Філософія Г.-В.Ф. Гегеля: принцип тотожності мислення та буття, діалектика. Розуміння історії

Вчення Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831) є вищим досягненням німецької класичної філософії. Воно характеризується виключною широтою та глибиною змісту, важливістю та багатогранністю поставлених проблем.

Вперше в теорії діалектики Гегель створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення в синтезі.

Вихідний пункт філософ. концепції Гегеля - тотожність буття та мислення.Ця тотожність, гадає Гегель, є відносною, як їх взаємопротилежність, і в ній виникає роздвоєння на протилежності, проте поки що тільки в думці на суб'єкт думки та на думку як змістовний об'єкт. (Панлогізм - доктрина про тотожність буття і мислення, згідно якої увесь розвиток природи і суспільства є здійсненням логічної діяльності ідеї. Визнаючи закони логіки єдиними законами рух матеріального світу, панлогізм ставить дійсні взаємовідносини буття і свідомості на голову.

Разом з тим у панлогізмі проходить думка про доступність усього існуючого раціональному, логічному пізнанню. Найбільш повно Панлогізм розвинутий у філософії Гегеля).

Гегель розглядає мислення (абсолютну ідею) не як нерухому, незмінну першоступінь, а як процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Три етапи філософської системи Гегеля: логіка, філософія природи, філософія руху. Логіка є найважливішою частиною гегелівської системи, яка (логіка) на думку Гегеля є вченням про сутність всіх речей. Завдання логіки полягає в аналізі наукового методу мислення.

Система логічних категорій Гегеля розпадається на підгрупи відповідно до тріади: буття-сутність-поняття. Буття включає категорії, якість, кількість, міра; сутність - відхиленість, тотожність, відмінність суперечність, основа, явище, дійсність... Поняття включає в себе два моменти: 1)перехід від суб’єктивного поняття (судження, умови від) до об’єктивного (механізм, хімізм); 2)перехід до ідеї (життя, пізнання, абсолютна ідея).

Гегель сформулював основні принципи діалектики:

- принцип переходу кількісних змін у якісні і, навпаки (Зміни буття є не лише переходом однієї величини в іншу, а й переходом якісного в кількісне і, навпаки. Розвиток якості приводить до збільшення, зростання кількісних характеристик, які в свою чергу сприяють інтенсифікації якості. Але цей процес розвивається до певних меж, які визначаються категорією "міра". Міра, на думку Гегеля, як синтез кількості є завершеним буттям);

- принцип тотожності протилежностей (Рух від буття до сутності, що саморозвивається, а потім до поняття здійснюється через перехід від тотожності до суперечності, а потім до нової тотожності. Гегелівська категорія тотожності є діалектичною тотожністю як самототожність, яка містить у собі започаткований елемент відмінності. Відмінність є розвитком категорії тотожності, що вказує на взаємопов'язану невідповідність, внутрішню дисгармонію. На думку Гегеля, через пізнання відношення тотожності та відмінності виявляється суперечність, що лежить в їх основі. Сама суперечність, з точки зору Гегеля, є коренем будь-якого руху як саморуху, коренем життєвості, саме воно є всезагальним принципом саморозвитку).;

- принцип заперечення заперечення (розуміння заперечення заперечення органічно пов'язане і його з вченням Гегеля про суперечність. Діалектичне заперечення ("зняття") або перехід у інше як своє інше, є однією з найважливіших категорій логіки Гегеля. "Зняття" включає в себе три взаємодіючих моменти. Перший - власне заперечення, усунення, подолання. Другий - збереження того цінного, що було у заперечуваному. Третій - це "зняття", перехід на більш зрілий рівень розвитку. Своє вчення про заперечення заперечення Гегель зображав у вигляді тріади: теза - антитеза (заперечення) - синтез (заперечення заперечення)).

Якщо логіка у Гегеля - це наука про ідею в собі та для себе, то філософія природи є наукою про ідею в її "інобутті", в її відчуженому стані. У гегелівській діалектиці природи слід підкреслити два моменти: 1) діалектику філософського тлумачення природи; 2) діалектику самої природи (діалектика - розвиток).

Головні форми природного буття у Гегеля виступають: механіка (розглядає через простір, час, матерію та рух), фізика (розглядає небесні тіла, світло, теплоту і т.д.), органіка (дослідження питань геології, ботаніки, зоології).

В цілому в філософії природи (хоч дослідники і вважають її найслабшим місцем у філософському вченні Гегеля) окреслено шляхи загальної класифікації природних наук та основних форм руху в матеріальному світі, здійснено спробу показати реальні закономірності розвитку природи.

Філософія духу включає в себе вчення про суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об’єктивний дух (право, мораль, держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).

В основі гегелівського розуміння історії лежить поняття світового духу. Гегель визначив всесвітню історію так: “всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи, прогрес, який мають пізнати в його необхідності”.

Розвиток свободи проходить три ступені, і вся історія ділиться на три етапи: 1) східний світ; 2) грекоримський світ; 3) німецький світ. Філософська теорія Гегеля справила значний вплив на всю наступну філософську думку.

Дата добавления: 2015-05-22