Хід національно визвольної боротьби 1648-1649рр. Зборівська угода

Якщо із заворушенням «на волості» Хмельницький якось мирився, то для придушення повстання запорожців направив збройний загін, який у лютому 1650 р. захопив Худолія і стратив його.
У Польщі шляхта, в свою чергу, виявляла обурення поступками Україні. Під її тиском загальнопольський сейм хоч і затвердив угоду, але відмовився надати їй силу закону і внести до конституції. Особливо активізувалась антиукраїнська діяльність польської шляхти після того, як, повернувшись з татарського полону на початку 1650 p., Микола Потоцький очолив те вельможне панство, котре виступало за продовження війни з Україною. Коронний гетьман зосередив на лінії Ямпіль— Вінниця— Коростишів значні військові сили й використовував їх для тиску на Хмельницького. Мир між Україною і Польщею був нетривким і кожної миті міг перерватися війною.
Дипломатичні та воєнні успіхи у 1650 р. Завдяки різноманітній дипломатичній діяльності Хмельницького Польща в 1650 р. опиняється в політичній ізоляції. Наполегливі пропозиції гетьмана цареві про спільні воєнні дії проти Польщі дали свої результати. У березні 1650 р. російський уряд ультимативно зажадав від польського короля повернення Росії Смоленська, інших міст і виплати компенсації в розмірі 500 тис. золотих. Бурхливі дипломатичні переговори Хмельницького з Іслам-Гіреєм завершились обіцянкою хана надалі надійно допомагати козакам у війні з польською шляхтою. Дипломатичні зв'язки з Молдавією виявили групу молдавського боярства, яка не підтримувала орієнтацію господаря Василя Лупула на Польщу й прагнула до тісніших зв'язків з Україною. Оскільки Лупул проводив відверто пропольську політику, козацька старшина вирішила діяти силою.
У серпні 1650 р. Хмельницький з військом кількістю 70 тис. козаків і татарами здійснив похід у Молдавію. Два козацьких полки залишилися на лівому березі Дністра для прикриття тилу від можливого нападу польських військ, а основні сили під командуванням Данила Нечая фактично без бою увійшли до столиці Молдавії — Ясси. Господарю нічого не залишилось як запропонувати українському гетьманові мир. Згідно з підписаною у вересні угодою між Україною і Молдавією встановлювалися союзницькі відносини. Лупул зобов'язався не підтримувати Польщу, виплатити контрибуцію в сумі 500 тис. талярів, скріпити цей союз династичним шлюбом сина Хмельницького Тимоша зі своєю донькою Розандою. Скориставшись із цієї перемоги й спираючись на військо, Хмельницький примусив Потоцького відвести польські корогви від демаркаційної лінії і тим самим ослабив антиукраїнську діяльність польської шляхти в Україні. Турецький султан Мухамед спеціальним листом запевнив Хмельницького у тому, що татари більше не перейдуть на бік Речі Посполитої, а будуть вірними союзові з козаками.
3. Поразка під Берестечком та умови Білоцерківської угоди 1651 р.
Успіхи козацької зброї в Молдавії стимулювали антишляхетські виступи українського селянства. На Брацлавщині й Київщині у вересні 1650 р. діяло до 15 тис. повстанців і щомісяця їхня кількість збільшувалася. Радикально настроєна старшина щодалі голосніше гомоніла про необхідність відновлення війни з Польщею. Під тиском цих обставин Хмельницький у листопаді направив листа польському сейму з вимогами виконувати умови Зборівської угоди, повернути православним захоплені в них церкви, скасувати унію, припинити підготовку до війни й покарати порушників миру. Окремо порушувалося питання про присягу чотирьох світських і духовних польських сенаторів на дотримання рішень Зборівської угоди, встановлення демаркаційної лінії та заборону шляхті мститися українцям за їхню участь у козацькому війську. Обидві сторони активно готувалися до війни.
Польський король оголосив посполите рушення, зібрав 50-тисячну армію й поставив на чолі її магната Калиновського, котрий також повернувся з татарського полону і горів бажанням змити свою ганьбу козацькою кров'ю. Порушивши Зборівську угоду, Калиновський з драгунами вночі 9 лютого 1651 р. несподівано напав на сотню Шпаченка у Ворошилівці й усю її винищив. Пізно ввечері 10 січня поляки тихцем знищили козацьку стежу під Красним й увірвалися до міста, де перебував полковник Данило Нечай. Жителі міста й козаки вчинили нападникам відчайдушний опір. Нечай дістав смертельну рану і 12 лютого помер. Третього дня Калиновський оволодів замком. Розвиваючи наступ, шляхетські війська захопили Мурафу, Шаргород й оточили Вінницю. З 28 лютого по 11 березня вінницькі козаки полковника Івана Богуна мужньо боронили місто, робили вилазки і громили нападників. Під час однієї з них Богун заманив польську кінноту на притрушені соломою ополонки й знищив багатьох вцілілих вершників. Послані Хмельницьким на допомогу оточеним Уманський і Полтавський полки на чолі з генеральним осавулом Дем'яном Многогрішним наголову розгромили передовий польський полк під Липівцем і змусили Калиновського відвести свої загони спочатку під Кам'янець-Подільський, а потім під Сокаль.
У травні 1651 р. головні сили української армії зосередилися в Білій Церкві. 29 травня загальна козацька рада ухвалила рішення про генеральний наступ на Польщу. Причому козаки були сповнені рішучості або перемогти, або всім загинути. Хмельницький розіслав універсали до галицького селянства із закликом до повстання проти польської шляхти. В Підгаллі повстанців очолив Костка Наперський, а у Великій Польщі — П. Гижицький. Посланий Хмельницьким 4-тисячний полк Івана Шохова з дозволу російського уряду перейшов через російський кордон у Білорусію й розгорнув там активні дії проти литовської шляхти. За короткий час козаки взяли Рославль, Кричів, Дорогобуж і зв'язали сили армії Радзивілла, не давши їм змоги наступати на Україну. Північні українські землі захищали Київський полк Антона Ждановича і Чернігівський — Небаби.
На початку червня 1651 р. 150-тисячна польська й 100-тисячна українська армії зустрілися під Берестечком. Хмельницький розташував свої війська на західному березі р. Пляшівки серед боліт. Табір мав форму квадрата довжиною і шириною на 7 верст. За три версти від нього стали 50 тис. татар Іслам-Прея. Битва почалась 18 червня з традиційних рицарських поєдинків і невеликих сутичок.
19 червня козацьке військо й татари пішли в рішучий наступ. Поляки втратили майже 7 тис. вояків. Значних втрат зазнали й козаки. Бої відновилися о 8 годині ранку 20 червня наступом поляків і шквальним гарматним обстрілом бойових порядків козацьких полків і татарського табору на невеликому узвишші. Чимало татар було вбито, в тому числі й з найближчого оточення хана. Іслам-Гірей залишив поле бою і почав відступати. Хмельницького, котрий разом зі своїми охоронцями кинувся їх затримати, Іслам-Гірей силою забрав з собою.
Зоставшись без Хмельницького, козаки обрали гетьманом кропивнянського полковника Філона Джеджалія, а згодом Гладкого й продовжували боротьбу. Спроби короля Яна Казимира дипломатичним шляхом змусити козаків капітулювати були марними. Гладкий, знаючи бойовий настрій козацтва, погоджувався на мир лише на умовах Зборівської угоди. Він так організував оборону табору, що всі спроби поляків взяти його штурмом закінчилися безрезультатно. 10 діб оточені мужньо оборонялися. За цей час поляки впритул наблизилися до козацького табору, артилерія обстрілювала його з боку Пляшівки майже безупинно. Рада старшини вирішила вивести військо з оточення й відступати разом із усім табором. Вихід з ворожого кільця очолив Богун. Під його командуванням козаки вночі 30 червня збудували з возів, повстин, наметів, різного посуду й шмаття три переправи через р. Пляшівку та ближні болота. Вранці кіннота почала виходити з оточення. Однак в обозі пішла чутка, що козаки залишають селян напризволяще. Почалась паніка, люди кинулися до переправ і розтоптали їх. До того ще й вдарила польська артилерія, пішли в атаку драгуни. Частина козацьких полків організовано відійшла на схід. Але багато козаків і селян потрапили в оточення окремими загонами й мужньо оборонялися до останнього подиху. На полі бою і в околицях Берестечка загинуло 50 тис. козаків. Слава про них лунала по всій Україні. Ще й зараз співають пісню:
Круг містечка Берестечка На чотири милі Мене славні запорожці Своїм трупом вкрили.
Тоді як козаки билися під Берестечком, перейшли в рішучий наступ литовські війська гетьмана Радзивілла. Вони розігнали повстанців на Гомельщині, відтіснили загін Шо-хова і 26 червня завдали поразки Чернігівському полку під Ріпками. Полковник Небаба мужньо бився в перших лавах, втратив руку, але продовжував оборонятись, аж доки не впав під шаблями двох литвинів. Не захотівши втягуватися в тривалу облогу добре укріпленого Чернігова, Радзивілл повів війська на Київ. Київський полковник Антон Жданович безуспішно намагався зупинити наступаючих між Вишгородом і Києвом, але під тиском київської аристократії не наважився обороняти місто й відвів полк униз по Дніпру. 25 липня литовське військо вступило до Києва й понад місяць утримувало його, аж доки обстановка в Україні не почала змінюватися.
Поразка під Берестечком і втрата Києва завдали серйозного удару Україні. Але ні серед старшини, ні серед рядових воїнів та мирного населення не відчувалося зневіри чи розгубленості. Гладкий, Джеджалій і Богун не тільки відводили козацькі полки на схід, а й громили авангардні частини польської армії. На початку серпня 2 тис. козаків і 500 татар завдали поразки передовим частинам поляків під Таборівкою, відкинули їх і оволоділи Паволоччю. Такий планомірний відступ армії дав змогу старшині організувати оборону придніпровських міст і містечок, яка вимотувала сили противника й завдала йому відчутних втрат.
Однак Хмельницькому й старшині не пощастило перешкодити з'єднанню польського та литовського військ під Васильковом і зупинити їхнє просування. Козацькі полки зосередилися під Білою Церквою, яка була добре укріплена й забезпечена всім необхідним для тривалої оборони. Перші напади польсько-литовського війська на початку вересня козаки відбили. Тим часом до Білої Церкви прибували нові й нові загони добровольців. Штурмуючи Білу Церкву, 70-тисячна польсько-литовська армія не зчулась, як сама опинилася в оточенні 100-тисячної української армії і татар. Припинилася доставка харчів і фуражу, почалися хвороби й епідемії, від яких померло чимало вояків, у тому числі й Вишневецький. Одночасно активізувалися повстанці на Волині та Поділлі. Вони визволили частину Брацлавщини, здобули сильну фортецю Бар, штурмували Кам'янець-Подільський, увійшли у Фастів та інші населені пункти. Склалася ситуація, яку гумористи оцінювали так: «Ляхи наших облягли від Дніпра, а наші ляхів від Вісли». І в цьому не було перебільшення. Польсько-литовське військо опинилося в катастрофічному становищі.
Однак Хмельницький і його найближче оточення несподівано для всіх 5 вересня почали переговори з польським командуванням про мир. Дізнавшись про це, селяни обурилися. Вони 6 вересня оточили білоцерківський замок, де велися переговори, й почали його штурмувати. Козацька старшина з великими труднощами відбила напад, але не змогла захистити польських комісарів, коли вони виїхали з Білої Церкви. Повстанці перебили челядь і захопили дипломатів. Хмельницький силою придушив повстання, визволив бранців і нещадно розправився з призвідцями заворушення. Після тою відновив переговори з коронним гетьманом Миколою Потоцьким, котрий вже збирався відводити війська.
18 вересня був підписаний Білоцерківський договір. За його умовами козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чол. Козаки могли жити лише в Київському воєводстві. Польсько-шляхетським військам заборонялось дислокуватися на його території. Не вписані до реєстру козаки мали повертатись у підданство шляхти, яка перший час обмежила свої панські апетити збиранням податків лише з млинів і корчем. Гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права зносин з урядами зарубіжних країн. Виборність гетьмана була скасована. Оголошувалася амністія українській шляхті, поновлювалися права православної церкви. Однак договір не влаштовував жодну із сторін: кожна з них розуміла хиткість миру й плекала надію надалі розв'язувати конфлікти за допомогою зброї.

Воєнні дії 1652-1653 рр. та пошук альтернатив вибору військово-політичного союзника
Протягом жовтня— листопада 1651 р. Хмельницький вивів війська з Чернігівщини і Брацлавщини, склав реєстр і направив його на затвердження до Варшави. Проте польський сейм відмовився його схвалити. З часом Хмельницький переконався у власній неспроможності змусити народ прийняти тяжкі умови миру. Повернення шляхти до своїх маєтків супроводжувалося масовими виступами селян, міщан і козаків проти своїх недавніх ворогів. На гетьманські універсали про припинення свавільних дій мало хто звертав увагу. Полковники замість того, щоб їх виконувати, почали збирати під свої знамена всіх незадоволених. Страта Хмельницьким найбільш радикально настроєного полковника Лук'яна Мозирі мало зарадила справі. Почався масовий відхід української людності на Слобожанщину. Лише полковник Іван Дзиковський відвів на Слобожанщину понад 2 тис. козаків Чернігівського полку, їхній приклад наслідували також сотні сімей з Ніжинського, Миргородського, Полтавського та інших лівобережних полків, одержуючи на нових місцях всілякі пільги й привілеї. Це, в свою чергу, стимулювало нові хвилі переселення українців у межі Російської держави, що значно ослаблювало воєнну могутність України.
На березень 1652 р. обстановка в Україні настільки загострилася, що могла перерости в загальне повстання як проти польської шляхти, так і українського гетьмана. Необхідні були термінові заходи, і Хмельницький вжив їх. 24 березня він розіслав по Україні універсали із закликом до полковників, осавулів і сотників готуватися до війни. Ініціаторів негайного виступу проти Речі Посполитої полковників М. Гладкого, С. Герасимова та кількох сотників старшинська рада присудила до смертної кари, і в березні вони були страчені. На чолі Переяславського, Черкаського, Чигиринського і Корсунського полків Хмельницький форсованим маршем непомітно наблизився до польського табору під горою Батіг між Південним Бугом і Собом, 22 травня козаки оточили, а вночі наступного дня наголову розгромили 20-тисячне польське військо. Сам гетьман Калиновський і його штаб полягли у битві. Це одна з найвидатніших перемог Хмельницького, яку сучасники порівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римською армією під Каннами. Одна частина козацького війська рушила на Кам'янець-Подільський, а інша на чолі з Ти-мошем Хмельницьким — на Молдавію. Наляканий таким розвитком подій, Лупул погодився виконати умови договору 1650 р. про видання Розанди заміж за Тимоша Хмельницького й розірвав зв'язки з Польщею. Щоб уберегтися від неминучої польської агресії, господарі Молдавії та Валахії направили у Москву посольства з проханням приєднати свої країни до Російської держави. Гетьман Хмельницький готував сили до повного визволення України.
Лише на кінець 1652 р. Польща оговталася від поразки. Проведене посполите рушення дало армії кілька десятків тисяч вояків, і в березні 1653 р. вона перейшла в наступ. Загони Стефана Чарнецького напали на Погребище, Немирів, Кальник, Коростишів та інші міста й захопили їх. Зустрівши організований спротив, Чарнецький відвів свої загони з контрольованої гетьманською адміністрацією території.
Одночасно в Молдавії підвело голови пропольськи настроєне молдавське боярство. Воно організувало змову, закликало на допомогу своїх однодумців з Валахії і Трансільванії й скинуло з престолу Лупула. На допомогу тестеві Хмельницький направив сина Тимоша з Вінницьким, Брацлавським і Уманським полками. 21— 22 квітня 1653 р. козаки завдали поразки противникові і увійшли до Ясс. Але намір Тимоша Хмельницького вторгнутися у Валахію закінчився невдачею. 17—20 травня козацькі полки зазнали поразки під Тарговицею й мусили відступити в Україну. Наприкінці літа Хмельницький знову направив Тимоша з кількома тисячами козаків на допомогу Лупулу, який знемагав у боротьбі з опозиційним боярством. Козаки з запеклими боями пробилися до Лупула в Сучаву і взяли участь в обороні міста. 2 вересня Тиміш Хмельницький дістав поранення ядром у ногу й за декілька днів помер. Потерпаючи від нестатку продовольства і боєприпасів, козацьке військо 30 вересня капітулювало. При цьому воно вийшло з оточення зі зброєю та тілом сина гетьмана, яке пізніше було поховано в Ільїнській церкві в Суботові.
На осінь 1653 р. польський уряд мобілізував 80 тис. шляхтичів і селян. У вересні король Ян Казимир зосередив своє військо під Жванцем на Поділлі. Звідси окремі загони розходилися по найближчих селах, змушуючи населення коритися польській владі. Козацьке військо Хмельницького також вирушило на Поділля й отаборилося під Гусятином. Почалися швидкоплинні, але жорстокі сутички між окремими підрозділами обох сторін. Козацькі частини рейдували по Волині й Галичині, виганяючи польську шляхту з насиджених місць. Польська армія знову опинилася в оточенні. Противники готувалися до вирішальної битви. Однак тут знову відіграв свою не кращу роль кримський хан Іслам-Гірей. Діставши «упоминки» від Яна Казимира, він втретє відступився від союзу з українським гетьманом і уклав з польським королем мирний договір на умовах Зборівської угоди 1649 р. Хмельницький не брав ніякої участі в цій акції й активно готувався до прийому російських послів.

Дата добавления: 2015-05-22