Наслідки унії

Кревська унія 1385р

У серпні 1385р. у м. Крево було підписано унію (угоду) між великими князівством Литовським і Польським королівством Литовський князь Ягайлов одружився з польською королевою Ядвігою і переходить у католицьку віру проголосив католицизм єдиною релігією Литви і став Польским королем. Який прийняв ім’я Владиславаll.

- Об’єднання Литви та Польщі допомогло розгромити Тектонський ордер і зупинити просування Нівців у слов’янські землі.

- Посилився вплив Поляків на Україні, насаджувався католицизм. Проти Ягайлова виступив брат зокрема двоєрідний брат Вітрвт і ліквідує Володимера. Подільське та Київське князівство скасовує колишню автономію українських земень.

14. Українські землі за князювання Вітовта (1392—1430)

Зростання могутності Вітовта було тісно пов'язане з тими змінами, які відбувалися протягом останнього десятиліття XIV ст. у внутрішньому устрої підвладної йому держави. В цей період найвизначніші з-поміж литовських князів, які мали уділи в Південній Русі, були позбавлені Вітовтом своїх володінь, де вони досі почувалися як самостійні правителі їхня залежність від великого князя литовського обмежувалася сплатою щорічної данини та «послушством».Саме в цьому «послушстві» 1393 р. відмовив Вітовту (як раніше його батькові Кейстуту) новгород-сіверський князь Дмитро-Корибут Ольгердович, що й призвело до воєнної конфронтації Зазнавши поразки від Вітовтових військ під Докудовим, Дмитро-Корибут марно шукав порятунку^на Сіверщині й врешті-решт мусив капітулювати. Його землі були конфісковані та передані князю Федору Любартовичу, у якого відібрали Волинь.Того ж року втратив Поділля Федір Коріатович, котрий, за літописним переказом, володів ним після смерті своїх трьох братів Зпдно з тим же переказом, за його князювання «Подільська земля не хотіла слухняною бути (владі) князя великого Вітовта і Литовської землі, як і до того слухняною не була. І князь великий пішов з усіма силами литовськими до Поділля і в усіх містах засів». Федір Коріатович знайшов притулок в УгорщиніДійшла черга й до Київської землі, яку Вітовт пообіцяв передати Скиргайлу як компенсацію за втрачене ним Троцьке князівство. Усунення з уділу Володимира Ольгердовича сталося 1394 р. Київський стіл зайняв Скиргайло Ольгердович, але ненадовго За літописним оповіданням, цей «чудовий і добрий князь» був невдовзі отруєний намісником митрополита Фомою. 3 його загибеллю у Києві утвердився князь Іван Гольшанський, котрий передав свою владу у спадок синам.Хоча в результаті цих подій удільний устрій південноруських земель так і не був ліквідований, місцеві можновладці зазнали нищівного удару, а позиції Вітовта значно зміцніли.Катастрофа спіткала його несподівано — у серпні 1399 р., коли в битві на Ворсклі полягли кращі сили Литви та Русі Масштаби цієї трагедії мимоволі викликають у пам'яті битву на Калці, в якій загинули тисячі руських воїнів (1223). Ця аналогія не є цілкомдовільною в обох випадках татари безпосередньо не загрожували Південній Русі. На Калці руські князі обстоювали інтереси половецького хана Котяна. На Ворсклі ж війська під проводом Вітовта стали на захист золотоординського хана Тохтамиша, позбавленого влади внаслідок конфлікту з Тимуром (Тамерланом) і змушеного шукати собі притулку в Південній Русі.Втім це, безперечно, не означає, що Вітовт не дбав про вдасні політичні інтереси Користуючись ситуацією, він спромігся отримати від колишнього правителя Орди ярлик на підвладні Литві українські землі, на вагу котрого у татарсько-литовських взаєминах указують його численні підтвердження у XV—XVI ст. Очевидно, плани Вітовта сягали ще далі Принаймні, так стверджує один з літописців, оповідаючи, що перед битвою «радився Вітовт з Тохтамишем, кажучи «Я посаджу тебе в Орді на царство, а ти мене посади на Москві, на великому княжінні на всій Руській землі». Тож поразка на Ворсклі була не просто воєнною катастрофою. Тут, за словами відомого польського історика Л. Колянковського, «у потоках крові потонули мрії Ягайла та Вітовта про об'єднання в межах литовської державності всієї Русі, всієї Східної Європи».Не випадково невдовзі було відновлено унію з Короною Польською Угодою, укладеною у Вільно на початку 1401 р., Вітовт визнався довічним правителем Литви. Після смерті ж усі підвладні йому землі, за винятком тих, що залишалися його вдові та братові Сипзмунду, поверталися до складу Польщі, й саме тоді мала відбутися повна інкорпорація Великого князівства Литовського, передбачена Кревською унією.Та з бігом часу Вітовт зумів повернути собі втрачені політичні позиції. Особливо зріс його авторитет після битви при Грюнвальді (1410), де були вщент розбиті рицарі — тевтони Наслідком цього стало укладення Городельської унії (1413), якою фактично визнавалося право на існування політично самостійного Великого князівства Литовського після смерті Вітовта мали відбутися вибори нового великого — князя литовського, кандидатура якого погоджувалася з Ягайлом чи його наступником на польському троніФінальним кроком на шляху суверенізації Великого князівства Литовського мала стати коронація Вітовта, яка планувалася на вересень 1430 р. На коронаційний з'їзд до великого князя литовського прибули король Ягайло, лівонський та прусський магістри, великі князі московський, тверський і рязанський, новгородці та псковичі, а також візантійський, ординський, волоський посли. Однак внаслідок протидії з боку Ягайла. Вітовт так і не був коронований. Він помер у жовтні 1430 р. «у великій честі та славі», залишивши по собі довгу пам'ять. На Вітовта у своїй політичній практиці орієнтувалися інші литовські володарі, а порядки, що існували за його часів, розглядалися у Литовській державі як нормативні.

15.Українські землі у другій третині XV- першій половини XVI століття

Боротьба проти Москви і татарської небезпеки, а також Лівонська війна вимагали від Великого Литовського князівства величезних витрат на військові потреби, надзвичайного напруження всіх сил литовської держави. Допомогу їй могла надати Польща, яка головною умовою поставила об’єднання в один державний організм обох країн. Побоюючись втратити своє панівне становище, литовські та українські магнати виступили проти остаточного злиття з Польщею. Натомість шляхта українська і білоруська, прагнучи розширити свої станові привілеї на польський зразок та обмежити владу магнаторії, підтримала ідею об’єднання. Після гострої політичної боротьби завершив свою роботу Люблінський сейм (серпень 1569р.), який об’єднав Литву і Польщу в одну державу – Річ Посполиту з одним спільним сеймом, сенатом і королем. Литва зберігала деякі елементи автономії лише в межах своєї етнічної території й частково Білорусії. Під владою Польщі опинилися майже всі українські землі, які поділялися на воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Підляське, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Берестейське, пізніше – Чернігівське.

Шляхта українська, литовська і польська зрівнялися в правах і отримували право володіння маєтками у межах всієї держави.

Це означало посилення польської експансії, що супроводжувалась зростанням соціального гноблення. Вже в І половині XVI ст. розвиток фільваркової системи, посилений вивіз хліба на ринок, зменшення селянської оранки і збільшення панщини зумовили серйозні зрушення в соціальному житті. Люблінська унія посилила намагання української, литовської шляхти та магнаторії максимально використати свої привілеї, щоб закріпачити селянина. Величезні земельні простори Брацлавщини, Київщини, Лівобережжя опинилися в руках українських, переважно волинських, а також польських магнатів, які створювали тут свої латифундії і намагались утвердити кріпосницькі порядки. Так, на лівому березі Дніпра князь Ієремія Вишневецький володів значною частиною Полтавщини, 56 містечками і селами, 39610 господарствами і 423 млинами.

Утвердження Польщі на українських землях супроводжувалось намаганням польської шляхти і магнаторії денаціоналізувати український народ, змусити його зректися своєї мови і культури. Особлива роль в експансії католицизму на Україні належала єзуїтам (з 1564р.), які стали головним фактором утвердження католицької реакції в Речі Посполитій.

Більшість православних ієрархів прагнучи домогтися рівноправності православ’я з католицизмом в новій державі пішли на визнання зверхності Ватикану. У 1596р. у Бересті було проголошено об’єднання католицької і православної конфесій. Однак унія викликала гострі протести і протидію всіх верств українського населення, в тому числі більшості української знаті і шляхти. В результаті в Речі Посполитій почали функціонувати три церкви: католицька, православна і греко-католицька (уніатська)

Наступ католицизму, обмеження в правах православних, ліквідація традиційних соціальних інститутів призвело до деградації значної частини тогочасної української еліти. Цей процес не обминув і українську шляхту. Однак основна маса українського населення не піддавалась ополяченню й окатоличенню. Активну діяльність на захист православ’я розгорнули і ті нечисленні представники української знаті, які ще залишилися вірними своєму народу. Серед них чільне місце посідає князь Костянтин Острозький, один з найбагатших і найвпливовіших магнатів. З його меценатством пов’язане створення в його резиденції м. Острозі значного культурного осередку, школи, друкарні, діяльність гуртка визначних українських вчених, письменників, які розгорнули боротьбу православ’я проти католицизму та уніатства.

Дата добавления: 2015-05-22