Суттєві риси та принципи німецької класичної філософії

Основні ідеї німецької класичної філософії.

2.

3. а)абсурдно

б)існую

Білет № 9

Німецька класична школа Німеччина кінця XVIII – початку XIX століття являв собою досить відсталу країну в порівнянні з передовими європейськими державами. Назріла необхідність подолання феодальної роздробленості і кріпосництва, демократизації суспільства. Однак, німецькі буржуа, налякані кривавим терором Великої французької революції, не прагнули до радикальних перетворень. Невдоволення городян, народні повстання в різних районах не привели до загальнонімецької революції й об'єднання країни.

Як наслідок, така політична ситуація наклала відбиток на ідеї класиків німецької філософії. Незважаючи на те, що И. Кант, И. Фіхте, Ф. Шеллінг і Г. Гегель продовжують розвивати ідеї лібералізму і правової держави, їхнього добутку не містять полум'яних закликів до перетворення суспільства, який можна зустріти в ідеологів французької революції. Зате німецька класична філософія відрізняється академічною стрункістю і строгістю побудов у питаннях обґрунтування правової державності, волі, рівності людей. Німецька класична філософія створила необхідну базу для подальшого розвитку ліберально-правових ідей у Європі.

Філософії Нового часу притаманне панування метафізичного підходу до вивчен­ня людини, явищ природи і суспільства. Однак, починаючи з XVIII ст., метефізичний метод мислення поступово гальмує розвиток наукових знань, оскільки він досліджував предмети та явища поза зв'язками з іншими предметами і явищами, поза їх розвитком.

Науці ж цього періоду притаманні перехід до систематизації та узагальнення нагро­мадженого фактичного матеріалу, встановлення зв'язків між предметами і явищами об'єктивного світу. Метафізика цього не могла дати, і тому виникла потреба у подолан­ні метафізичного методу мислення. Це завдання вирішила німецька класична методо­логія, онтологія та гносеологія, представниками якої є І. Кант, П. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. В.Ф. Гегель, Л. Фейєрбах.

У творчій діяльності І. Канта розглянемо два періоди: докритичний та критичний.

♦ Докритичний період - характерним є матеріалізм і діалектичний підхід до вирішен­ня проблеми походження Сонячної системи. Написано працю "Всезагальна природна історія і теорія неба", що містить дві ідеї: саморозвитку матерії та зв'язку природо­знавства і метафізики.

♦ Критичний період - перехід від матеріалізму до ідеалізму та агностицизму, дослі­дження проблеми людини, її існування та розвитку на основі критичного аналізу пізнавальних здібностей людини.

Основні праці І. Канта (критичний період) пов'язані єдиним задумом і становлять послідовні ступеневі обґрунтування нової сис­теми поглядів. Єдність даної системи обумовлюється взаємозв'язками між постанов­кою та вирішенням таких питань:

1. Що я можу знати?- Проблема меж пізнавальних можливостей людини

2. Що я повинен робити?- З'ясування природи моралі

3. На що я можу сподіватись?- Сутність релігії

4. Що таке людина? Яке її призначення і місце в світі?

І. Кант здійснив "коперніканський переворот" у філософії. Він доходить висновку, що пізнання є не спогляданням, а конструюванням предмета, тобто предмет є не вихід­ним, а кінцевим продуктом пізнання. При цьому загальність і необхідність результатів пізнання не залежить від сваволі пізнаючого або від досвіду. Ці результати мають своїм джерелом апріорні (додослідні) форми чуттєвості та розсуду.

Г.В.Ф. Гегель подає таку структуру діалектики: два її основні принципи - роз­витку і взаємозв'язку; три основні закони - закон єдності й боротьби протилежностей, закон взаємопереходу кількісних змін у якісні, закон заперечення заперечення; а також парні категорії діалектики: одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, сутність і явище, ціле і часткове тощо. Він розглядав розвиток не як наслідок зовнішнього поштовху і не як розвиток за замкненим колом, не як кількісне збільшення чи зменшення. У нього рух - це саморух, це боротьба протилежностей, це зміна не тільки кількісна, а й якісна, і не за замкненим колом, а за спіраллю (висхідний розвиток).

Філософія Г.В.Ф. Гегеля має певні недоліки: насамперед - це пантологізм, панування логічних конструкцій над усім змістом реальності; підпорядкування оди­ничного, індивідуального всезагальному; практично, життєво, є далекою від дійсності.

Дата добавления: 2015-05-22