Дайте характеристику позитивістського напряму у філософії XX століття

Позитивізм як форма філософії проходить у своєму розвитку ряд етапів — позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, але її основні вихідні ідеї при цьому залишаються практично незмінними.
Основні ідеї позитивізму були сформульовані французьким філософом Огюстом Контом (1798-1857 рр.). Вся попередня філософія, на думку Конта, орієнтувалася на теологічні і «метафізичні» питання і тому ніколи не була науковою. Вона націлювалася на осягнення «внутрішньої природи речей», на пошуки «перших і кінцевих причин», смислу життя і тому подібних характеристик, які не підлягають безпосередньому спостереженню;
саме тому попередня філософія є химерою, невиразною, нереальною. Завдання полягає в тому, щоб створити нову «позитивну» філософію, яка б займалася такими питаннями, котрі можна перевірити фактично, за допомогою спостережень. Подібні ідеї розвивали англійські філософи Дж. Стюарт Мілль (1806-1873 рр.) і Герберт Спенсер (1820-1903 рр.).

В другій половині XIX ст. розпочинається етап так званого «другого позитивізму», творцями якого стали Е.Мах (1838-1916 рр.) і Р.Авенаріус (1843-1896 рр.). На початку - XX ст. виникає і набуває поширення новий варіант позитивістської філософії — «третій позитивізм», або «неопозитивізм». Неопозитивізм розвивається у руслі головного ідейно-теоретичного спрямування перших двох етапів позитивізму. На перших порах розвитку неопозитивізму (20-ті — початок 30-х років) головна увага звертається на вироблення такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати твердження, що мають смисл від без смислових. Така методика — «верифікація» — була розроблена головним чином у рамках Віденського гуртка. Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне твердження необхідно зіставити з фактами. Якщо при цьому виявиться принципова неможливість зіставлення якогось твердження з фактичними даними, то воно вважається позбавленим смислу, «псевдотвердженням» і від нього потрібно звільнитися. Однак при застосуванні верифікації виявилася практична неможливість зіставити твердження з фактами. Адже, як зазначав засновник Віденського гуртка М. Шлік <1882-1936 рр.), події, про які ми твердимо, що вони відбувалися навіть дві секунди тому, зараз вже не існують: вони залишилися в минулому. Ніяк не можна, виявляється, щось твердити про майбутнє, оскільки фактично воно ще не існує. Все це спричинило крах принципу «верифікації».
З критикою верифікації виступив австрійський філософ Корл Поппер (нар. 1902 р.), який запропонував замінити принцип верифікації на принцип «фальсифікації», тобто займатися пошуками таких фактів, які спростовують ті чи інші положення і теорію в цілому. Якщо таких фактів не виявлено, то теорія вважається достатньою, виправданою. Саме К.Поппер стоїть біля витоків новітніх позитивістських течій, які об'єднуються терміном «постпозитивізм». Специфічною ознакою постпозитивізму є те, що його представники (Т.Кун, І.Лакатош, П.Фейєрабенд і ін.) висувають тезу про зв'язок наукового знання з історичним соціально-культурним середовищем. Однак в цілому і постозитивістські концепції не виходять за межі основних принципів класичного позитивізму.

Однією з відмінних рис сучасного «постпозитивізму» є те, що його представники відмовилися від тези про вирішальну роль емпіричних фактів у спростуванні або підтвердженні теорії Так, І. Лакатош, аналізуючи співвідношення між теорією і емпіричним матеріалом, відзначає що для науки XX ст. типовою є така ситуація: «коли програма досліджень вступає у конфлікт з відомими фактами, теоретики будуть вбачати причину цього в недосконалій експериментальній техніці, вважати недосконалими теорії спостереження, котрі знаходяться в її основі і виправляти дані, отримані експериментаторами» (Лакатос И. Методология научннх исследовательських программ. — Вопросн философии, 1995, №4, с.145). Тобто, основні зусилля будуть спрямовані на те, щоб виявити, в чому полягає недосконалість емпіричного (фактичного) матеріалу, а не теорії (як це було в позитивізмі).

41. Охарактеризуйте кордоцентризм та окресліть проблему національної ідеї в українській філософії.

Г.Сковороданародився 3 грудня 1722 р. с.Чернухи Лубенського полку на Полтавщині у козацько-селянській родині. Вихованець Києво-Могілянської академії. Мандрівний філософ. Перший діалог - наркіс - узнай себя. Далі йдуть діалоги - проблеми щастя, про дві натури і три світи, про працю. На надгробному камені - "Світ ловив мене, Та не впіймав". Його називали українським Сократом. Він досліджував людину та її існування. Міркування мають релігійно-філософський характер: звертання до Біблії і основні категорії: любов, щастя, віра, смерть. Закликав почати освоєння світу з простого: віра та любов.

Філософія серця - єднає віру і розум, що є осереддям людського у людині, орган самопізнання, шлях самовдосконалення. Вчення про 2 натури та 3 світи: 1 натура - видима - тварина, 2 натура - невидима - Бог - основа. У нього Бог - це розум, дух, добро, краса. 2 натури невід'ємно зв'язані. Тіло волює з духом, а дух - тілом. 3 світи: великий (Макрокосм.), малий (Мікрокосм.), символічний - Біблія. Основний символ Біблії - Сонце, що символізує Бога.

Він пропонує подвійне співвідношення духовного та тілесного. Людина без віри може піднятися до найвищих вершин, але прозрівши, вона опиняється перед усвідомленням своєї мізерності.

Любов та віра живлять душу; сум, туга, страх - роблять її розслабленою, нездоровою. Любов та віра - щастя. Багатство, почесті, влада - не щастя, а його привид. Щастя у чистоті серця. "Пізнай себе". Людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях і радості, але й у праці - "сродна праця". Здібності людині дає Бог, людина обирає собі заняття, яке приносить задоволення, не шкодить суспільству. У своїй праці "Разговор 5 путников" він про це говорить: "Природа заполняет к делу и укрепляет в труде, делая труд сладким. Сколько должностей, столько сродностей. Примеы сродности - деяния. Сродность к хлебопашеству - сладкий труд. Отнять от души сродное деяние, значит лишить ее живности".

Життя людини повинно бути радісним і це повинна зробити вона сама. Доки плоть та крав будуть панувати над серцем, доки людина не визнає шлях до істини. Вічне і тлінне. Перевага вічного. Знаменита збірка: Сад божественных песен".

Своєю творчістю і життям продемонстрував можливість здійснення глибоких перетворень, започаткував особливий тип інтелігента - досягнення ідеалу духовного життя, не задоволення біологічних потре, а моральні канони, заклик до гуманізму і сродної людській природі дії.

Дата добавления: 2015-05-22