Люблінська унія 1569 року

1. Основні передумови підписання угоди. Основні передумови підписання польсько-литовської унії були такими:

- прагнення до унії значної частини української, білоруської, литовської шляхти, яка: а) хотіла обмежити сваволю магнатів - великих землевласників (у Польщі головною політичною силою були не магнати, а шляхта); б) прагнула до полегшення своєї військової повинності (у Польщі, на відміну від Литви, шляхта не була зобов'язана нести військову службу через наявність найманого війська);

- знесилене тривалими війнами з Московією, Велике князівство Литовське поступово втратило майже третину своєї території (Чернігово-Сіверщину на початку XVI ст., у 1513 р. - Смоленськ). Ситуація ускладнилися, коли спалахнула чергова війна - Лівонська (1558-1583 рр.). Воєнні невдачі, насамперед утрата Полоцька в 1563 р., поставили Велике Князівство Литовське на межу катастрофи, з'явилася загроза його поглинання Москвою.

Проти унії виступали українські, литовські та білоруські магнати, що НЕ хотіли обмеження своїх прав, привілеїв і земельних володінь. Проте їхня позиція виявилася недостатньо сильною для того, щоб не допустити унії.

2. Підписання угоди. 3 початку XVI ст. стали інтенсивніше формуватися умови для укладення унії (союзу, об'єднання) між Польщею та Великим князівством Литовським. Протягом XV-XVI ст. Польське королівство перетворилося на своєрідну шляхетську республіку. Влада короля була обмежена сеймом (польським парламентом), що обирав короля; Король не міг приймати важливі рішення без згоди сейму.

Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні (звідси і назва угоди)..'М червня 1569 р. Люблінська унія була підписана. 1 липня 1569 р. її затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів.

3. Основні положення угоди. Люблінська унія завершила процес Об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії I (85 р. За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Литоовське об'єднувалися в єдину федеративну державу - Річ Посполиту (буквально- республіка) з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця.

Велике князівство Литовське, як і Польське королівство, залишалося самостійним політичним організмом зі своєю вищою адміністрацією, власною скарбницею, військом, судово-правовою системою. Платою за державну суверенність, що вдалося зберегти знесиленому Великому князівству Литовському, стали українські землі, які переходили під юрисдикцію Польської корони.

Ще перед підписанням унії польський сейм, використовуючи підтримку литовської та української шляхти, яка була невдоволена пануванням великих землевласників у Великому князівстві Литовському та намагалась одержати такі ж права, як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення від Литви і приєднання до Польщі ряду українських земель. Українські землі у складі Польщі увійшли до шести нових воєводств: Руського (з центром у Львові), Белзького, Волинського (з центром у Луцьку), Київського, Подільського (з центром у Кам'янці), Брацлавського (з центром у Брацлаві).

4. Суперечливі наслідки підписання Люблінської унії. Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для долі України.

Негативні наслідки. Ця угода сприяла:

а) посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;

б) полонізації (ополяченню) української знаті;

в) покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.

До позитивних наслідків унії можна віднести:

а) зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації; поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру;

б) могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості; за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність.

17. Брестська церковна унія

Від часу запровадження християнства на Русі в кін. X ст. усі східні слов'яни сповідували християнство у православному варіанті. Загарбання українських земель феодалами Польщі, Литви та Угорщини відкрило туди шлях католицизмові. Однак народ, обстоюючи віру батьків, дідів, противився появі католицьких храмів та монастирів, що слугували окупантам як знаряддя національного й культурного поневолення. Релігія в ті часи визначала не лише ідеологію, а й тип культури. Українська культура з самого початку була культурою православною. Ось чому зміна релігії мала негативні наслідки для українського народу. Незважаючи на зусилля місцевих властей та підтримку королівської влади, католицизм в Україні залишався в жалюгідному стані аж до кін. XVI ст. Лише купка українських феодалів, прагнучи в усьому зрівнятися з прийшлими, зрадила свій народ і прийняла католицьку віру. 1590 р. за ініціативою та участю Ватікану розпочалися переговори між польським королем Сигізмундом III і верхівкою православної церкви в Україні з метою приєднання останньої до церкви католицької. Це робилося для того, щоб згодом денаціоналізувати й ополячити українців, придушити національно-визвольний рух і остаточно закріпити за Річчю Посполитою загарбані українські землі.

Підтиском польського короля і великих магнатів у жовтні 1596 р. в білоруському м. Бресті зібрався церковний собор для обговорення питання про унію. Однак він одразу ж розколовся на два окремих: православний собор рішуче відкинув унію, а уніатський проголосив її, прийнявши основні догмати католицької церкви, але зберігши православні обряди й богослужіння церковнослов'янською мовою. Уряд і король Речі Посполитої постановили вважати унію обов'язковою для всіх православних віруючих на території країни. Втім українські й білоруські селяни та міщани чинили завзятий опір насильницькому запровадженню нової (греко-католицької) віри. З кін. XVI ст. всі антифеодальні й національно-визвольні рухи та повстання в Україні відбувалися під гаслом ліквідації унії і надання народові можливості вільно сповідувати прабатьківську православну віру.

Боротьба проти унії була першочерговим завданням і гаслом Визвольної війни сер. XVII ст. під проводом Богдана Хмельницького. Заклик до ліквідації унії збудив небувалий ентузіазм мас, згуртував усі прошарки і стани українського суспільства -— від магнатів і шляхти до кріпаків-селян. У перебігу Визвольної війни унію на Лівобережній Україні було скасовано, а уніатських попів і ченців вигнано з Києва. В кін. XVIII — на поч. XIX ст. унію ліквідували й на Правобережній Україні. А на західноукраїнських землях при підтримці австрійського, а відтак і польського урядів унія продовжувала існувати. Уніатські священики й ченці залишалися слухняним знаряддям у руках уряду та феодалів Речі Посполитої, допомагали їм гнобити український народ, позбавляючи його національної мови та культури. В історичному плані запровадження й існування церковної унії в Україні було реакційним явищем. Щоправда, десь із середини XIX ст. верхівка греко-католицької церкви на західноукраїнських землях почала наближатися до народу, опікуючись його освітою і культурою. Поступово змінилося на краще й ставлення до неї народних мас. Нині греко-католицьку віру свідомо сповідує кілька мільйонів християн західних областей України.

18)Загарбання українських земель Угорщиною, Молдавським князівством, Московською державою.
Угорська держава виникла наприкінці IX ст. у Південно-Східній Європі. Угри, або мадяри, прийшли на р. Дунай з при азовсько-донських степів, а ще раніше вони мешкали у передгір'ях Південного Уралу. Новоутворена Угорська держава прагнула розширити свої території. Об'єктом експансій на сході стало Закарпаття.Закарпаття - складова історична частина етнічної та державної території України. Протягом ІУ-УІІ ст. тут розселилися слов'янські племена білих хорватів. Хорвати у ІХ-Х ст. жили по обидва боки Карпат. Займалися переважно землеробством, мали "греди" - укріплені центри. Навколо одного з них утворилося перше державне об'єднання на чолі з князем Лаборцем. У Х-ХІ ст. ці землі ввійшли до складу Київської держави.У першій пол. XI ст. почалося поступове загарбання Закарпаття Угорським королівством. Першими були підкорені Ужгород, Мукачево, Хуст. Остаточно ці території були включені до складу королівства в сер. XIII ст.
Основою господарства краю було сільське господарство. Чільне місце посідало садівництво, виноградарство. Важливу роль відігравало використання лісовини як будівельного матеріалу, видобування смоли, поташу. Значне місце належало видобуванню солі, борошномельному промислу.
У Х-ХІ ст. Буковина перебувала у складі Київської, а потім Галицько-Волинської держав. Після монголо-татарського лихоліття зв'язки цих земель з галицько-волинськими значно послабились, що призвело до утворення окремої Шипинської землі, яка визнавала зверхність золотоординських ханів. У 40-50-х рр. XIV ст. ці землі потрапили під владу Угорщини, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драгоша. Після утворення Молдавського князівства Буковина перейшла під його владу і перебувала у його складі аж до кін. XVIII ст., коли потрапила під владу Австрійської імперії.
40-х рр. XV ст. швидко зростає могутність Московської держави. Утиски удільних князів з боку польсько-литовської держави призвели до того, що частина прикордонних з Московією земель на чолі зі своїми князями почала переходити під владу московського государя, який вустами свого великого князя Івана III проголосив свої історичні права на землі Київської держави.

Дата добавления: 2015-05-22