Агропромисловий комплекс України, його структура. Роль і значення АПК у народному господарстві

Роль РПС і регіональної економіки у вирішенні найважливіших соціальних та економічних проблем в Україні.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність вироб­ництва. Перевага таких місць може зумовлюватись особ­ливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним розташуванням, загальною економічною ситуацією, історико-економічними особливостями роз­витку.

Територіальна концентрація виявляється у формуванні промислових центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон тощо. На кожному етапі суспільного розвитку вона має свої межі, зумовлені розвитком про­дуктивних сил, зокрема технологією виробництва, доскона­лістю інфраструктури та ін. Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію, призводять до зниження ефектив­ності суспільного виробництва. Так, надмірна концентрація металургійного виробництва й коксохімії перетворила Придніпров'я на зону екологічного лиха, що спричинило чималі соціальні й матеріальні втрати.

З територіальною концентрацією пов'язана територіальна диференціація продуктивних сил. Кожен регіон диферен­ціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збуду­вати підприємства хімічного комплексу, на інших – під­приємства АПК тощо. При цьому регіональна цілісність зберігається, якщо підприємства різних галузей взаємо­пов'язані (виробничою технологією, або опосередкова­но – через використання трудових ресурсів, спільної інфра­структури тощо).

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація цієї закономірності сприяє обмеженню надмірної концентрації промислових підприємств і населення у великих містах. Також, забезпечує вирівнювання виробництва національного доходу на душу населення, його реальних доходів по регіонах України. Практично реалізує цю закономірність держава за допомогою економічного регулювання, - надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Ця закономірність втілюється в життя через вирівнювання рівнів економічного розвитку районів, територіального зближення обробної промисловості з видобувною, раціоналізацію міжрайонних економічних зв'язків.

Агропромисловий комплекс (АПК) – один із найбільших і найваж­ливіших секторів економіки України. Перед ним стоять відповідальні завдання: впровадження в життя аграрної політики, розв’язання продовольчої проблеми, забезпечення населення продовольством. Це можливе на основі підвищення ефективності роботи усіх ланок АПК, посилення впливу НТП на розвиток сільського господарства і повязаних з ним галузей, перебудови виробничих відносин у сільському господарстві.

АПК України дає 95% продовольчих ресурсів, за рахунок його про­дукції формується понад 2/3 фонду споживання. Продукція АПК в експортному потенціалі країни становить 26,5%, в тому числі сільського господарства – 14%, харчової й переробної промисловості – 12,5%. На сіль­ське господарство припадає 23% загального обсягу валового продукту країни.

Частка України в загальноєвропейському поділі праці досить висока. Займаючи 19,4% площі сільськогосподарських угідь, у тому числі 27,3% ріллі, вона виробляє понад 13% зерна, 22% цукрових буряків, 24% соняшнику, 7% м'яса, 12% молока.

У світі Україна виділяється виробництвом цукро­вих буряків, соняшнику, картоплі.

Розв'язання продовольчої проблеми є пріоритетом агра­рної політики держави.

Агропромисловий комплекс включає такі ланки:

- галузі, що виробляють засоби виробництва для сільського господарс­тва і АПК;

- власне сільське господарство (рослинництво, тваринництво);

- галузі промисловості, що переробляють сільськогосподарську продукцію (первинна переробка сировини, харчова, м’ясна і молочна, плодоовочева, рибна промисловість);

- виробнича й соціальна інфраструктура (заготівля, зберігання, транспортування і реалізація сільськогосподарської продукції, підготовка кадрів тощо).

Форми організації агропромислового виробництва – державні сільськогосподарські підприємства, кооперативно-орендні (на основі приватної власності), товариства з об­меженою відповідальністю, що широко використовують оренду земельних і майнових паїв членів колишніх КСП, селянські (фермерські) господарства, приватні підприємства (ПСП).

У 2003 р. кількість селянських (фермерських) господарств станови­ла понад 40 тис. юридичних осіб. В їх користуванні близько 1500 тис. га сільськогосподарських угідь, із них 1280 тис. га ріллі. Майже 40% госпо­дарств мають площу від 20 до 50 га.

Природно-кліматичні й економічні умови в регіонах України неоднакові, тому створюються асоціації кооперативів для виробництва м'яса і м'ясопроду­ктів, молока й молокопродуктів, цукрових буряків і цукру, соняшнику та олії.

За масштабами території АПК поділяють­ся на аграрно-промислові підприємства і аграрно-промислові територіальні комплекси.

5. Особливості галузевої структури господарського комплексу Придніпровського економічного району України. Його роль в е Територіально-галузева структура економіки. Придніпров'я поєднує важку індустрію і харчову промисловість. Провідними галузями важкої промисловості, які визначають спеціалізацію Придніпровського району у міжрайонному поділі праці, є залізорудна, марганцеворудна, чорна металургія, машинобудівна, хімічна. Міжрайонне значення має також харчова і легка промисловість, електроенергетика, промисловість будівельних матеріалів.

Промисловість. Основою промислового комплексу району є енергетика, яка базується на використанні місцевих гідроенергетичних ресурсів, привізного донецького вугілля, шебелинського газу і місцевого бурого вугілля. Електростанції Придніпров'я належать до Південної енергосистеми. Найбільшими гідроелектростанціями є Дніпрогес Кременчуцька, Дніпродзержинська, а найбільшими тепловими електростанціями – Дніпродзержинська, Придніпровська і Криворізька ДРЕС, Запорізька АЕС.

Чорна металургія є провідною галуззю промисловості Придніпров'я. За виробництвом чорних металів район посідає перше місце в країні. Тут виник цикл виробництв, що складається з добування коксівного вугілля, залізної та марганцевої руд.

Металургія повного циклу представлена у Дніпропетровську, Кривому Розі, Дніпродзержинську, Запоріжжі. У районі працюють і переробні металургійні заводи у Дніпропетровську (завод із виробництва труб і коліс для залізничних вагонів та трубопрокатний завод).

У комплексі із чорною металургією розвивається коксохімія. Основними її центрами є Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя. Центром кольорової металургії є Запоріжжя, де виплавляють алюміній

Машинобудування і металообробка поступається тільки чорній металургії. Провідну роль відіграє важке металомістке машинобудування. Металургійне і гірничошахтне устаткування та металоконструкції виробляють у Дніпропетровську, Кривому Розі. Транспортне машинобудування зосереджено в Дніпропетровську,, верстатобудування – у Дніпропетровську, Мелітополі, виробництво сільськогосподарських машин – у Дніпропетровську, Запоріжжі.

Хімічна промисловість представлена виробництвом шин для автомобілів у Дніпропетровську мінеральних добрив – у Дніпродзержинську, лаків і фарб – у Кривому Розі і Дніпропетровську, пластмас – у Дніпропетровську.

Легка промисловість розвинена менше. З її виробництв у районі наявні швейна галузь, шкіряно-взуттєва.

Агропромисловий комплекс. Велику роль у розвитку господарства Придніпров'я відіграє АПК. За валовою продукцією сільського господарства район посідає шосте місце серед економічних районів країни. Головною галуззю сільськогосподарського виробництва є рослинництво. Під зерновими культурами зайнято більше 53% посівних площ. Більша частина посівів зернових припадає на озиму пшеницю. Третє місце серед зернових посідає ярий ячмінь. Вирощують також просо та гречку.

Зросли посіви технічних культур (до 25%), з яких основне значення має соняшник та цукрові буряки. Поширені посіви коноплі, льону-кудряшу, рицини. Певного розвитку набуло вирощування овочевих культур і картоплі. Посіви баштанних культур найпоширеніші на півдні Дніпропетровської і Запорізької областей.

Провідну роль відіграє молочно-м'ясне скотарство. Розвинуті також свинарство, птахівництво, вівчарство. У водосховищах Дніпра і в Азовському морі виловлюють рибу.

Харчова промисловість за вартістю виробленої продукції посідає третє місце після машинобудування і металургії. Провідними галузями є борошномельно-круп'яна і олійна. Достатньо розвинені цукрова, маслоробна, м'ясна, кондитерська. Основні підприємства харчової промисловості розміщені у Запоріжжі, Мелітополі, Дніпропетровську.

6. Зв'язок науки про РПС і регіональну економіку з іншими науками. Роль науки РПС у розвитку економіки регіонів

Теорія розміщення продуктивних сил базується на загальних економічних законах. Тому розміщення продуктивних сил повинно здійснюватися за законами, керуючись якими, можна досягти максимального економічного й соціального ефекту при мінімальних витратах. Основним законом, який визна­чає характер РПС, є закон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдя­ки зниженню її затрат на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, що дає змогу набагато збільшити відстань пе­ревезення готової продукції від виробника до споживача.

Сучасне РПС лише певною мі­рою є результатом територіального поділу праці. В України існує територіальна диференціація про­сторового розподілу населення й засобів виробництва, а тому суспільство витрачає великі кошти на транспортування сировини, палива й готової продукції. Для того щоб удосконалити розміщення виробництва, необхідно зменшити транспортні витрати.

Сучасна теорія РПС поповнилися соціальними й екологічними факторами,Це можна простежити на прикладі роз­міщення АЕС і хімічних комбінатів, коли прагнення до економічного ефекту спричинює негативні соціальні та екологічні наслідки..

Економічна наука почала активно досліджувати розміщення продуктивних сил наприкінці XIX ст. Проблеми РПС були і є в центрі уваги української науки.

Нині в країнах ринкової економіки діють різні теорії розміщення продуктивних сил. Найпоширенішою з них є “ географічний детермінізм”,який надає вирішального значення в розвитку й розміщенні промислово­сті різних країн і районів географічному середовищу. Завдяки новій техніці та масовому впровадженню ресурсозберігаючих технологій певною мірою знижується значення фактора природних ресурсів у розміщенні окремих галузей промисловості. Недооцінка грунтово-кліматичних умов при розміщенні сільськогоспо­дарського виробництва може зумовити значні втрати - не тільки соціально-економічні, а й природні.

Проблема РПС невід'­ємна від їх раціональної територіальної організації, основу якої становить економічне районування. Останнє базується на територіа­льному поділі праці, котрий, у свою чергу, пов'язаний з виробничою спеціалізацію економічних районів і потребує суворої пропорційності їх розвитку.

Раціоналізація територіального поділу праці дає змогу досягти максимальної економії суспільної праці, що є головним критерієм раціонального РПС у цілому і кожного підприємства зокрема.

Наука про РПС зародилася в надрах економічної і соціальної географії, яка вивчає розміщення виробництва в цілому та його окремих галузей, суспільний і територіальний поділ праці й територіальну організацію господарства.

Наука розміщення продуктивних сил належить до економічних наук і водночас спирається на результати досліджень природничих, географічних і техні­чних наук. Разом із тим розвиток науки про РПС базується на економічних законах і категоріях, які вивчає й визна­чає економічна теорія.

Наука про РПС широко використовує результати наукових досліджень галузевих економік, фінансів, економіки праці, економічної істо­рії, економіки природокористування, економічної статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії, картографії та ін. Ці дисципліни забезпечують науку про РПС насамперед інфо­рмацією, методами досліджень, показниками, що характеризують параметри економічного процесу.

Дата добавления: 2015-05-22