Будова тіла людини

Т

З розвитком способів добування людьми засобів до існування, способів виробництва матеріальних надбань розвивалась і їх свідомість. Прагнучи задовольнити свої потреби, що виникали внаслідок змін умов життя, люди винайшли вогонь, поступово перейшли від вживання кам'яних знарядь праці, якими вони користувалися сотні тисяч років, до бронзових і залізних знарядь.

Поруч із мисливством, рибальством, скотарством виникло хліборобство, а далі ремісництво; від ремісництва люди перейшли до машинного виробництва і т. д.

А зміна знарядь праці зумовила ускладнення людських взаємин, розвивалися самі люди, їх потреби, життєвий досвід, їх свідомість, здібності та інші психічні властивості. Розвиток психічних властивостей людей являв собою і результат, і потрібну передумову вдосконалення і розвитку їх практичної діяльності.

Історичний розвиток людської свідомості був і є можливим через те, що кожне попереднє покоління не тільки фізично породжує наступне покоління, а й передає йому свої виробничі і культурні надбання.

Кожне нове покоління починає свою життєдіяльність із засвоєння результатів діяльності попередніх поколінь, розвиває її далі і передає свої здобутки нащадкам. Для здійснення зв'язку людських поколінь неабияке значення має:

а) передавання самих знарядь праці, створеної людьми техніки і
створених за її допомогою матеріальних цінностей;

б) передавання засобами мови людського досвіду (в процесі на
вчання і виховання), результатів пізнавальної діяльності, досягнень
науки і т. п.

Завдяки цьому стає можливим історичний поступ людства і розвитку людської свідомості.

Протягом усієї історії людство своєю працею створювало нові умови свого існування. Водночас люди і самі змінювались. Обставини такою ж мірою творили людей, як люди створювали ці обставини. Чим більше люди пізнавали навколишній світ і вдосконалювали знаряддя своєї праці, тим більшу владу здобували над життєвими обставинами.

Історичний розвиток людської свідомості виявився насамперед у збагаченні її змісту, який відображає об'єктивну дійсність, в розширенні світогляду людей. Разом із збагаченням змісту свідомості поступово розвинулись і її форми, набувши тієї різноманітності і тих специфічних особливостей, які характерні для сучасних людей.

Упродовж історії розвинулися безпосередні чуттєві форми відображення людиною світу. Стає досконалішим людський зір, особливо його здатність тонко розрізняти просторові властивості об'єктів, схоплювати різноманітні їх ознаки, відзначати красу їх форм і пропорцій, що відрізняє зір людини від зору тварини.

Орел, літаючи над хмарами, бачить свою здобич у траві. Людина не здатна помічати такі віддалені в просторі об'єкти, але вона бачить те, чого не бачить орел, вона удосконалила свій зір через техніку і мистецтво. Переваги її зору виявляються у вдумливому сприйманні пропорцій предметів, витворів живопису, скульптури і архітектури. Слух людини також набув надзвичайної витонченості, яка є результатом мовного спілкування з іншими людьми, виникнення і розвитку пісенної, музичної творчості.

Завдяки праці та іншим видам діяльності людська рука досягла такої досконалості, що змогла, ніби чарівною силою, викликати до життя шедеври образотворчого мистецтва.

Якісних змін зазнали й інші форми чуттєвого пізнання світу людиною.

Збагачення вмісту психіки людини - це і розвиток нових, суто людських видів і форм пам'яті, які полягають в опосередкованому мовою довільному запам'ятовуванні і відтворенні даних попереднього досвіду. Необхідність перетворювати дійсність у процесі праці спричинила до розвитку в людини здатностей перетворювати її в образи, уявляти предмети, над втіленням яких вона працює.

Розвинулися форми людського мислення, нерозривно пов'язані з розвитком мови, з її багатим словником і розвиненою граматичною будовою. Виникли передумови для розумової діяльності людини, що давали їй змогу застосовувати її результати до практичної діяльності, добирати найдоцільніші способи діяння, планувати дії, передбачати їх не тільки найближчі, а й найдальші результати.

У процесі праці і на її ґрунті в людини виникала нова мета і мотиви діяльності, формувалися різноманітні виробничі, технічні, пізнавальні, наукові, естетичні та інші потреби й інтереси. Розвинулися нові види діяльності людей, зокрема розумова, мистецька та інша діяльність.

З розвитком життя людей збагатились і їх емоції, почуття.

Сформувалися суто людські почуття, зумовлені різноманітними видами людської діяльності, формою їх суспільних відносин. Виникнення нових видів діяльності людини сприяло розвиткові найрізноманіт-

ніших її здібностей. Під час праці ці здібності не тільки виявлялися, а й формувалися. Відомо, що всі здібності, що відрізняють людину від тварини, розвинулись і продовжують розвиватися в процесі праці.

Підкоряючи природу, людина виробила здатність опановувати себе, усвідомлювати свої обов'язки як члена суспільства і керуватися цим усвідомленням у своїй діяльності. Пізнаючи навколишню природу та інших людей, вона пізнавала себе саму. Історичний розвиток свідомості людини був водночас і розвитком її самосвідомості.

Свідомість людини визначає її суспільне буття.

Тому правильно зрозуміти сутність свідомості можна, тільки враховуючи суспільні умови життя людини.

Свідомість людини має загальні риси, властиві їй на всіх щаблях розвитку. Водночас вона набуває своїх конкретно-історичних особливостей на кожному його ступені залежно від суспільних умов життя людей, їх виробничих відносин.

Так, одні риси були притаманні людині первіснообщинного типу суспільності, коли людство протистояло природі спільно, коли основні засоби виробництва і його продукти були громадською власністю.

Суперечливі суспільні відносини людей визначають і суперечливий характер розвитку їх свідомості.

Історичний розвиток людської свідомості відбувається послідовно, із зміною людських поколінь. Завдяки цьому стає можливим продовження розвитку людського роду, його історії, яка складається з численних історій розвитку окремих людей кожного нового покоління.

Водночас історичний розвиток людей створює передумови для індивідуального розвитку людської особистості, її свідомості.

Вплив історії людського життя на розвиток людини визначають, по-перше, спадкові передумови, які є початковими для індивідуального розвитку, і, по-друге, зміна тих суспільних умов, в яких відбувається цей розвиток.

Людина народжується із спадковими, вродженими можливостями для свого подальшого розвитку. Ці можливості реалізуються в певних суспільних умовах її існування. Вона живе і діє в суспільстві, в ньому дістає певне виховання і освіту. Вступаючи у взаємостосунки з іншими людьми, засвоюючи матеріальні і духовні надбання, створені попередніми поколіннями людей, вона сама формується як свідома особистість.

Будова тіла - перше, з чого слід починати розгляд історії індивідуального становлення людської особистості і зумовленого нею ставлення до природи. Будова тіла людини зумовлена спадковістю.

Спадкова природа людини, що являє собою найвищий продукт розвитку життя на Землі, створює біологічні передумови розвитку людського організму з його психікою, властивими можливостями психічного розвитку. Спадковість розвитку тварин, навіть тих, що за своєю будовою посідають найближче до людини місце, не створює таких передумов.

Тому всі спроби шляхом виховання підняти мавпу (мартишку, шимпанзе) до вищого, ніж той, що вона посідає, рівня психічного розвитку, навчити її людської мови успіху не мали. У людській природі генетично закладено природні можливості високого психічного розвитку.

Кожен людський індивід, що народжується, дістає в спадок від попередніх людських поколінь не готові психічні властивості, що сформувались у людини впродовж її історичного розвитку, не готові знання, вміння, навички і звички, а тільки анатомо-фізіологічні передумови для їх виникнення, набування.

Такими передумовами є будова тіла людини, органічні її потреби, будова її мозку та органів.

Це також незвичайна пластичність психіки, здатність виробляти під впливом вимог життя нові способи діяння.

Те, з чим народжується дитина, успадковується ще в утробі матері. Як і всякий продукт розвитку, природжене має не лише спадкове походження, а й залежить від тих умов, в яких цей розвиток відбувається.

Не всі природжені якості людини є спадковими. Ряд природжених ознак і властивостей визначають уже умови утробного розвитку.

Це стосується певних індивідуальних особливостей психіки дитини, зокрема таких, як деякі аномалії її будови, недорозвинення мозку, дефекти органів чуття та інші, що трапляються в деяких дітей і позначаються на їх подальшому психічному розвитку. Вони є наслідком несприятливих умов внутрішньоутробного розвитку (захворювань організму матері, впливу алкоголю на розвиток плода, інтоксикації та інших шкідливих факторів).

Будова тіла людини, її психіка, спадковість мають певний вплив на формування психічних властивостей. Заперечувати цей вплив - означає відмежовувати розвиток психіки від її матеріального субстрату. Проте спадковість не є єдиним визначальним чинником психічного розвитку особистості.

Іноді психічний розвиток розглядається вченими як процес, обумовлений дозріванням організму (К. Бюлер, А. Гезелла й інші). Перебіг і характер психічних процесів та властивостей визначає не будова організму, а предметний світ, який змушує до діяльності і який відображає людина.

Дитина, народжуючись, не має успадкованого "суб'єктивного світогляду". Він формується в неї поступово, коли вона вступає в дійові зв'язки із світом речей, з людьми. Зміст, форми і механізми її психіки формуються під впливом умов її життя, суспільних чинників і виховання.

Протягом життя формуються також емоційні, вольові, характерологічні та інші якості особистості. Від народження не визначено, буде людина, наприклад, сміливою, хороброю, мужньою, наполегливою, доброю, правдивою чи стане носієм протилежних якостей. Ці якості формуються під впливом суспільних умов її існування, що є вирішальним для її становлення.

Зміст теми: еволюція психіки живих істот.

Дата добавления: 2015-05-22