Виникнення східнослов’янської писемності. Книжна справа.Епіграфічні та книжні пам’ятки Київської Русі

Виникненню писемності у східних слов’ян сприяло два головних чинники: поява держави і проникнення на східноєвропейські території християнства.

Після того як ввели християнство, у Київській Русі утвердилася кирилична система письма, яку створили в 60-х рр. ІХ ст. греко-болгарські просвітники брати Кирило та Мефодій для перекладу з грецької мови богослужбових книг на одну зі слов’янських (староболгарську). На основі грецького алфавіту було створено глаголицю і кирилицю. Яка прийшла до Русi з Болгарського царства,# Книжна культура Київської Русі формувалася за болгарськими та візантійськими зразками, але вже скоро породила власну літературу, розквіт якої припадає на період другої половини ХІ ст. Князь Ярослав Мудрий наказав перекладати й переписувати книги: З часом кількість фахових переписувачів значно збільшиласяОбкладинку книги виготовляли довго й ретельно. Як правило,книги оправляли в тонко стругані дошки, покриті шкірою, оздоблювали золотом, сріблом і дорогоцінним камінням, майстерно виготовляли різні орнаменти.. Готова до читання книга цінувалася дуже дорого. 8 гривень коштував один молитовник, а в той же час ціле село можна було купити за 50 гривень.# Велике накопичення книжок дуже скоро привело до заснування при Софійському соборі першої відомої на Русі бібліотеки, про яку згадує літопис під 1037 роком. Книги, що виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек – Печерського та Видубицькому монастирів. Крім Києва, бібліотеки були засновані в Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі та ін. На жаль, монголо-татарська навала і князівські міжусобиці призвели до великої руїни. З тих часів до сьогодні залишилися лічені екземпляри бібліотеки Софії., Остромирове євангеліє (1056-1057), два Ізборники 1073 та 1076 рр., Мстиславове євангеліє (XII ст).

З епіграфічних давньоруських написів дохристиянського часу до сьогодні збереглися тільки деякі: графіті на керамічному посуді, з Гніздовського кургану, що назваються «гороухша» (середина X століття) й легенди давньоруських срібляників. # Більшість давньоруських епіграфічних пам’яток що збереглися належать до християнського періоду. Найчастіше йдеться про офіційні, приватні, конфесійні та світські епіграфічні документи. Збереглися також деякі літописні епіграфічні джерела, наприклад графіті Софійського собору в Києві. Найдавнішими відомими датованими епіграфічними пам'ятками Київської Русі є графіті на стіні собору із записом про смерть Ярослава Мудрого (1054) та напис на Тмутороканському камені 1068 року. До давньоруської епіграфіки належать також графіті на берестяних грамотах. До нас дійшло близько 1300 таких документів.

До нашого часу від доби Київської Русі, як це не прикро усвідомлювати, збереглося дуже мало книжних пам’яток. З-поміж них найбільш відомими є: «Остромирове Євангеліє», «Ізборнікі» 1073 і 1076 рр., «Мстиславове Євангеліє», «Повість временних літ» та вже згадувані «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик» Реймське Євангеліє, «Слово про закон і благодать» тощо.

Найдавнішою датованою книжною пам’яткою Русі Київської Русі, що збереглася, на теперішній день є «Остромирове Євангеліє», написане в 1056—1057 рр. в Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира.Ця пам’ятка має винятково мистецьке значення завдяки своєму багатому оформленню.

Своєрідною енциклопедією різних знань тієї доби були «Ізборнікі» — збірники різних за тематикою творів переважно візантійських учених, які розтлумачують деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також повчають та дають настанови. В «Ізборніку» 1076 р. значне місце приділено правилам, якими людина має керуватися в житті. Уперше наголошується на існуванні конфлікту між бідними та багатими, який закликається розв’язувати на принципах християнської моралі, проповідуючи загальну любов та всепрощення. «Ізборнік» 1073 р. має і велике мистецьке значення.

З книжкових пам’яток 12 ст. найбільш відоме Мстиславове Євангеліє, переписане близько 1115 р. Книга написана на 213 аркушах.її тексти прикрашено художніми заставками та ініціалами, розмальованими різними фарбами.Початкові слова читань написані розчиненим золотом.На окремих аркушах вміщено зображення євангелістів.3 приписки до Євангелія відомо, що його переписав Олекса, а золотом писав майстер Жаден. Мстиславове Євангеліє написане було в Києві на замовлення Мстислава Володимировича, сина великого князя київського Володимира Мономаха

Також до славнозвісних книжок цього часу належить Реймське Євангеліє(ХІ ст.), яке донька Ярослава Мудрого Анна вивезла з Києва до Франції, на цій книжці складали клятву французькі королі, а нині дають клятву президенти Франції. Своєю назвою Реймське Євангеліє завдячує м. Реймсу у Франції, де воно зберігається нині, хоча створили його київські книжники - спеціально для княжої родини, адже призначалося воно (на це вказує невеликий розмір) для особистого користування.

11.Перекладна та оригінальна література Київської Русі. Літописання. Бібліотеки.

Знання бралися і з книг. Як правило, це були перекладні книги,тобто ті що перекладали з інших мов.Твори античних, візантійських, арабських, західноєвропейських авторів із різних галузей знань: історії, географії, філософії, біології, математики тощо. А також творів з церковно-біблійними сюжетами. Знаменитими перекладними творами різних галузей знань були збірник афоризмів «Пчола»природно-наукові твори Фізіолог «Шестиднев»Іоана Екзарха Християнська топографія Козьми Індикопалова хроніки Георгія Амартола,Іоанна Малали Георгія Синкела повісті «Олександрія» «О разоренії» «Єрусаліма» Йосифа флавія.Найпопулярнішими на Русі Перекладними творами Церковно-бiблiйного сюжету були: Гімнографія Іоанна Дамаскіна, патріарха Сифронія, твори Василя Великого, Іоанна Златоуста,Єфрема Сиріна,та ін. апокриф «Художніє Богородиці по муках»,житіє Федора Студита,Георгія Побідоносця,Миколая Мирклінського, Олексія, чоловiка Божого та інших.

В цінному жанрі - оригінальній літературі Київської Русі виділилися повчання. Князь Святослав Ярославич створив знаменитий «Ізборник»,присвячений проблемі, «яко подобає людині бути». Володимиру Мономаху належить «Повчання», адресоване дітям. Головна його ідея — турбота про долю Русі, яку розривали князівські усобиці, заклик до єдності. Цiнувалися також «Повчання до братii» Луки Жидяти, «Слово про закон і благодать»Іларіона, «Слово о полку Ігоревім», «Слово про погибель Руської землі»,літопис «Повість временних літ» Популярним жанром була соціально-житійна (агіографічна)література. Важливе місце зайняли житія святих — біографії духовних і світських осіб, канонізованих церквою. Пізніше на Русі стали складатися і житія ченців-подвижників.Особливу популярність отримали патерики — збірники житіїв, складені не за календарним, а за так званим географічним принципом. Високими достоїнствами відмічений «Києво-Печерський патерик» — збірник розповідей про ченців Києво-Печерської лаври.

Найоригінальнішою формою написання творів давньоруської літератури були літописи. Літописи — це історико-літературні твори, в яких оповідь велася за роками (хронологічно). Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо» і тд. Традиції літописання склалися в Києві, але згодом поширилися на всі регіони Русі.Найбільш знаменитим літописом є «Слово о полку Ігоревім». Головна думка твору — єдність князів у боротьбі із зовнішньою небезпекою і Русі.Змістовний історичний матеріал міститься в складеному на початку ХІІІ ст. «Києво-Печерському патерику» — збірнику розповідей про життя святих. Літописи Київської Русі становлять одне з найпомітніших історико-літературних явищ Середньовіччя. На відміну від європейських хронік, вони писалися рідною мовою, що робило їх популярними. Вони читалися й переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому збереглися до нашого часу. Авторами літописів були ченці, священики, ігумени придворних монастирів, наближені до князя і самі князі. Практично всі літописи у своїй основі мають спільний київський літописний звід, відомий під назвою «Повість временних літ» (кінець ХІ — початок ХІІ ст.). Близько середини ХІІ ст. спостерігається розгалуження літопису на ряд хронік, головним змістом яких ставали місцеві події.

Поступово к-ть книг збільшувалась і з’явилась необхідність в створені бібліотек, Вони організовувалися при монастирях та церквах. Перша і найбільша була заснована в 1037 р. Ярославом Мудрим у Софії Київській. У бібліотеці зберігались богослужебні книги, а також література зі світової історії, географії, астрономії, філософські та юридичні трактати, державні документи. Загалом у бібліотеці нараховувалося до 900 томів рукописних книг – грандіозна для середньовіччя кількість. А весь фонд Русі нараховував 130–140 тис. томів. При бібліотеці була книгописна майстерня – скрипторій, де переписувались та перекладались книги. Крім книгописців і палітурників, над книгою працювали перекладачі, художники, ювеліри, майстри, що виготовляли пергамент. Книги були надзвичайно дорогі, оздоблені мініатюрами, золотом, сріблом, дорогоцінним камінням

Книги, що виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек – Печерського та Видубицькому монастирів. Крім Києва, бібліотеки були засновані в Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі та ін.

На жаль, монголо-татарська навала і князівські міжусобиці призвели до великої руїни. З тих часів до сьогодні залишилися лічені екземпляри бібліотеки Софії., Остромирове євангеліє (1056-1057), два Ізборники 1073 та 1076 рр., Мстиславове євангеліє (XII ст).

Дата добавления: 2015-05-22