Визначте основні моделі єдності світу

Окресліть проблему субстанції в онтологічній думці.

Необхідно, однак, чітко усвідомлювати, що поняття субстанції нерозривно пов'язане з поняттям матерії: це дві сторони однієї сутності. Субстанція - не щось третє, яка охоплює і дух і матерію, а та ж матерія, тільки розглянута поза її співвідношення з свідомістю, матерія, в якій свідомість вже твердо і беззастережно розглядається як її атрибут. Якщо розуміти субстанцію поза її сутнісного зв'язку з матерією, то неминуче її з'єднання зі сферою ідеального, і тоді вже матерія буде розглядатися як атрибут духу, а не навпаки, що і має місце у філософії об'єктивного ідеалізму.
Субстанція знову підводить нас до природничо-наукової проблематики, тому що саме тут розгорталися баталії щодо єдності чи відмінності вихідних почав матеріального буття, єдності або безлічі що лежать в його основі субстанцій. Саме в цьому й полягав сенс що виникла у фізиці кінця XIX-початку XX століття дискусії про хвильову (континуальної) або корпускулярної (дискретно-речовій) субстанції світу.
Діалектико-матеріалістична концепція матеріальної єдності світу, а також невичерпності будови й властивостей матерії була підтверджена досягненнями науки ХХ ст., І насамперед фізики. Протиставлення континуальности і дискретності, настільки схвилювала фізиків початку століття, знайшло своє діалектичне вираження в квантової механіки, в якій було відкрито така властивість матерії, як її одночасно корпускулярне і хвильове будову. Цим синтетичним властивістю володіють, наприклад, фотони - частки світла, у яких завдяки відкриттям Ейнштейна, Бора і Шредінгера була зафіксована єдина корпускулярно-хвильова природа. Діалектичний спосіб мислення у фізиці знайшов яскраве вираження у фундаментальному принципі додатковості, згідно з яким ні корпускулярне, ні хвильовий опис матеріальних властивостей мікросвіту окремо не може дати вичерпного уявлення про відомі науці факти, і тільки їх діалектичне поєднання забезпечує адекватність наукових висновків. За зовнішньою формальною суперечливістю вчені побачили відображення сутнісних властивостей єдиної матеріальної субстанції, яка разом з тим не вичерпувалася і цими корпускулярно-хвильовими уявленнями. Субстанція єдина у всіх своїх формально суперечливих властивостях - це відтепер незаперечний, теоретично й експериментально підтверджений факт.
Список літератури, використаної в рефераті.

Найбільш детально дана проблематика була опрацьована в філософії діалектичного матеріалізму. Західним філософським школам, будь тофеноменологія, екзистенціалізм і навіть неопозитивізм, свідомо обмежив себе переважно методологічними питаннями, не вдалося домогтися такого результату в побудові філософії природи. Саме те саме історичне об'єднання матеріалізму і систематичного гегелівського ідеалізму дозволило дати найбільш адекватну філософію природи, успішно сполучається із сучасною наукой1.

Несподівано для багатьох опонентів з'ясувалося, що виклики, які все жорсткіше кидає філософії - і в першу чергу онтології - сучасна наукова думка, може гідно прийняти саме ця філософська традиція. Вона заготавливала свої схеми і логічні ходи думки як би про запас, які сьогодні, наприклад, буквально змушена повторювати (часто відтворюючи елементарні помилки типу послідовного редукціонізму) сучасна англо-американська аналітична традиція.

Однією з центральних проблем «філософії природи», і сьогодні аж ніяк не втратила своєї актуальності, виступає проблема єдності світу. Більш того, в світлі «гіпертрофованої плюралізація філософського дискурсу», властивої постмодерністським філософським ігрищам, вона більш ніж сучасна.

У свідомості архаїчного людини панує принцип ототожнення всього з усім, перш за все повна тотожність природи і людини, що дозволяє зв'язати воєдино зовні далеко віддалені один від одного речі, явища і предмети, частини людського тіла і т.п.

Для даної моделі характерне розуміння єдності просторово-часових відносин, які виступають в якості особливого упорядочивающего початку Космосу. Світ упорядковується просторово, через сакральні, вузлові точки простору (священні місця) і в часовому відношенні, шляхом виділення сакральних точок часу (священні дні і свята). Вузлові точки простору і часу (святі місця і святі дні) задають особливу причинний детермінацію всіх подій, знову ж таки пов'язуючи воєдино системи природних і, наприклад, етичних норм, виробляючи в кожній з них особливу космічну міру, якою має слідувати людина.

У функціональній (або помологічної) моделі єдність світу пояснюється наявністю та функціонуванням єдиних законів, існуванням якоїсь універсальної зв'язку. Так, Піфагор визнавав божественні математичні закони гармонії, що забезпечують світовий порядок. Лейбніц, виходячи з ідеї єдиних божественних математичних законів, вважав, що можна їх звести в систему рівнянь і на основі цього пояснювати будь-які явища. Лаплас, виходячи з визнання універсальних законів, інтеграції знання, стверджував можливість абсолютного пізнання світу. Ця концепція отримала згодом назву «лапласовскій детермінізм».

Інша модель єдності світу, що стає нині вельми популярною і отримує сильне наукове підтвердження, носить назву генетичної. Тут стверджується, що світ є цілісність, еволюціонує за єдиними законами на основі загального вихідного субстрату і в цілком певному єдиному напрямку. У якомусь сенсі тут відбувається діалектичне зняття й субстратної, і помологічної моделі єдності світу. Потужний імпульс цей підхід отримує з боку синергетики, що розкриває універсальні закономірності самоорганізації систем у Всесвіті. Ще більш серйозним підтвердженням цієї моделі є антропний космологічний принцип.

І нарешті, крім перерахованих вище залишаються численні класичні Субстанціальні моделі єдності світу, про які неодноразово згадувалося вище. Враховуючи систематичний і шліфувалися протягом багатьох століть характер ключових ходів онтологічної думки, думається, ці моделі рано списувати з рахунків у зв'язку і з безсумнівним ренесансом інтересу до питань філософії природи, і з певною обмеженістю некласичних онтології, про що ми поміркуємо в наступному розділі.

Дата добавления: 2015-05-22