Диференціальна специфіка феномену креативності

Предметом диференціальної психології є дослідження феномену креативності і особливостей творчої діяльності, оскільки творчість - це риса, що відрізняє одну людину від іншої. Природа креативності, особистісні риси, якими наділені творчі люди, можливість розвитку талантів, співвідношення інтелектуальних і творчих здібностей, процесуальні і змістові аспекти творчості, специфіка креативного середовища - такі основні напрями диференціально-психологічних досліджень цього інтегрального і багатоаспектного феномену.

Сутність креативності як особистісної властивості (риси)

Про креативність у контексті психологічного знання почали вести мову на початку 50-х років XX ст. Однак точного загальноприйнятого її визначення в психології немає, як і однозначного підходу до вимірювання цього феномену.

У намаганні витлумачити сутність креативності одні психологи вважають, що продукти творчості неодмінно повинні мати соціальну цінність, схвалення людей, інші - концентруються на процесі творення. Креативність також розглядають як унікальне досягнення, здатність, атрибут людини чи спільноти людей. Кожне визначення передбачає наявність досягнення, корисності або оригінальності. При цьому припускають, що одні люди, групи, процеси чи об'єкти можуть бути більш творчими, ніж інші. Отже, з позицій більшості західних психологів, термін "креативність" може позначати процес створення чогось нового внаслідок усвідомлення прогалин у людському знанні, їх чіткого визначення, пошуку рішень для їх заповнення, формулювання гіпотез із їх подальшою перевіркою і донесення до людей кінцевого продукту.

Креативність (лат. creatio - створення, творення) - минулі, супутні і (або) подальші характеристики процесу, внаслідок якого людина (група людей) створює продукт із якісно новими, оригінальними властивостями.

Креативність можна досліджувати як продукт, процес, здібність і рису особистості.

Як продукт творчості креативність характеризують кількістю, якістю і значущістю (Дж. Мак-Ферсон, К. Тейлор, Д. Тейлор). Однак ці показники можуть бути наслідком не тільки креативності, а й загальної продуктивності роботи.

При вивченні креативності як процесу виокремлюють різні стадії, рівні й типи творчого мислення. В. Воллес, використовуючи дані самоспостереження відомих учених, розмежував такі стадії творчого мислення: підготовка, дозрівання, натхнення і перевірка істинності. Рівні креативного процесу пов'язують з психоаналітичним розумінням творчого акту як результату сублімації (лат. sublimo - підіймаю, підношу) лібідозної енергії. Тест на визначення рівнів креативності вимірює:

1) оригінальність - здатність продукувати віддалені асоціації, незвичайні відповіді;

2) семантичну гнучкість - здатність виокремити функцію об'єкта і запропонувати нове його використання;

3) образну адаптивну гнучкість - здатність змінити форму стимулу так, щоб побачити в об'єкті нові можливості;

4) семантичну спонтанну гнучкість - здатність продукувати різноманітні ідеї, не обмежуючись конкретною ситуацією.

Тести для вимірювання цих здібностей створив Дж.-П. Гілфорд.

Креативність розглядають і як здібність до загостреного сприйняття вад, прогалин у знаннях, елементів дисгармонії тощо. Саме з відчуття труднощів починається творчий акт. Далі відбуваються пошуки рішень і формулювання гіпотез. Для вимірювання креативності Торранс створив вербальні та образні (з взаємозамінними варіантами) тести за показниками побіжності, гнучкості, оригінальності і досконалості. На їх основі він запровадив узагальнену шкалу творчих здібностей.

Висококреативним особам притаманні впевненість у собі, енергійність, почуття гумору, підвищена увага до власного Я, прагнення до пригод, лідерства, суперництва.

Дослідники, які розглядають креативність як властивості особистості пов'язують творчий процес із сам-оактуалізацією.

Дата добавления: 2015-05-22