Наростання Кризових явищ в економіці України в 70-х роках ХХ ст

Головними показниками роботи підприємств мали стати не кількісні показники, а рентабельність виробництва, якість продукції та її асортимент. Перехід підприємств на повну самоокупність, госпрозрахунок та самофінансування передбачав надання їм більшої можливості для впровадження наукових розробок у промисловість, для вирішення соціальних питань, заохочення кращих робітників тощо. Таким чином, першочергова мета реформи була спрямована на послаблення централізованого керівництва економікою та посилення економічних важелів управління. Значно зменшилась кількість директивних планових показників, обов'язкових для виконання підприємствами, які, нарешті, отримали більше самостійності у вирішенні цілого ряду питань виробничого та соціального характеру.

До 1968 року на нові економічні умови роботи перейшли близько 27 тисяч промислових підприємств. В результаті цього значно зросла продуктивність праці, відчувалось пожвавлення у вирішенні цілого ряду соціальних проблем. У цілому результати восьмої п'ятирічки (1966— 1970 рр.) були успішними. Але, як пізніше виявилось, це був лише ривок, який не привів до загального піднесення промисловості, як передбачалось. Реформа, в цілому, завершилась провалом, перш за все тому, що вона викликала опір з боку бюрократичного апарату, який був зацікавлений у поверненні до старих, адміністративно-командних методів керівництва економікою. Боротьба нового зі старим породжувала непослідовність в проведенні реформ, сприяла накопиченню невирішених проблем.

Таким чином, уже в 70-х роках реформи практично були згорнуті: уповільнились темпи економічного зростання, економіка продовжувала розвиватись екстенсивним шляхом. В результаті дев'ята п'ятирічка (1971—1975 роки), незважаючи на великі капіталовкладення не була виконана. Народне господарство СРСР було економічно збитковим та неефективним. Цьому сприяли також і непродумані рішення. Так, в 70-х роках в СРСР здійснювалось будівництво 15 великих народногосподарських об'єктів — Західно-Сибірського ТПК, Байкало-Амурсь-кої магістралі та ін., які вимагали величезних капіталовкладень, але не давали прибутків і більшість з них виявились неперспективними.

Труднощі переживало й сільське господарство. Нове керівництво на початку своєї діяльності зробило спробу вивести його з кризи та підняти цю хронічно відсталу галузь радянської економіки на якісно

У другій половині 70-х років незадовільний стан економіки болісно відбився на соціальній сфері. Накопичувались проблеми в житловому секторі (в чергах на квартири в Україні стояли в 1987 році 2 млн. осіб і спостерігалась тенденція до збільшення таких черг), в галузі охорони здоров'я, освіти, культури та ін.

Проте кризові явища в економіці СРСР в 70 - 80-х p. особливо відчутно позначалися на сільському господарстві. Приріст аграрного сектора економіки України в роки дев'ятої п'ятирічки у порівнянні з попередньою п'ятирічкою значно зменшився і дорівнював лише 15,5%. План, орієнтований на 20% приросту виробництва, не був виконаний. У наступні роки тенденція до спаду сільськогосподарського виробництва збереглася. У роки десятої п'ятирічки (друга половина 70-х років) приріст продукції аграрного сектора економіки становив щорічно 1,5%, а в роки одинадцятої п'ятирічки - всього 0,47%.

Штучні моря і водойми в басейнах рік поглинули близько 1 млн. гектарів чудових родючих земель. Про недоцільність побудови Київського, Черкаського та інших водоймищ йшлося в наукових колах, серед літераторів, публіцистів, і особливо, місцевих жителів.

Зростаючими темпами знищувалося основне національне багатство України - її землі. Близько 2% найкращих ґрунтів було змито штучними морями та великими водосховищами, утвореними в басейні Дніпра та інших регіонах України, були підтоплені або засолені. Крім того, ще 6% земель, придатних для сільськогосподарського використання, опинилося в критичному стані внаслідок водної та вітрової ерозії. Щороку під будівництво промислових об'єктів відводилося 135-140 тис. га землі. Землезабезпеченість у республіці на душу населення різко скоротилася. Якщо в 1955 р. вона дорівнювала 0,91 га то у 1988 р. - 0,67 га. У найрозвинутіших областях України - Донецькій, Дніпропетровській, Львівській та ін. таке скорочення було ще більш значним.

В 70-80-ті p. народне господарство України вступило в смугу глибокої кризи. В її основі було прагнення партійно-державних верхів будь-що зберегти у недоторканому вигляді стару систему управління промисловістю, колгоспно-радгоспний спосіб господарювання. Загалом, розвиток народного господарства УРСР, як і СРСР в цілому здійснювався екстенсивним шляхом.

45. Україна в умовах «застою»

Період 1965-19.85 років дістав назву "застійного". Лозунг комуністичного будівництва залишився, але комунізм відсунули в неокреслене майбутнє. Сталіністи, які прийшли до влади, обрали тактику замовчування відомостей навіть про ті злочини, що стали надбанням гласності при Хрущові. Знову було заблоковано, доступ дослідникам, письменникам та журналістам до архівів, які містили дані про злочини режиму.

Два десятиріччя партапаратної диктатури характеризувалися не застоєм, а досить інтенсивними процесами в усіх сферах суспільного життя. Вони мали негативний характер, оскільки економічні, політичні й національно-культурні проблеми суспільства, які вимагали термінового розв'язання, замовчувалися й заганялися у глибину. Партійно-державна верхівка штучними заходами підтримувала видимість зовнішнього благополуччя. Така егоїстична політика загрожувала соціальним вибухом величезної сили,

Русифікація

Леонід Брежнєв не був войовничим і шовіністом, але інтереси зміцнення централізованої держави вимагали здійснення курсу на "зближення націй", тобто нівелювання національних відмінностей. У суспільстві, що охоплює більше ста різних народів, радянському керівництву треба було знайти спосіб сформувати відчуття спільної тотожності й мети. За ідеологічною завісою приховувався вже давно відомий ворог - русифікація..;

Кремль та його вірний намісник в Україні Володимир Щербицький (перший секретар ЦК КПУ в 1972-1989 рр.) проводили систематичну політику розширення вживання російської мови в Україні та обмеження української. Влада використовувала прямі та непрямі засоби, щоб змусити людей розмовляти російською. Успішність у навчанні ставилася в залежність від доброго володіння російською мовою. Найцікавіші й найважливіші публікації в Україні виходили російською мовою.

Спостерігався сильний тиск у містах, спрямований на використання російської мови, а з української знущалися, як з "селюцької". Якщо людина розмовляла виключно українською, це навіть могло поставити під сумнів її політичну лояльність. Під вивіскою "обміну спеціалістами між республіками" заохочувалось переселення в Україну росіян та направлення українців до інших республік. Ці процеси спричинили значне збільшення кількості росіян, що проживають в Україні.

Дата добавления: 2015-05-22