Особливості культури доби Центральної Ради тагетьманату

У роки проголошення і розбудови незалежної України до історичногодосвіду української революції 1917-1920рр., її державотворчої політикивсе більше і більше звертаються історики, політологи, представникирізних політичних партій і рухів, державні діячі. Особливу цінність длярозбудови незалежної України має історичний досвід діяльностіЦентральної Ради в галузі розвитку народної освіти і культури. Незважаючи на труднощі внутрішнього життя, складність міжнародногостановища, Центральна Рада багато зробила цінного і повчального в галузізаконодавчого забезпечення та реалізації розвитку народної освіти ікультури. Цей досвід і сьогодні вчить, що українська незалежність бездостатнього розвитку народної освіти і культури неможлива. Вона вимагаєвід державних органів влади до себе не меншої уваги, ніж економіка. Безсильною і могутньою, не буде мати майбутнього. Науково-теоретичні засади розвитку освіти і культури були глибокорозроблені і обгрунтовані в працях визначних державних діячівукраїнської революції 1917-1920 pp. В.Винниченка, М.Грушевського, Д.Дорошенка, І.Стешенка, П.Христюка, М.Шаповала та інших. Так, в збірнику статей і промов “На порозі Нової України”, написаних іпроголошених М.Грушевським протягом 1917-1918 pp., розкриваєтьсяісторична неминучість перемоги українського народу в боротьбі задержавність і незалежність, окреслюються напрями розвитку всіх сфержиття Нової України, в тому числі культури і освіти. Через всю книгучервоною ниткою проходить ідея українізації школи, підготовкиспеціалістів з вищою освітою для всіх сфер життя української держави. М.Грушевський вважав за необхідне розумно, з великим тактом і терпіннямпроводити в Україні мовну політику, “не вносячи непотрібного іроздражнення, не обгострюючи відносини ґвалтовною українізацією, поступаючи розважливо й можливо м’яко в переведенню тих вимог, якідійсно ставляться принціпом української державності, становищемукраїнської мови як мови державної йт.ін.”. Основні правові напрямки в галузі освіти і культури Центральна Радавизначила у відозві до українського народу від 22 березня 1917р. та урезолюції Українського національного конгресу (квітень 1917р.). У цихісторичних документах невідкладними завданнями ставилося відродженняукраїнської мови і школи, створення національних загальноосвітніх іспеціальних навчальних закладів, збільшення кількості українськихперіодичних видань, культурно-освітніх установ. В кінці червня 1917р. було засновано Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради

-уряд, що мав за мету реалізувати завдання, закріплені в І універсаліЦентральної Ради. “... Утворення Генерального Секретаріату, - за словамиголови Генерального Секретаріату В.Винниченка, - було необхідним щаблерозвитку... представницького органу. Тому-то інститут ГенеральнольногоСекретаріату має охоплювати всі потреби українського народу”Генеральний Секретаріат у своєму складі мав спочатку біля 10, а пізніше14 генеральних секретарів, у тому числі і в справах освіти. Цю посаду зсамого початку діяльності уряду займав Іван Стешенко - громадський іполітичний діяч, педагог, письменник і літературознавець. Він мавзначний досвід педагогічної роботи. Довгий час викладав у середніх тавищих школах Києва. У 1915р. очолив Тетянівську гімназію для біженців. Улютому 1917р. - комісар з учбової частини і товариш голови Радигромадських організацій м.Києва. Влітку - окружний інспектор Київськоїшкільної округи. Засновник і співголова товариства шкільної освіти. Одиніз організаторів Української Центральної Ради, очолював її шкільну іредакційну комісію. 26 червня 1917р. на засіданні Центральної Ради була проголошена першаДекларація Генерального Секретаріату, яка визначала компетенцію кожногосекретарства. Цим юридичним документом визнавизначала компетенцію кожногосекретарства. Цим юридичним документом визначалися основні завданнясекретарства в справі освіти: “В справі народної освіти Секретаріат маєна меті насамперед з’єднати в своїх руках все керування шкільноюосвітою, а власне: догляд за переведенням на місцях українізації школи, організації видання підручників, відшукання і приготування учителів дляшкіл та поміч в згуртуванні їх у професіональні товариства.” Цим же документом Генеральний Секретаріат освіти зобов’язаний бувпризначити в усі губернії і повіти своїх комісарів, які повинніздійснювати керівництво школами, дошкільними і позашкільними закладамиосвіти та виховання28 грудня 1917р. було прийнято Закон “Про скасування шкільних округ”, наоснові якого на території Української Народної Республіки скасовувалисьшкільні округи і створювались тимчасові комісаріати в складі чотирьохукраїнців і трьох представників національних меншостей. 12 жовтня 1917р. Генеральний Секретаріат оприлюднив нову Декларацію, якауточнювала компетенцію кожного секретарства та всього секретаріату вцілому. В Декларації підкреслювалося, що “на полі народної освіти напротязі цього академічного року може бути вироблений і по змозіздійснений проект нової по змісту і по формі школи на Україні, напідставах демократичних і національних...” В Декларації проголошувалась необхідність заснування в м.Києвінауково-педагогічної академії, народних університетів для підготовкинаціональних педагогічних кадрів, а в містах і селах України -просвітних товариств, народних домів як центрів позашкільної просвітноїроботи. Так, протягом березня-серпня 1917р. тільки на Київщині було засновано 18українських гімназій, на Полтавщині - 16, на Поділлі - 5, а всього буловідкрито 53 українські середні школи. Як відмічає український історик -емігрант І.Нагаєвський, “це був дуже успішний початок, він, безсумнівно, свідчить про велику любов українського народу до своєї рідної культури”Влітку 1917 р. у Києві було засновано перший український народнийуніверситет. Пізніше подібні навчальні заклади було відкрито вМиколаєві, Одесі, Харкові, а також розроблені проекти і виділені коштина створення національних університетів у Кам’янці-Подільському і УманіЦентральна Рада, органи місцевого самоврядування багато сил і енергіївіддавали створенню національної системи освіти на селі. Освіта всільській школі була обов’язковою: щоб усі юнаки і дівчата віком до15-16 років мали відповідну освіту. У кожній волості чи групі сіл знаселенням в 10 тисяч чоловік повинна функціонувати середня школа. Ці

школи повинні давати не лише загальну освіту, але й бути кузнею

підготовки кадрів для органів місцевої влади, для потреб народного

господарства. В них сільська молодь повинна “вчитись жити, працювати і

правити державою”

За доби гетьманату помітними були зрушення і в галузі культури та освіти: створено понад 150 українських гімназій; вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників; відкрито два державних університети в Києві та Кам´янці-Подільському; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Державний український архів, Національна галерея мистецтв, український історичний музей, Українська національна бібліотека, Український театр драми та опери, Українська державна капела, Державний симфонічний оркестр тощо), у листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію Наук, президентом якої став В. Вернадський. Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 р. Української автокефальної православної церкви на чолі з митропУ добу гетьманату було створено Українську академію наук. її першим президентом став В. Вернадський. Після встановлення радянської влади деякі видатні вчені емігрували, але більшість продовжувала плідно працювати.олитом В. Липківським. Уряд всіляко підтримував вищі навчальні заклади, які відігравалипровідну роль у підготовці спеціалістів високої ккваліфікації, надавши статус державних київським політехнічному та комерційному, харківським ветеринарному, комерційному, технологічномуКатеринославському гірничому, Ніжинському історико-філологічномуінститутам (останньому надали статус державного університету). За доби гетьманату розпочали роботу щойно утвореніархітектурний та клінічний інститути в Києві, політехнічний тасільськогосподарський — в Одесі, Український історико-філологічнийфакультет у Полтаві. Уряд розробив струнку тарифну сітку оплати праці викладацько-професорського складу та заснував стипендії для студентів. Спостерігалась активізація мистецького життя, що дало підстави дослідникам говорити пророзквіт національних закладів культури в той період. Численніфакти підтверджують таку думку. никакого компромата

Дата добавления: 2015-05-22