Революція 1989 р. в Румунії

Правління Н. Чаушеску.

Румунія

10 лютого 1947 р. Румунія підписала Паризьку мирну угоду, яка гарантувала країні національну незалежність, суверенітет і територіальну цілісність.

Зусилля лівих сил були спрямовані на повалення монархії. Король Мігай І, опинившись в ізоляції, на вимогу комуністів мусив 30 грудня 1947 р. зректися престолу. Країну було проголо­шено Румунською Народною Республікою,

У лютому 1948 р, соціал-демократи були буквально поглину­ті комуністами. Створена на базі об'єднання двох партій Румун­ська робітнича партія (РРП) міцно стояла на засадах марксизму-ленінізму. Лідером партії був Г.Георгіу-Деж.

З 1948 р. до кінця 1989 р. в Румунії існувала однопартійна система, всі інші партії було фактично заборонено. Компартія, зосередивши в своїх руках усю повно­ту влади і розправившись з опозицією, проголосила будівниц­тво в країні соціалістичного суспільства. У червні 1948 р. було здійснено націоналізацію основних засобів виробництва, влас­ників великих підприємств позбавили їхнього майна, піддали репресіям. Розпочалося насильницьке кооперування сільського господарства.

Від початку 50-х рр. у Румунії, як і в більшості східноєвропей­ських країн, було взято курс на розвиток важкої промисловості, що відбувався на екстенсивній основі, переважно за рахунок пе­реливання коштів із сільського господарства. За "випробуваною" сталінською схемою до 1962 р. було завершено суцільну колекти­візацію.

Після смерті у березні 1965 р. Г.Георгіу-Дежа першим секре­тарем ЦК РКП було обрано Ніколає Чаушеску.

Наприкінці 60-х рр. новий лідер Румунії накинувся з нападка­ми на свого колишнього вчителя Георгіу-Дежа.

Однак уже через кілька років багатьом стало зрозуміло, що під галасливими гаслами захисту незалежності Румунії провади­лася боротьба за утвердження диктатури, що під приводом бо­ротьби проти зовнішнього ворога було придушено останні паго­ни демократії, у країні запанувала тоталітарна система.

Для захисту свого режиму Чаушеску створив потужний апа­рат репресій і всеосяжного контролю за думками і повсякденни­ми діями людей. Будь-які виявлення опозиційних настроїв, неба­жаного вільнодумства придушувались у зародку.

Захопивши командні посади у партії й державі, Чаушеску чимраз більше спирався на своїх близьких і далеких родичів. Вони обіймали високі посади в партії, армії, профспілках, держплані,засобах інформації. Недаремно в народі казали, що країною править клан Чаушеску, що складається з 40 душ.

Перші сигнали про початок опору тоталітарному режимові надійшли з Трансільванії, де у великому промисловому центрі м. Тімішоара влада застосувала репресії проти реформаторського пастора Л.Текеша (угорця за національністю). Ці дії викликали виступи прочан його храму, до яких приєдналися жителі міста. Ввечері 16 грудня 1989 р. на центральній площі зібралося кілька тисяч осіб, які вимагали проведення демократичних реформ.

Під час кривавих подій 16—17 грудня у Тімішоарі було вби­то понад 100 осіб та більш як 200 поранено.

Трагедія збурила всю країну. Скрізь розпочалися страйки, очолені лідерами Румунського демократичного фронту. Чаушеску негайно припинив свій візит до Ірану. Повернувшись до кра­їни, диктатор спробував виступити перед багатолюдною маніфе­стацією на Палацовій площі у Бухаресті. Зустрінутий свистом і градом каміння, він звелів відкрити вогонь по тих, що зібралися. Розстрілом керував його брат Ніколає Андруце — генерал-лей­тенант, який особисто стріляв у натовп.

Перемогу революції було забезпечено і закріплено переходом армії на бік повсталого народу. Важливу роль відіграв при цьо­му міністр оборони генерал-полковник В. Міля, який відмовився віддати армійським підрозділам наказ стріляти в демонстрантів у Тимішоарі та Бухаресті.

Доведена до краю адміністративно-командна система була замішана на націоналізмі, невігластві, ненажерливому прагненні до наживи. Все це знайшло своє закінчене втілення в режимі Чаушеску і зумовило його крах.

Дата добавления: 2015-05-22