Кирило-Мефодіївське товариство 1846–1847 рр. і його роль в українському національно-визвольному русі

Кирило-Мефодіївське товариство — перша на Україні організація політичного спрямування. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим, вчителем Василем Білозерським та Миколою Гулаком. Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування «браття» збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми.

Найважливішими з цих положень до яких вони закликали були заклики до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Національне питання привернуло найбільшу увагу товариства: всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах. Столицею федерації мав стати Київ.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

У 30-х — 40-х роках центром національного руху став Львів, і громадсько-культурне об'єднання "Руська Трійця. Діяльність "Руської Трійці була кроком уперед у розвитку національного руху на західноукраїнських землях від вирішення культурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань.

На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазні та буржуазно-демократичні революції. Не зали­шилась осторонь і Австрійська імперія. Події революції надали широкого розмаху національно-визвольному руху у Східній Галичині. Уряд був змушений оголосити у краї про скасування феодальної залежності селян і панщини.

Галицька інтелігенція прагнула за­безпечити вільний розвиток українського населення. Міські ради стали організаторами боротьби українського населення за територіальну автономію Східної України, тобто за її відо­кремлення від Західної Галичини, за навчання в усіх учбових закладах рідною мовою, за створення україн­ської національної гвардії тощо.

Подальші події були пов'язані з масовими виступами на­селення проти грабіжницької політики уряду. Проте революція мала важливі наслідки для населення Західної України. Найголовнішим з них було скасування крі­пацтва. Аграрна реформа, незважаючи на її грабіжницький характер, все ж сприяла розвиткові капіталістичних відносин. Характерним наслідком революції було і піднесення націо­нально-визвольної боротьби народу, зближення українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття.

Дата добавления: 2015-05-22