як таке розмежовування душі і тіла вплинуло на розвиток психології і який резонанс це спричинило у філософії.

Дата добавления: 2015-05-22