Теорії, пов'язані з дослідженням когнітивних стилів

Когнітивні стилі стають предметом теоретичних пошуків і численних експериментальних досліджень у зарубіжній, переважно американській, психології.

Теорія психологічної диференціації

У працях Г. Віткіна поняття когнітивного стилю формувалося в межах розвитку гештальтпсихологічних уявлень про поле (предметне і соціальне оточення) й поведінку в ньому. Щодо різних людей чинник впливу поля проявляється неоднаково. Поведінка одних більше підлегла полю (полезалежний тип поведінки), інших - орієнтована на внутрішню активність (поленезалежний тип поведінки). На думку Віткіна, найважливішим аспектом психічного розвитку є рівень психологічної диференціації, що виявляється у ступені артикульованості (ясності, розчленованості, виразності) досвіду. Відповідно можна говорити про артикулювальний (структурований, аналітичний) або глобальний (синтетичний) підхід до поля. Рівень психологічної диференціації суб'єкта проявляється в таких основних психологічних сферах:

- інтелектуальне функціонування. Спочатку когнітивний стиль "полезалежність - поленезалежність" був описаний на матеріалі перцептивної діяльності й визначений як "здатність виокремлювати релевантну деталь у складному просторовому образі". Згодом перцептивну артикуляцію почали розглядати як окремий прояв структурувальної здатності в інтелектуальній діяльності загалом. Якщо людина активно перетворює ситуацію, то це означає, що вона використовує артикулювальний (поленезалежний) підхід до поля. Цю відмінність у способах організації інтелектуальної діяльності позначили терміном "когнітивний стиль" у широкому значенні;

- артикулювальне уявлення про своє фізичне тіло (у вигляді усвідомлення його складових частин, їх співвідношень, зовнішніх меж);

- відчуття особистої автономності. Воно відображає зростання диференціації образу Я і виявляється в особливостях міжособистісної взаємодії. Полезалежні особи схильні до інтерперсональної орієнтації, а доленезалежні - до інтраперсональної. Порівняно з незалежними від поля людьми залежні надають перевагу спілкуванню, а не самоті, соціальним джерелам інформації, колективним формам діяльності, делікатній і уважній манері ставлення до інших, "коротким" дистанціям у спілкуванні, готовності довіряти авторитетам.

За низького рівня психологічної диференціації домінують неспеціалізовані захисти у формі негативізму і витіснення. За високого - спеціалізовані захисти у формі ізоляції, інтелектуалізації і проекції. Було виявлено, що поленезалежний тип поведінки характеризується переважанням активності лівої (аналітичної) півкулі головного мозку, а також інтегрованою взаємодією обох півкуль (наприклад, поленезалежні випробовувані краще справляються з лінгвістичним завданням, коли воно адресоване в праву півкулю через ліве вухо).

На основі дослідження основних психологічних сфер Г. Віткін та його співробітники сформулювали гіпотезу: у кожної людини (дитини або дорослого) досягнутий нею рівень психологічної диференціації одночасно виявлятиметься в кожній із чотирьох сфер.

Теорія когнітивних контролів. Поняття когнітивного контролю постулювали співробітники Менінгерсь-кої клініки Р. Гарднер, Ф. Хольцман, X. Шлезінгер, Дж. Клейн та ін.

Когнітивні контролі - це індивідуально-своєрідні способи сприйняття, категоризації та інтерпретації дійсності. Було описано шість когнітивних контролів (когнітивних стилів у сучасній термінології): діапазон еквівалентності, широта категорії, ригідний - гнучкий пізнавальний контроль, толерантність до нереалістичного досвіду, фокусувальний контроль, згладжування - загострення.

Згідно з традиційною психоаналітичною точкою зору, індивідуальні відмінності з пізнавальній діяльності - це "спотворене відображення" реальності, оскільки потреби (афекти, потяги) проектуються на основні пізнавальні процеси, породжуючи ефекти психологічного захисту. Когнітивні контролі відрізняються від психологічного захисту за функціями і джерелами. Як вільні від конфлікту процеси вони забезпечують реалістично адаптивні форми відображення і оптимальний тип інтелектуальної адаптації в певній життєвій ситуації.

Р. Гарднер і його співавтори наголошували, що для прогнозування індивідуальної поведінки слід брати до уваги комплекс когнітивних контролів, тобто когнітивний стиль.

Теорія когнітивного темпу

Дж. Каган описав стійкі переваги в способах категоризації зображень людей і предметів і виокремив три основні стратегії категоризації: аналітико-описову (об'єднання зображень здійснюється на основі подібності їх конкретних ознак або окремих деталей, наприклад "люди з рудим волоссям"); тематичну (включає угруповання, засновані на ситуативних або функціональних відносинах, наприклад "чоловік, дружина, хлопчик - це сім'я"); категоріально-підсумкову (зображення об'єднуються на основі деякої категоріальної думки з використанням загальної категорії, наприклад "одна професія", "атлети").

Діти, схильні до аналітичного способу категоризації, краще контролюють свою інтелектуальну поведінку, уважніші при виконанні завдань, тобто діють рефлективно. Навпаки, діти, схильні до тематичного способу категоризації, демонструють імпульсивність. Було зроблено висновок про існування індивідуальних відмінностей у когнітивному темпі (у швидкості прийняття рішень): імпульсний стиль співвідноситься зі швидким прийняттям рішень, рефлективний - з повільним.

Фактор когнітивного темпу Каган пов'язував з фазами процесу розв'язання завдань: селекцією можливих гіпотез і оцінюванням прийнятого рішення. Іншими словами, імпульсний - рефлективний стилі пов'язані з етапами вибору гіпотез і обґрунтування рішень.

Теорія когнітивного темпу зосередилася на динамічних характеристиках інтелектуальної діяльності, зокрема на швидкості прийняття рішень як детермінанті індивідуальних відмінностей. Когнітивний тип Каган пов'язував з особливостями мотиваційно-афективної сфери особистості: орієнтацією на швидкий успіх (схильність до імпульсного стилю) або тривогою щодо можливості зробити помилку (схильність до рефлективного стилю).

Когнітивні теорії особистості

Ці теорії стверджують, що особистісні риси і своєрідність індивідуальної поведінки пояснюють особливості сприйняття, розуміння і пояснення людиною дійсності. З цього погляду принциповим було розмежування змістових і структурних аспектів пізнавальної сфери ("про що" людина думає і "як" вона думає).

О. Харві, Д. Хант і X. ПІродер вважали, що основним посередником між ситуаційними діями і диспозиціями є концепт (поняття), за допомогою якого отримане враження кодують, перетворюють або оцінюють.

Окремі поняття утворюють систему понять. Рівень структурної організації індивідуальної понятійної системи визначений співвідношенням процесів диференціації та інтеграції, що, у свою чергу, виявляється в конкретному або абстрактному способі (стилі) концептуалізації дійсності. Конкретність характеризується мінімальним рівнем розвитку процесів диференціації й інтеграції понять, абстрактність - максимальним. Відповідно "конкретним особам" властиві такі психологічні якості: схильність до чорно-білого мислення, залежність від статусу й авторитету, нетерпимість до невизначеності, стереотипність думок, висока контрольованість поведінки фізичними характеристиками ситуації тощо; "абстрактним особам" - орієнтація на внутрішній досвід при поясненні причин подій, схильність до ризику, незалежність, здатність гнучко змінювати свою поведінку, креативність тощо.

За теорією особистісних конструктів Дж. Келлі, людина оцінює і прогнозує дійсність на основі організованого суб'єктивного досвіду, представленого у вигляді системи конструктів. Конструкт - це суб'єктивна шкала, за допомогою якої людина може оцінити, як два або декілька об'єктів схожі між собою, а отже, відмінні від третього об'єкта або кількох інших об'єктів. Тому конструкт як біполярна суб'єктивна вимірювальна шкала реалізовує одночасно дві функції: узагальнення

(виявлення подібності) і зіставлення (виявлення відмінностей), наприклад конструкти "добродушний - злобливий", "розумний - дурний", "пізнаваний - непізнаваний", "можна довіряти - не можна довіряти" та ін.

Когнітивна складність індивідуальної конструктивної системи означає, що суб'єкт створює багатовимірну модель реальності, а когнітивна простота - що розуміння й інтерпретація того, що відбувається у свідомості суб'єкта, здійснюються у спрощеній формі на основі обмеженого набору відомостей. Тенденція сприймати реальність когнітивно простим або когнітивно складним способом характеризує стійкі переваги особистості, тому вимір "когнітивна простота - когнітивна складність" було зараховано до категорії когнітивних стилів.

У Радянському Союзі когнітивні стилі досліджували І. Козлова, В. Колга, А. Соловйов, М. Єгорова, І. Палей.

Отже, в широкому значенні когнітивний стиль - це характерний для особистості спосіб вивчення реальності, у вузькому значенні - індивідуально-своєрідні способи перероблення інформації про своє оточення. Фактично становлення стильового підходу стало свідченням трансформації предмета психології пізнання: якщо раніше в центрі уваги були загальні закономірності пізнавальної діяльності, то тепер - механізми індивідуальних відмінностей між людьми в способах пізнання навколишньої дійсності.

У стильовому підході відбулася радикальна зміна методичного інструментарію. Донедавна вивчення індивідуальних відмінностей в інтелектуальній діяльності здійснювали переважно на основі методу роз'яснення задач, а в стильовому дослідженні випробовуваному пропонували просту ситуацію без часових обмежень з інструкцією відкритого типу, згідно з якою він міг вибрати власний, найзручніший і природний варіант відповіді. Нормативи оцінювання індивідуального результату в стильовому дослідженні відсутні. Людей зараховували до певного полюса когнітивного стилю на основі медіанного критерію. Випробовуваний є суб'єктом стильового дослідження, а не об'єктом маніпулювання.

Дата добавления: 2015-05-22