Категорії діалектики

Діалектика (грецьк.— веду бесіду, спір) — це вчення про найбільш загальні закони розвит­ку природи, суспільства та пізнання і сформова­ний на цьому вченні універсальний метод мис­лення та діяльності.

Історія філософії знає три основні форми діа­лектики:

Аналітична діалектика (Геракліт, Зенон).

Німецька ідеалістична діалектика (Кант, Фіхте, Шеллінг, особливо Гегель).

Матеріалістична діалектика (класики марксизму).

Матеріалістична діалектика є цілісною систе­мою принципів, законів, категорій.

Категорії — це універсальні форми людського мислення. Для діалектики характерним є форму­вання парних категорій, які відображають "по­лярні" сторони цілісних явищ, процесів. Середі розмаїття зв'язків реального світу філософське | пізнання виділяло різні типи всезагальних зв'яз­ків. Поняття про такі зв'язки можуть бути об'єд­нані в дві групи категорій.

Перша група поєднує детермінаційні зв'язки. До і неї належать категорії: "сутність — явище", "при­чина — наслідок", "необхідність — випадковість", "можливість — дійсність". Другу групу становлять категорії, що відображають "організацію", "побудо­ву" буття. Це такі категорії, як "одиничне — за­гальне", "форма — зміст", "частина — ціле" тощо.

Дамо коротку характеристику цих категорій.

Сутність — явище. Будь-якому розвиткові вла­стива взаємодія сутності і явища. Категорія сут-

ності відображає внутрішні, глибинні, стійкі і не­обхідні зв'язки й відносини предмета, явища чи процесу, які визначають їх природу. Категорія явища відображає зовнішні, більш рухливі, видимі, змінювані характеристики предметів. У сутності переважає необхідне і загальне, в явищі — випад­кове й одиничне. Явище і сутність — діалектично пов'язані між собою протилежності. Вони не збігають­ся одне з одним. Інколи цей збіг проявляється до­сить чітко: зовнішні, поверхові риси предмета, явища чи процесу можуть маскувати, перекручувати їх сутність. Так, міраж — це явище, що виникає внас­лідок викривлення променів світла атмосферою.

Разом із тим явище і сутність передбачають одне одного. Сутність проявляє себе в явищах, а явище є проявом сутності. Пізнання сутності до­сягається шляхом пізнання явищ. Відношення сутності і явища є закон: якщо явище існує, то воно обумовлене певною сутністю і, навпаки, якщо є певна сутність, вона обов'язково має "явитися". Хоча будь-який прояв може бути специфічним залежно від специфіки предмета чи явища. Так, веселка — явище, сутність якого полягає в пере­ломленні світла у краплях води; хвороба прояв­ляється в її симптомах; розташування ошурок на картоні, під яким знаходиться магніт, свідчить про одне з явищ, в якому проявляється сутність маг­нетизму. Сутність може проявлятися в різних формах. Так, сутність будь-якої держави полягає в насильстві, яке проявляється в багатьох формах: від штрафу за неправильний перехід дороги до смертної кари за певні злочини.

Слід підкреслити, що поняття сутності не пе­редбачає якогось певного жорсткого, фіксованого рівня реальності чи межі пізнання. Людське пізнан­ня рухається від явищ до сутності, заглиблюючись далі від сутності першого порядку до сутності дру­гого порядку і так далі. Цим самим розкривають­ся причинні зв'язки, закономірності, тенденції роз­витку певних сфер буття. Сутність і явище — це категорії, що вказують напрямок, шлях постійного, безкінечного поглиблення людського пізнання.

Причина — наслідок. Основну роль у філо­софському пізнанні відіграє принцип детермініз­му. Цей принцип відображає той факт, що всі про­цеси в світі детерміновані, тобто виникають, роз­виваються і зникають закономірно, внаслідок пев­них причин, обумовлені ними. Причина — це таке явище, яке породжує інше або зумовлює в ньому певні зміни.

Явище (або зміни в ньому), породжене причи­ною, називається наслідком.

Причина і наслідок взаємообумовлюють одне одного. Про це свідчать такі риси:

— вони пов'язані генетично;

— асинхронні в часі (причина, потім наслідок);

— виникнення наслідку впливає на причину, зумовлюючи в ній зміни, в тому числі шляхом опосередкованих взаємозв'язків, які і є причиною;

— реалізація причинно-наслідкового зв'язку залежить від умов, тому взаємозв'язок причини і наслідку містить в собі елемент невизначеності, неоднозначності. Так, вплив людини на природу такий, що може зруйнувати рівновагу природних процесів на планеті, а ця загроза екологічної кри­зи виступає причиною суттєвої зміни стратегії діяльності людства.

Необхідність — випадковість. Всі явища в світі взаємопов'язані, взаємообумовлені. Категорії не­обхідності і випадковості відображають певні ас­пекти цього взаємозв'язку. Необхідність — це об­умовлений зв'язок явищ, за якого поява "події — причини" неминуче викликає певне "явище — наслідок". Випадковість — це такий зв'язок при­чини і наслідку, за якого причинність допускає -реалізацію будь-якого наслідку із багатьох мож­ливих альтернатив. При цьому, який саме конк­ретний варіант зв'язку здійсниться, залежить від збігу обставин, від умов, яких не можна точно пе­редбачити і вирахувати.

Випадковість є форма прояву необхідності. їй властиві непостійність, невизначеність. Але і не­обхідність, і випадковість можуть бути пов'язані із сутністю явищ, подій. Так, суттєві зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, мають не­обхідний характер, випадковим явищем є конк­ретні політичні діячі чи партії, що спрямовують, реалізують ці зміни.

Можливість — дійсність. Можливість і дійсність це два послідовних ступені, етапи становлення і розвитку явища, його рух від причини до наслідку в природі, суспільстві та мисленні. Категорія мож­ливість відображає об'єктивні, необхідні умови і тенденції виникнення і розвитку предмета, явища. Категорія дійсності виражає ступінь і форму реалі­зації можливого. Дійсність є конкретною існую­чою форму предмета. Направленість об'єктивного розвитку в світі виключає будь-який варіант крім руху від можливого до дійсного. Сьогодення дик­тує людству два варіанти можливої майбутньої дійсності: або воно сформує таку технологію свого розвитку, за якої буде успішно функціонувати в гармонії з природою, або загине внаслідок глобаль­ної екологічної катастрофи.

Одиничне — загальне. Зв'язок одиничного і загального має всеохоплюючий характер. Він вла­стивий всім явищам, предметам, процесам, а та­кож людському мисленню. Пізнання світу перед­бачає

вміння порівнювати предмети, явища, вияв­ляти їх подібність і різницю, усвідомлювати оди­ничний характер реальних предметів, класифіку­вати їх. Під загальним розуміють властивості і відношення предмета, явища чи процесу, тотожні властивостям інших явищ, процесів, предметів. Категорія одиничне характеризує окремий пред­мет, явище, процес, що відрізняється за своїми про­сторовими, часовими та іншими властивостями від подібних йому предметів, явищ, процесів. Одиничне ] має специфічні характеристики, які становлять його унікальну визначеність.

Одиничне і загальне перебувають в діалектич­ному зв'язку. Загальне не існує само по собі, в "чи­стому" вигляді. Воно завжди реалізується в оди­ничному і через одиничне. Одиничне, в свою чер­гу, входить в ту чи іншу групу предметів і має в собі певні загальні риси. Так, загальним для всіх цивілізованих народів є наявність демократичної держави, але кожний з них реалізує державу в особ- І ливій формі, яка може мати унікальні, неповторні аспекти.

Форма — зміст. Під змістом розуміють єдність І суттєвих, необхідних елементів, їх взаємодію, що визначає основний тип, характер конкретного пред-1

мета, явища, процесу. Форма — зовнішнє упоряд­кування цієї єдності, її стійкий прояв, спосіб існу­вання певного змісту.

Форма і зміст відображають різні, але нероз­ривно пов'язані між собою сторони одного і того самого предмета чи процесу: зміст оформлений, а форма змістовна. У співвідношенні форми і змісту більш рухливим, мобільним є зміст, він обумовлює розвиток форми. Особливо це помітно в соціаль­них процесах. Застарілі форми і методи можуть гальмувати розвиток того чи іншого процесу. Але нові форми, ефективні методи впорядкованості процесу здатні здійснювати могутній стимулюю­чий вплив на його подальший розвиток.

Дата добавления: 2015-05-22